2. Фіскально-бюджетна та грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки (Козак)

Фіскально-бюджетна політика — це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основними функціями фіскально-бюджетної політики є:

— вплив на стан господарської кон'юнктури;

— перерозподіл національного доходу;

— накопичення необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Дискреційна та не дискреційна фіскально-бюджетна політика — це основні її типи.

Дискреційна фіскально-бюджетна політика —політика, за якої уряд свідомо маніпулює податками й державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю за інфляцією і прискоренням економічного зростання. Основні засоби — зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами; зміна програм "трансфертного типу" (перерозподільних); циклічні зміни рівня податкових ставок.

Недискреційна фіскально-бюджетна політика — це пасивна політика, пов'язана з автоматичною зміною в рівнях державних витрат і податків.

У сфері державного регулювання ринкової економіки існує необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні допустимого (понад 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

Дефіцит державного бюджету — це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Він становить основну причину інфляції. Однак дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки загалом, якщо перебуває на рівні 2—3 % ВНП. У протилежному випадку він негативно відображається на формуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки загалом.

Джерелами покриття дефіциту державного бюджету є:

— збільшення кількості грошей (емісія);

— збільшення випуску облігацій Міністерства фінансів (казначейства);

— скорочення валютних резервів центрального банку;

— позики в зовнішніх кредиторів.

Унаслідок монопольного права друкування грошей уряд отримує дохід, що називається сеньйораж.

Покупцями облігацій Міністерства фінансів (казначейства) можуть бути:

— центральний банк;

— комерційні банки;

— домашні господарства;

— іноземці (як приватний, так і суспільний сектори).

Купівля центральним банком державних боргових зобов'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Монетизація дефіциту державного бюджету призводить до інфляції. У країнах з високою інфляцією населення, зазвичай, не купує нових державних боргових зобов'язань, валютні резерви центрального банку вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит через емісію.

3. Національний банк України: його завдання та функції. (Приказюк)

Національний банк України (НБУ) виступає першорівневим елементом банківської системи, регулює її діяльність у межах законодавчо наданих йому прав та повноважень, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

Національний банк України має статутний капітал, що формується за рахунок державних коштів.

Головне призначення НБУ як центрального банку — це управління грошовим обігом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий обіг через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.

Завдання НБУ тісно пов`язані з його статусом, насамперед це виявляється в тому, що він, як центральний банк країни, здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, цінової стабільності. НБУ представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Наступними завданнями НБУ є:

• визначення валютної політики.

• контроль за виконанням комерційними банками банківського законодавства, додержанням економічних нормативів, встановлених НБУ, та власних нормативних актів.

• надання комерційним банкам кредитів, що мають на меті підтримку стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей.

• організація і здійснення через банківську систему касового обслуговування державного бюджету України.

Національний банк виконує такі функції:

1. Визначає та проводить грошово-кредиту політику.

2. Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг.

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування.

4. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.

5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово- кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу.

6. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

7. Визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, платіжних систем та засобів захисту банківської інформації.

8. Здійснює банківське регулювання та нагляд.

9. Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій.

10.Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.

11 .Представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.

12.Здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими уповноваженими фінансовими установами.

13.Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами.

14.Організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей.