Можна виділити такі функції транспортного права.

Евристична - наукова діяльність у сфері транспортного права базується на значній кількості теоретичних положень, сукупність яких дозволяє спрямовувати дану діяльність на відкриття нових закономірностей, що виникають в процесі розвитку транспорту та транспортного права», Ці відкриття дають змогу з іншого боку поглянути на сучасне, зробити оцінку минулого та зазирнути в майбутнє.

Онтологічна — цій функції властиве те, що вона призначена пізнати транспортно-правові явища, тобто дослідити предмет транспортного права. І як наслідок цього можна вважати пояснення даного дослідження.

Прогностична — охоплюючи певну систему знань, оволодіваючи певними закономірностями розвитку суспільних відносин у сфері транспорту, наука «Транспортне право» визначає тенденції розвитку цих явищ, робить погляд у майбутнє, передбачаючи напрямки розвитку даних явищ.

Комунікативна — дає змогу вирішити такий підхід, як застосування нових знань і досягнень інших галузей знання у сфері юридичних наук, і навпаки.

Системоутворююча — визначає місце, роль і значення транспортного права в системі правових наук і зазначає певну побудову самого транспортного права як системи.

4. Під принципами транспортного права розуміють керівні засади теоретичні ідеї, яким притаманні універсальність й загальна значущість і які відображають суттєві положення транспортного права. Сутність принципів полягає в тому, що вони виражають основу організації і діяльності у сфері транспорту, визначають сутність складних взаємовідносин усередині цієї системи.

Іншими словами, принципи надають транспортній сфері правову стабільність і стійкість.

Принципи транспортного права являють собою злагоджену систему, що складається з елементів, які перебувають у взаємозв'язку, створюючи визначену цілісність і єдність.

Система принципів транспортного права включає:

— принцип відповідальності. Сутність цього принципу полягає в тому, що за невиконання чи неналежне виконання обов'язків учасники транспортного процесу несуть відповідальність;

— принцип планування. Планування являє собою засновану на врахуванні об'єктивного закону, планомірного пропорційного розвитку транспортного процесу свідомо цілеспрямовану діяльність з визначення пропорцій в галузі транспорту, розробки, затвердження планів, доведення їх до виконавців тощо;

— принцип законності. Він полягає в тому, щоб кожний суб'єкт — учасник транспортного процесу — діяв у межах наданих йому прав, виконував би передбачені обов'язки, суворо керувався б приписами законів й інших нормативних актів;

— принцип доцільності. Його сутність полягає в тому, що транспортний процес повинен забезпечувати своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення та суспільного ви­робництва в перевезеннях.

Принципи транспортного права можна класифікувати за деякими аспектами. Так, наприклад, залежно від функціонального призначення їх можна поділити на

а) загально-правові (які діють в будь-якій ділянці транспортного права)

б) принципи інститутів (ці принципи притаманні окремим інститутам транспортного права і їхня дія відповідно обмежена предметом регулювання).

Нині класифікація принципів транспортного права перебуває у стадії становлення й пошуку, формується як складний синтез осмислення багатьох проблем, пов'язаних з політичними, економічними, управлінськими та іншими процесами. При цьому принципи права мають розглядатися не тільки як основоположні ідеї, керівні засади права, а й як відображення у праві головних зв'язків, реально існуючих у правовій системі.

5. Як зазначалося, транспортне право є комплексною галуззю права, оскільки не має жодного власного методу, предмет транспортного права є частиною предмета деяких інших галузей права, не має власних правових принципів (хоча вони можуть виокремлюватися із принципів, притаманних іншим правовим наукам), не має правових шкіл (хоча багато вчених досліджують різні аспекти транспортного права) тощо. З огляду на зазначене, транспортне право буде найбільш тісно пов'язане з одними галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, господарським) і відповідно менш тісно — з іншими.

Крім цього, транспортне право має комплексне розгалужене законодавство, акти якого можна одночасно віднести до актів інших галузей права. Нормативно-правове регулювання правовідносин у транспортному праві буде розглянуто у наступній главі.

Отже, транспортне право найбільш сильно пов'язане з самостійними галузями права — цивільним, господарським, адміні­стративним. Крім цього, транспортне право спирається на засади конституційного права і пов'язане з кримінальним правом у випадку вчинення злочинів суб'єктами транспортного права або їхніми співробітниками — фізичними особами. Взаємодію транспортного права з цими самостійними галузями права було стисло розглянуто у попередньому пункті.

Також транспортне право пов'язане із міжнародним правом. Серед джерел транспортного законодавства України виділяються міжнародні дво- та багатосторонні договори, угоди, конвенції, згода на обов'язковість виконання положень яких надано ВР України, тобто вони отримали схвалення у відповідних законах України. Взагалі транспортне право, поряд з торговим правом, є галуззю права, яка зазнає найбільшого впливу міжнародного права, права ЄС, права інших країн.

Крім самостійних галузей права, транспортне право має тісні зв'язки з іншими комплексними галузями права.

Найбільш тісні зв'язки простежуються з:

— комплексними галузями права, що є підгалузями господарського права: банківським правом, торговельним правом, страховим правом, інвестиційним правом, комерційним правом, правовим регулюванням зовнішньоекономічної діяльності тощо;

— галузями права, що є підгалузями цивільного права: правовим регулюванням відносин власності, правом інтелектуальної власності тощо;

— галузями права, що є підгалузями адміністративного права: правовим регулюванням адміністративної діяльності правоохоронних органів (зокрема органів ДАІ), адміністративним наглядом тощо.

6. Норма транспортного права — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості в чітко встановленому порядку. Проте такою норма транспортного права стає лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом в межах його компетенції і в рамках визначеної процедури. Обов'язковою ознакою норми транспортного права є те, що вона являє собою правило, здійснення якого забезпечується державою. Тобто реалізація норм транспортного права забезпечується, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з іншого — засобами заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також можливого застосування санкцій у разі невиконання вимог транспортної правової норми.

Виходячи з вищезазначеного можна вказати такі ознаки , норм транспортного права:

1) вони є формально визначеним, правилом поведінки;

2) вони являють собою правило поведінки, яке має загальнообов'язковий характер, оскільки формується і встановлюється державою;

3) вони набувають властивостей нормативності та загальнообов'язковості в суворо встановленому порядку:

4) забезпечуються державою.

Ще один важливий фактор у зазначенні транспортної правової норми: як і іншим правовим нормам, їй притаманна певна структура. Транспортно-правова норма, як і норми інших галузей права, має свою структуру, під якою розуміється: внутрішня побудова норми, визначений порядок взаємозв’язків, взаємообумовленості складових частин та елементів норми.

У правовій науці найпоширенішою є ідея про триелементну побудову правової норми, відповідно до чого вона логічно складається з диспозиції, гіпотези та санкції. Така структура найбільш повно відповідає і нормі транспортного права з точки зору її логічної побудови.

Гіпотеза — це частина транспортної правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції.

Диспозиція — це частина транспортної правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні, (чи можуть) вести себе суб’єкти — учасники транспортних суспільних відносин.

Санкція – це частина транспортної правової норми, яка містить вказівку на ті правові наслідки, що виступають через, порушення правила, зафіксованого в диспозиції, чи умови, зазначені в гіпотезі.

Для прикладу відносно структури транспортної правової норми - можна зазначити таке: згідно з діючими правилами, пасажир при проїзді в пасажирському потязі зобов’язаний сплатити вартість проїзду – придбати квиток. Якщо він їде без квитка, то з нього стягується штраф.

Гіпотезою в даному випадку буде вказівка на ті обставини, за якими з’являється обов’язок пасажира сплатити проїзд і придбати квиток.

Диспозиція в даному випадку – вказівка на відповідний обов’язок пасажира.

Санкція — це встановлені правовою нормою заходи стягнення, що застосовуються до пасажира, який не сплатив свій проїзд (штраф за безквитковий проїзд).