Драгоманівка 70-ті рр. Хіх ст.

Підготувала київська група культурних діячів, до якої входив і знаний громадсько-політичний діяч М. Драгоманов. Вони полягали в подальшій фонетизації правопису за принципом "один звук — одна буква"

усунено букви ї, я, є, ю, ъ та щ (>шч), вилучено кириличну й, замість якої введено латинську літеру j (й>j): jасла

м’якість приголосних передавали за допомогою букви ь: синьа

Її частково використовувано в Галичині у друкованих органах тих суспільних сил, які були прихильниками його політичних ідей. На території України в складі Російської імперії, де український правопис було заборонено, драгоманівка не мала жодного поширення. Та й теоретичне її обґрунтування ніколи не було опубліковане.

Зміщення вдосконалення укр. правопису на підАвстроУгорські землі, де укр. слово не забороняли. Правописна боротьба на Галичині між йорофілами (етимолог принцип) і йороборцями (фонет принцип). У 1848 р. на освітньому з’їзді у Львові у баталії перемогли йорофіли, правда, лише одним голосом. Проте все одно прихильників фонетики стає все більше, а з 1842 закріплена гражданка (замість кирилиці) для світських книг.

Желехівка 1886 р.

Виразним кроком уперед стала система, котру скомпонував лексикограф Є. Желехівський на основі 1) правопису "Русалки ДнЂстрової" та 2) кулішівки у своєму великому двотомному творі "Малорусько-німецький словар" (Львів, 1886). Видання впорядкував, а другий том ще й доопрацював С. Недільський. (закріплена у творі Желехівського "Малорусько-німецький словар" Львів,).

Особливості:

приголосні перед і, що походить із о в новозакритому складі, вимовляються твердо (і<о – і): стіл < столъ, а перед і, який розвинувся на місці е в новозакритому складі та на місці Ђ, вимовляються м’яко (і<е, Ђ – ї): нїсъ < неслъ, осїнь < осень, дїд < дЂдъ

буква ї передавала йотацію і: з’їдати

є у сучасній функції: з’їла, єднати

використовується буквосполучення йо: його, але в передаванні м’якості приголосного перед о був непослідовний: уживав і ьо, і букву ё: стьобати — стёбанути, сьомий — сёгочасний, цёпку "трошечки", цьонька "свиня" (дитяче мовлення).

за допомогою ь відбивав м’якість з, ц, с перед в: зьвір, сьвіт

проривний задньоязиковий приголосний передавано староукраїнською буквою ґ,

африкати — за допомогою сполучень дж, дз: ґедз, ґринджоли

Роздільну вимову губних приголосних із йотованими на письмі він не відзначав: бити — бю, бєш; вюн, вяз, мякий

Проте роздільну вимову інших приголосних (особливо в префіксах) і йотованих голосних відзначав за допомогою апострофа: з’єднати, з’явище, ин’як "інакше", також у словах, де немає йотованих: роз’учитися. Є. Желехівський писав апостроф (зайвий!) на межі префікса й кореня слова, що починається голосним, коли там немає роздільної вимови звуків: роз’учитися

*Введення апострофа в новоукраїнську орфографію є його заслугою. У цій функції в староукраїнській писемності вживано так званий паєрок ([^s]), який вживав у своїй "Абетці" 1861 р. М. Гатцук. Отже, Є. Желехівський фактично замінив старовинний кириличний знак таким, що вживаний у графіці європейських мов, які користуються латинським шрифтом.

роздільне написання ся з дієслівними формами (сьміяти ся), афіксів у складних формах майбутнього часу (писати му).

Через підручник С. Смаль-Стоцького й Т. Гартнера "Руска граматика" (перше видання — 1893), затверджений Міністерством освіти Австро-Угорщини, вдосконалена желехівка стала нормативною в Галичині та на Буковині й протрималася там до 1922 р. Певне поширення вона мала й у підросійській Україні після скасування обмежень українського друкованого слова, але загалом тут не прищепилася і соборною, всеукраїнською не стала.

Висновок: у ХІХ ст. значно активізувалося створення нових правописних систем укр. мови, які базувалися здебільшого на фонет принц (крім етимолог – Максимович, елементи у Куліша (вживав ъ). Після Валуєв цирк і Емс ук розв правопису переноситься на підАв-Уг землі.