6.Фонологічна система мови.

Найнижчим рівнем мовної структури є фонологічний. Основною одиницею фоно­логічного рівня є фонема. Поняття фонеми обґрунтував Бодуен де Куртене. Він першим помітив, що будь-який конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимось чином зберігають його в пам'яті. Образ звука в пам'яті люди­ни він назвав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні «мовний звук». Бодуен де Куртене розглядав фоне­му не як носія певного смислу, а скоріше як організа­ційний центр, навколо якого групуються в нашій сві­домості звуки мовлення, що виконують у мові тотожні функції. Учень Бодуена де Куртене Л. В. Щерба розвинув і суттєво збагатив теорію фонеми. Психічний підхід до фонеми він об'єднав з функціональним. Праці Бодуена де Куртене і Щерби заклали основу для створення теорії фонем. Творцем цієї теорії вважають М. С. Трубецького. У ґрунтовній новаторській праці «Основи фонології». Фонема (від грец. звук, голос) — мінімальна одиниця звукової будови мови_г яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць — морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них — і для розпізнан­ня та розрізнення слів. У сучасній світовій лінгвістиці немає єдиного по­гляду на природу фонеми. Більше того, існує проблема реальності фонеми. Санкт-Петербурзька фонологічна школа (основоположник—Л.Щерба;представники—Л. Зіндер, М.Матусевич, О.Гвоздєв, Л.Буланін, С.Бернштейн, Л.Бондарко) розглядає фонему як звуковий тип. У центрі уваги цієї школи — розрізнен­ня звукових оболонок морфем і слів, а не їх тотож­ність. Московська фонологічна школа (засновники Р. Аванесов, П.Кузнецов, О.Реформатський, В.Сидоров, О.Сухотін, Н.Яковлєв, Г.Винокур, А.Шапіро) при визначенні фонеми і фонемного складу мови застосовує морфемний критерій (у цент­рі уваги не розрізнення звукових оболонок значен­нєвих одиниць, а їх тотожність). Фонему розгляда­ють як сукупність диференційних ознак, через що фонологічні одиниці, які розрізняють словоформи, але забезпечують єдність слова, належать до однієї фонеми.

7.Граматична система мови.

Грам. система мови — це частина організації мови, представлена в її грам. одиницях, грам. формах і грам. категоріях. Найважливішим і вихідним для граматики є по­няття грам. значення. Грам. значення — узагальнене, абстрактне значення, властиве цілому ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне й стандартне вираження. У мовознавстві ще немає єдиного загальноприйня­того трактування граматичної категорії. Одні вчені інтерпретують граматичну категорію дуже широко, від­носячи до неї всі групи граматичних одноманітностей, однаковостей. Так, О.Потебня категоріями називав іменник, дієслово, час, число, особу, орудн. відмінок. Чеський мовознавець Мілош Докуліл граматичними категоріями називає іменник, істоту, підмет, підрядне речення тощо. Граматична категорія — система протиставлених одна одній грама­тичних величин, тобто граматичних форм з однорідним значенням. Так, граматичними категоріями можна вважати категорії числа, виду, бо в межах категорії числа ви­діляють протиставлені граматичні значення одн. і множ., а в межах категорії виду — значення докон. і недокон. дії і кожне з цих значень має формальне вираження (закінчення однини і множи­ни, суфікси, що виражають недокон., та суфікси і префікси, які виражають докон.): стіл — сто­ли, берег — береги . Отже, за цією теорією, поза протиставленням граматичні категорії не можуть існувати. Крім того, граматична категорія обов'язково повинна мати формальне вираження. Усі граматичні категорії поділяють на морфоло­гічні і синтаксичні. До морфологічних категорій на­лежать категорії роду, числа, відмінка, виду, часу, спо­собу, особи. Межі застосування поняття граматичної категорії до синтаксису ще не зовсім визначені.Сюди можна віднести категорію комунікатив­ної спрямованості (розпов., пит.., спонук. речення), категорію активності й пасивності, категорію стверджувальності—заперечувальності та категорії синтаксичного часу і синтаксичного способу, які фор­мують парадигму речення.