49. Критика марксистського тлумачення класів у статті п.Бурдьє „Класи на папері”

П.Бурдьє визначає клас як сукупність агентів, які займають схожу позицію, які розміщуючись в схожих умовах і підкорені схожим обумовленостям, мають всі шанси, щоб мати схожі установки та інтереси і, відповідно, здійснювати схожу практику та заняття схожих позицій. Це клас на папері, тобто він має теоретичне існування: виступаючи продуктом пояснюючої класифікації він дозволяє пояснити та передбачити практики та властивості класифікованих, а також їх поведінку, яке веде до об’єднання. Проте це не реальний клас в розумінні соціальної групи, тим більше той, який прагне до об’єднання та готовий до боротьби. Це лише можливий клас, оскільки він є сукупність агентів, які об’єктивно будуть здійснювати менший супротив у випадку необхідності їх „мобілізації”.

П.Бурдьє на противагу номіналістському релятивізму стверджує реальне існування об’єктивного простору, де є відповідності та невідповідності, міри близькості та дистанції в соціальному просторі. На противагу реалізму інтелігібельного (чи опредмечення понять) стверджує, що класи, які можна виокремити в соціальному просторі, не існують як реальні групи.

Існує лише простір відносин, який є таким же реальним, як і географічний простір. Імовірність об’єднати агентів у сукупність, реально чи номінально, тим більше, чим ближче вони в соціальному просторі, проте зближення найбільш віддалених також не буває неможливим (наприклад, керівник та керуючий в боротьбі проти нац.агресора). Об’єднання, що базуються на близькості в соціальному просторі, будуть більш стабільними; інші будуть під загрозою розпаду та опозиції.

1-ий розрив з марксистською традицією: марксизм або ототожнює клас сконструйований та клас реальний, тобто речі в логіці та логіку речей; або протиставляє „клас-в-собі”, який визначається на основі об’єктивних умов, та „клас-для-себе”, що базується на суб’єктивних факторах, причому перехід з одного в інше марксизм постійно знаменує як справжнє онтологічне сходження, обумовлене або тотальним детермінізмом, або повним волюнтаризмом. Тобто в першому випадку перехід виступає як закономірність, а в другому – як результат „свідомості”, отриманий в результаті „пізнання” теорії. На основі таких суджень наявні деякі пропуски: 1) зникає питання про політичне, про істинні дії агентів, які в ім’я теоретичного визначення „класу” приписують його членам цілі, офіційно найбільш відповідаючі їх „об’єктивним” інтересам, тобто інтересам теоретичним, а також про роботу, шляхом якої їм вдається утворити, якщо і не мобілізований клас, то принаймні віру в його існування, що лежить в основі авторитету його офіційних представників; 2) зникає питання про відношення між класифікацією, виконаною вченим, та класифікацією, яку витворюють самі представники класу в їх буденному існуванні, за допомогою чого вони намагаються змінити свою позицію в об’єктивній класифікації і навіть причини цієї класифікації, згідно з якими вона здійснюється.

50 Основні ознаки с-ва як соціальної системи за роботою е.Шилза „с-во і суспільства: макросоціологічний підхід”

Для того, щоб охарактеризувати с-во Шилз порівнює його із первинними общинами, які мають деякі х-ки, що притаманні суспільству. Однак вони входять у якості складової частини до більш обширних утворень, тобто не мають таких хар-ик як самостійність: саморегульованість, самовідтворення і самозародження. Отож с-во - це соціальна система, що має свою власну назву і генетичну історію; територію; має окремі частини однак не є частиною більш широкої системи влади; має свою систему правління; поповнюється за рахунок потомків тих, хто є членом даного с-ва; має власну неповторну культуру. Кооперативне с-во має деякі із цих характеристик, однак воко не є с-вом, адже не має території, і воно не поповнюється за рахунок нащадків членів с-ва. Кожне с-во має свій склад. До нього входять родини, асоціації і союзи, школи і у-ти, армії і церкви, партії та інші коопер. організації. Також системи, організовані по тер. принципу( міста, райони, села) та неорганізовані групи людей(релігії, мовні групи, професії). Усі ці утворення мають свою власну владу, однак підкорюються єдиній центральній владі, що ств. правила і норми, врегульовує конфлікти. Однак немає повністю незалежного і самодостатнього с-ва, адже дуже мало суспільств поповнюються лише за рахунок природнього приросту. Багато суспільств не мають чітко окресленої території і культури, яка б належала лише даному с-ву. Культура є в деяких моментах запозиченою, як і наука, що запозичує певні іновації у інших суспільств. Важко уявити повністю економічно незалежне с-во. Навіть поняття суверенітету є відносним(ООН являє порушення суверенітету). Шилз зауважує, що сучасні національні с-ва є найбільш близькими до самодостатності.

С-во –це не просто сукупність об’єднаних людей. Вони утворюють с-во лише за рахунок існування спільної влади, що здійснює контроль над своєю територією, підтримує культуру. Основними факторами, що ств. і підтримують с-во є наявність центральної влади, узгодженість і територіальна єдність. Шилз виділяє 3 ефекти підкорення центральній владі: 1.зосередженість уваги на центрі. 2.почуття тотожності із тими, хто також підкоряється цій владі. 3.переконання у правомірності владних дій. Ці 3 ефекти входять у культуру, тобто у переконання і символи членів с-ва, а також самі являють частину к-ри. Тож кожне с-во поряд із центральною с-мою влади має центральну культурну систему. Остання має свою власну інституціональну с-му-церкви, школи, бібліотеки і музеї. Еліти, які управляють цими культурними інститутами тісно пов’язані із центральною інституціональною системою і становлять її частину.