Тема 4. Визначення, декларування та погашення обсягу

податкових зобов”язань

1. Способи визначення податкових зобов"язань.

2. Визначення податкових зобов"язань платником податків. Податкові декларації, їх види та терміни подання.

3. Визначення податкових зобов"язань органом податкової служби. Непрямі методи визначення податкових зобов"язань.

4. Податкове повідомлення та податкова вимога.

5. Узгодження податкових зобов"язань.

6. Податковий компроміс.

7. Терміни давності за податковими зобов"язаннями.

8. Подання податкової звітності.

9. Обробка податкових декларацій органом податкової служби.

10. Терміни та джерела погашення податкових зобов"язань

11. Рострочення та відстрочення податкових зобов"язань.

4.1. Способи визначення податкових зобов”язань

Світова фіскальна практика знає наступні способи визначення належних казні сум податків:

• декларування об”єкта оподаткування та суми податку платником;

• визначення податкового зобов”язання податковим агентом;

• визначення податкового зобов”язання фіскальним органом.

На ранніх стадіях розвитку оподаткування для визначення зобов”язання платника податку використовувалися кадастри.

Кадастри – це опис об”єктів майна, у якому за зовнішніми ознаками встановлювались тверді норми доходності кожного виду об”єкта (поземельні, подомові, промислові).

Робота із підготовки таких кадастрів була досить трудомісткою, що приводило до зростання витрат на збирання податків. Крім того, кадастри швидко застарівали, що приводило до неадекватної оцінки об”єкта оподаткування. В результаті кадастровий метод поступово втрачав своїх прихильників.

Найбільшого поширення набув спосіб, за якого об”єкт оподаткування та сума платежів визначаються самостійно платником податків та у встановлені законодавством терміни заявляється фіскальному органу.

В деяких випадках фіскальна служба вдається до збирання податків через податкових агентів.

Податковим агентом визнається особа, інша ніж платник податків, на яку покладаються обов'язки нарахувати податок, утримати його з платника та перерахувати до бюджету. Прикладом такого підходу є практика прибуткового оподаткування доходів найманих працівників, коли обов"язки утримати податок та перерахувати його до бюджету покладаються на роботодавця.

В окремих випадках, як правило, коли платник ухиляється від оподаткування або подає недостовірні дані, обсяг платежів визначається контролюючими органами.

2. Визначення податкових зобов"язань платником податків.

Податкові декларації.

Платники податків, які самостійно обчислюють свої зобов”язання перед бюджетом та державними цільовими фондами, подають фіскальним органам декларації, в яких приводять відомості про об"єкт оподаткування та суму платежу.

Податкова декларація – це документ, який подається платником податків до податкового органу в строки та за формою, встановленою законодавством і на підставі якого здійснюється нарахування та сплата податків.

У вітчизняній практиці оподаткування платники окремих платежів подають податковим органам не декларації, а розрахунки, які мають статус декларацій (розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів, розрахунок за спеціальне використання водних ресурсів, розрахунок земельного податку тощо). Такі розрахунки, за невеликим винятком, подаються за платежами, основи побудови яких закладені ще у радянський період.

В податковій практиці застосовуються різноманітні податкові декларації, які можна систематизувати за такими ознаками:

Систематизація податкових декларацій
За видами платежів			За обсягом інформації		За податкови-ми періодами			За формою подання
ПДВ	прибуток	Інші	повні	скорочені	місячні	квартальні	річні	паперові	електронні

Форма податкової декларації встановлюється центральним податковим органом. З позицій техніки оптимального оподаткування декларація повинна бути невеликою за обсягом та достатньо інформативною за змістом. Платники податків мають нести мінімальні витрати, пов"язані із придбанням, заповненням та поданням податкової звітності. Водночас фіскальні органи повинні отримувати всю необхідну інформацію, визначену умовами адміністрування того чи іншого платежу.

Важливим елементом технології оподаткування є визначення податкових періодів та термінів подання податкових декларацій (розрахунків). Для зручності платників встановлюються єдині терміни подання декларацій за рядом платежів. По такому шляху йде і вітчизняна практика оподаткування. З 1 квітня 2001 року в Україні уніфіковано терміни подання податкових декларацій та розрахунків.

В залежності від тривалості податкового періоду, законодавець встановив такі терміни їх подання:

Податковий період	Граничний термін подання декларацій
Календарний місяць	Упродовж 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця
Календарний квартал або календарне півріччя	Упродовж 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу (півріччя)
Календарний рік	Упродовж 60 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року
Календарний рік для платників податків на доходи фізичних осіб	До 1 квітня року, наступного за звітним