48 Командно-адміністративна система та її розпад

Розпад СРСР і всієї соціалістичної системи був об'єктивним явищем, зумовленим глибокою системною кризою командно-адміністративної економіки. Виникла необхідність у пошуках шляхів ринкових перетворень для швидкого і безболісного переходу до змішаної економіки. Досвід функціонування цієї економіки у розвинутих країнах дає можливість упевнитись у правильності вибраного шляху, однак жодна, навіть найефективніша, модель розвитку інших країн не може бути „перенесеною" на національний грунт іншої країни, адже країни розрізняються між собою рівнем економічного розвитку, соціальними і національними умовами, історичними традиціями.

Як показує досвід функціонування економіки постсоціалістичних країн, існують загальні закономірності перехідної економіки, які проявляються у поступовому вирішенні таких головних завдань:

- реформування відносин власності (приватизація);

- роздержавлення (зняття з держави безпосередніх функцій управління);

- демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної монополії, антимонопольна політика);

- лібералізація цін (перехід до ціноутворення на основі попиту і пропозиції);

- макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, обмеження інфляції, забезпечення росту зайнятості, антициклічна політика);

- формування ринкової інфраструктури (товарних, фондових бірж, служб зайнятості, інвестиційних фондів, довірчих товариств тощо);

- створення системи соціального захисту населення (системи соціального забезпечення і соціального страхування);

- інституційні перетворення (запровадження ринкового господарського законодавства).

Процес переходу до нової економічної системи - це завжди болісний і тривалий процес. Є ціла низка: характеристик перехідної економіки: нестійкість, невизначеність, висока ризикованість, багатоваріантність, суперечливий характер, історичність. У різних країнах існують свої специфічні риси трансформаційних перетворень. Існують навіть національні моделі перехідної економіки: польська модель „шокової терапії", чеська модель „оксамитової революції", „еволюційний" китайський варіант переходу, українська „клаптикова" модель, у якій, на жаль, з самого початку не існувало виваженої стратегії переходу і тому довелося періодично змінювати політику перетворень, поєднуючи у ній різні варіанти, запозичені з досвіду інших країн.

49 Лібералізація економіки і приватизація

ЛИБЕРАЛИЗАЦИЯ ЭКОНОМИКИ - расширение свободы экономической деятельности, полное или частичное снятие политических, юридических и административных ограничений частной инициативы. Эти процессы ведут к повышению количества и роли эффективных, т. е. ответственных собственников.

На современном этапе исторический процесс либерализации экономики приобрел характер глобальной мировой тенденции, охватывающей все большее число стран. Открывается простор для действия механизмов рыночного регулирования. Уменьшается вмешательство государства в экономику в его административных формах, а также в формах прямого государственного регулирования. Основной функцией государства становится создание и поддержание конкурентной среды путем принятия хозяйственного и гражданского законодательства, упрощения и удешевления учреждения новых частных предприятий, поддержки среднего и малого бизнеса, усиления доступности гражданского судопроизводства и др.

Различают внутри- и внешнеэкономическую либерализацию. К внутриэкономической либерализации относится происходящая в рамках национальных экономик приватизация государственных предприятий, расширение сферы свободно устанавливаемых цен и доходов, процентных ставок, условий предоставления кредитов и т. д.

В России на приватизированных предприятиях производится ныне около 70% промышленной продукции. Либерализация принимает также форму акционирования государственных предприятий, в ходе которого доля государства в акционерном капитале многих предприятий уменьшается за счет продажи пакетов акций. Однако приватизация пока не привела к образованию в стране эффективных собственников и поэтому либерализация российской экономики еще далека от завершения.

Внешнеэкономическая либерализация - это расширение беспрепятственного международного движения товаров и услуг, капиталов, информации. Либерализация мировой торговли товарами и услугами проявляется в тенденции к размыванию таможенных барьеров, снятию количественных ограничений в торговле между странами. Если в 1947 г. средневзвешенный мировой уровень импортных пошлин составлял 50-60%, то к началу 1990-х гг. он снизился до 9,6%. В 1997г. в России он составлял 13,4%. Это намного больше, чем в Европейском Союзе (5%), США (4,2%), Японии (2,7%).

С 1986 по 1995 гг. 72 страны, в т. ч. 58 развивающихся стран, приняли решение о либерализации торговых режимов. В результате стала быстро расти внешнеторговая квота в этих странах, т. е. отношение объема импорта и экспорта к их внутреннему валовому продукту (ВВП). Существенной чертой либерализации международного движения капиталов является рост объемов и роли прямых иностранных инвестиций, т. е. инвестиций в реальный сектор экономики.

Приватиза́ція — політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності (особливо націоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів. Приватизація сфери послуг включає державні контракти з приватними фірмами для забезпечення послуг, які раніше виконувалися громадськими установами.

Приватизація майна державних підприємств України — відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Автономної Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Приватизація державного земельного фонду (приватизація землі) — передача громадянам України у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, будівництва житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Вáучерна приватизáція — приватизація державного майна за широкої участі населення, яке наділене ваучерами.

Приватизація державного, комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або використання підроблених приватизаційних документів, а також сама приватизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або приватизація неправомочною особою є злочином і передбачає відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України.