Тема: Найпізніша римська література

Викривально - сатирична спрямованість літератури цієї доби. Літературна спадщина Апулея.

Мета: ознайомити студентів з добою найпізнішої римської

літератури, її особливостями; та найталановитішими представниками; розвивати вміння виділяти головне, узагальнювати та оцінювати матеріал; виховувати самостійність суджень студентів.

Структурний план заняття

I Проведення організаційного моменту

II Мотивація навчальної діяльності Віяння доби Августовського класицизму.

III Питання лекції

3.1 Критична думка початку нової ери (І-ІІ ст.)

3.2 Роман Петронія „Сатирикон" - віддзеркалення занепаду римського суспільства доби

імператора Нерона.

3.3 Відображення життя римського суспільства в епіграмах Марціала.

3.4 Епоха й особа автора в сатирах Ювенала.

3.5 Авантюрно - алегоричний роман Апулея „Метаморфози" („Золотий осел")

3.6 Антична культура - передумови розвитку світової літератури і мистецтва.

IV. Підведення підсумків заняття

V. Домашнє завдання

5.1 Відповісти на контрольні запитання лекційного матеріалу

5.2 Визначити таки терміни: пародія, травестія.

1. Викривально-сатирична література початку нової ери (І—II ст.)

Імператор Август вимагав від художників ідеалізації. Під час його правління у творах скульпторів, поетів, істориків Героїзована дійсність постала у грецькому вбрані.

Доба Августовського класицизму в римському мистецтві поступово змінилась новим напрямом. Критична думка спиралась на традиції давнього народного італійського реалізму. Почався розвиток римського реалістичного скульптурного портрета . Римські скульптури з безстрашною правдивістю і документальною точністю зафіксували всі деталі зовнішності сучасників. Відповідні процеси відбувались і в літературі. Фасадну імперію повернули затиллям. До певного часу всі римські письменники відверто орієнтувалися на грецькі взірці. Але за життя імператора - грекофіла Нерона (37-68рр. н.е.) в Римі з'являються твори здебільшого сатиричні, реалістичного спрямування, в яких заперечується схиляння перед грецькою музою.

Письменники-сатирики Петроній, Марціал, Ювенал рішуче відмежовуються від тих , хто пише на міфологічні теми та має за ідеал грецькі оригінали. Буденне життя з його брудом і кривдою, не трансформоване у міфічні образи, постає із фрагментів (що дійшли до нас) роману Петронія "Сатириком", із епіграм Марціала та сатир Ювенала.

2.Роман Петронія "Сатирикон" - віддзеркалення занепаду римського суспільства доби імператора Нерона.

Роман Петронія "Сатирикон" - своєрідне дзеркало занепаду римського суспільства доби імператора Нерона. Вціліти фрагменти роману свідчать про стилістичну майстерність письменника, його спостережливість та іронічний погляд на сучасників.

Автор " Сатир икона" - близький до імператора Петроній Арбітр,-прогнівивши Нерона, змушений був покінчити життя самогубством (десь років зо два до самогубства Нерона- вінценосного лицедія). Головне місце у "Сатириконі" займають пригоди юнаків-бродяг, запопадливих до всякої розпусти. На думку італійського кінорежисера Фелліні , що поставив фільм "Сатирикон", вони нагадують бітників XX ст. Фелліні вважає, що єство людини не змінюється і нічого немає нового на землі. Сексуальна революція? Було. І мандрували світом розбещені молодики-нероби, байдужі до моралі покидьки.

Імператорський Рим Петроній показав не з фасаду, а з середини. У романі розповідається про пригоди різних пройдисвітів, непотріб античної цивілізації. Деякі дослідники вважають, що в "Сатириконі" змальовано Нерона та його оточення. Ми потрапляємо у кубло злочинців, у будинки розпусти, на оргії та літературно - філософські диспути, бо освічені негідники не цураються "високих матерій", хоч і позбавлені духовних ідеалів та моральних принципів. Прагнення до багатства і жадоба насолоди-єдиний зміст їхнього існування. "Сатирикон" Петронія є пародією на ті твори грецької літератури,

що героїзували дійсність.

Найвідоміший розділ роману - бенкет Трімальхіона. Бундючний і

жорстокий Трімальхіон , вільновідпущеник, влаштовує бенкет -

оргію, вихваляється своїм багатством, попихає рабів. Він

тупоголовий неук, а вдає з себе знавця мистецтва, цінителя

прекрасного.

Упившись, Трімальхіон інсценізує свій похорон. Дуже виразна

епітафія, яку склав для себе цей пересичений, самозакоханий,

нахабний нувориш: "Він народився бідним, а залишив ЗО мільйонів.

Він ніколи не слухав лекцій філософії. Перехожий, зичу тобі того

ж".

У "Сатириконі" багато вставних епізодів, новел різного змісту. Жанрові сцени чергуються з народними віршами (їх вважають пародіями на писанину імператора - графомана Нерона), анекдоти та історії, що їх оповідають персонажі роману , - з докладним зображенням подій.

Композиція роману, очевидно, була гнучкою й рухливою. Згодом подібною композицією користуватиметься Сервантес ("Дон Кіхот") та інші романісти.

Мова "Сатирикона" - чи не найбільша досягнення письменника. Красномовство, на його думку, - пошесть, що прийшла з Азії і вбиває чумним подихом геніальні паростки. Петроній пите просто, стисло, широко вживає просторіччя.

"Сатирикон"- одне з джерел європейської сатирико- реалістичної прози, про що свідчать твори французьких письменників Лесажа , Скоррапа , англійця Філдінга або іспанський пригодницький роман. Письменники опрацьовували й окремі сюжети "Сатирикона". Наприклад, анекдот про матрону з Ефесу використали Лафонтен (французкий байкар XVII ст.) і Вольтер (батько французького Просвітництва). Чимало спільного з "Сатирикоиом"' мають новели Боккаччо.

О.Пушкін хотів написати історію життя Петронія. Трагічна загибель Петронія послужила темою для віршів А. Майкова. Польський письменник Г. Сенкевич зобразив Петронія в романі "Камо грядеши". Назвою роману Петронія скористались видавці російських сатиричних журналів "Сатирикон" і (згодом) "Новий Сатирикон".

Сучасники та приятелі поети-сатирики Марціал та Ювенал прагнули до створення поезії, незалежної від грецьких взірців.