Змістовий модуль ІV

Тема: Словотвір

Лекція № 1

Словотвір як учення про творення слів і загальні принципи їх мотивації

План

1. Словотвір як учення про творення слів.

2. Словотвірна мотивація.

3. Словотвірний тип і словотвірне значення.

Словотвір як учення про творення слів

Словотвір, або дериватологія (Плющ – деривація) (лат. derivatio — творення, відведення), — це розділ мовознавства, який вивчає слова за способами і засобами їх творення та словотвірною структурою.

Словотвір є одним із головних джерел поповнення лексичного складу мови, тому цей термін використовується і для позначення процесу деривації — творення похідних слів.

Предметом вивчення словотвору є словотвірна підсистема мови. До завдань цього розділу належать питання про способи і засоби творення похідних слів, з'ясування мотиваційних відношень між вихідними і похідними одиницями, класифікацію похідних слів за ознаками дериваційної структури і словотвірними значеннями в межах відповідних лексико-граматичних класів слів (частин мови), визначення продуктивності окремих способів і засобів деривації.

Словотвір (дериватологія) — відносно молода лінгвістична дисципліна. Донедавна її не вважали окремою самостійною галуззю мовознавства, а відносили то до етимології (XIX ст.), то до морфології (Л. А. Булаховський), то до лексикології (О. О. Потебня). Словотвір як окремий розділ мовознавства почав формуватися в 40—50-х роках XX ст. завдяки працям В. В. Виноградова, Г. О. Винокура, О. І. Смирницького, І. І. Ковалика.

Кожна галузь науки має свій предмет дослідження, свою проблематику, систему наукових понять і термінів та надійні й перспективні, вивірені практикою методи дослідження. У 60—70-х роках словотвір уже набув цих якостей, тому сформувався остаточно як самостійна галузь мовознавства, як учення про мовний рівень, що перебуває в системних паритетних зв'язках з іншими рівнями мови.

Словотворення зароджується одночасно зі словами, базується на них і є засобом їх формування. Словотворення — це процес, механізм, система і результат творення вторинних (похідних) слів, що перебувають між собою у типових структурно-семантичних зв'язках. Розділ мовознавчої науки, який вивчає процес творення слів, його механізм (правила, способи, моделі), словотвірну структуру слова і словотвірну систему мови, називається словотвором. Словотвір — це вчення про словотворення.

Зв'язок словотворення із синтаксисом виявляється в тому, що: 1) синтаксична одиниця словосполучення становить для деривації один із різновидів словотвірної бази, на якій формуються похідні: сільське господарство — сільськогосподарський, не пий води — Непийвода (прізвище), перед днем — переддень, сього дня — сьогодні; 2) частина слів утворюється за принципом актуального поділу речень у синтаксисі на тему і рему: темою слова (тобто заздалегідь відомою спільною частиною твірного і похідного слова) є твірна основа, а ремою — дериватор, тобто твірна морфема {віннич-ани, земл-яки, пере-мож-ці), 3) при словотворенні подібно до синтаксису між твірними компонентами існують зв'язки сурядності або підрядності (Петропавлівка, Волгодон; землекоп, добротворець).

Зв'язок словотворення з лексикою виявляється в тому, що: 1) слова (як лексичні одиниці) становлять основну словотвірну базу в деривації {сонце — сонячний), з одного боку; 2) з другого боку, основна функція словотворення — породження нових, вторинних лексичних одиниць, формування і розбудова лексичного складу мови {весна — веснувати, зима — зимувати — зимування).

Зв'язок словотворення з морфемікою виявляється в тому, що словотворення, з одного боку, послуговується морфами як дериваційним засобом, а з іншого — формує їх (громовержець, полтавчани).

Зв'язок словотворення з семантикою виявляється в тому, що воно користується семантичними одиницями (основами слів, морфами), базується на семантичних одиницях (словах і словосполученнях) і продукує семантичні одиниці (слова як знаки), широко залучаючи й асемантичні компоненти — інтерфікси /, в, л (пор. збиратися — з-і-бра-тися, жити — жи-в-учий, давати — дава-л-ець).

Зв'язок словотворення з морфологією виявляється в тому, що воно продукує слова обов'язково певної частини мови з відповідними морфологічними ознаками {капрон — капроновий, земляний — землянка).

Зв'язок словотворення з морфонемікою виявляється в тому, що морфонологічні явища (усічення, інтерфіксація, накладання морфем і морфологічні чергування) на межі між твірними морфемами в процесі словотворення знімають структурні, фонетичні, словотвірні та інші обмеження в сполучуваності морфем і тим самим завершують словотвірний акт: Петрівка — nempie/ка/съкий (усічення), кіно+ш+ник (інтерфікс -ш-), Глодоси — глодо^ький (накладання звуків), рука —рудний (чергування).

Зв'язок словотворення з фонетичним та фонематичним складом мови виявляється в тому, що фонемна структура твірного слова та місце наголошення зумовлюють вибір твірного суфікса та морфологічних явищ на межі між твірними морфемами: кобзар — кобзарський, але кобзарі—кобзарівський; віра — вір-ний, але театр — театральний; Вижниця — вижнич-анин, а не вижнич-ець.

Відповідно і словотвір (дериватологія) як розділ мовознавства перебуває в безпосередніх зв'язках з фонетикою, фонологією, морфемологією, семасіологією, лексикологією, морфологією, синтаксисом.

Дериватологія у деяких аспектах має певне відношення й до стилістики, про що свідчить насамперед наявність у словотвірній структурі мови спеціальних утворень із пестливо-здрібнілим та зневажливо згрубілим значенням, які використовуються з певним стилістичним спрямуванням. Тому в сучасній стилістиці поряд із лексичною, морфологічною та синтаксичною стилістикою виділяють ще й словотвірну стилістику.

Розрізняють синхронний і діахронний словотвір. Синхронний (описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слів на будь-якому конкретному етапі розвитку мови. Діахронний словотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зіставлення різних періодів функціонування.

Об'єктом дериватології є: словотвірні процеси, словотвірні відношення, моделі, словотвірна база, форманти (дериватори), словотвірне значення, словотвірний механізм, словотвірний тип, словотвірні способи, словотвірна система. Основними поняттями синхронного словотвору є: словотвірна мотивація і словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних (живих) зв'язків з іншим словом або словосполученням. Словотвірні відношення розуміються як відношення похідного (вторинного) слова до того, від якого воно утворилося. Словотвірні відношення виявляються у споріднених словах. Однією з найважливіших ознак синхронного аналізу похідних слів є спосіб їх словотвору.

Нерідко словотворення називають деривацією (від лат. derivacio — відгалуження, відхилення, відкидання, утворення), а словотвір — дериватологією. Проте деривацію не можна зводити лише до словотворення. Деривація — явище значно ширше, ніж словотворення. У мовознавстві під деривацією розуміють процес утворення одних мовних одиниць (дериватів) на базі інших (вихідних), тобто процес творення вторинних мовних знаків, які можна пояснити за допомогою вихідної одиниці: морфів на базі звуків, словоформ на базі морфів, слів на базі інших слів чи словосполучень, словосполучень на базі слів, речень на базі слів та словосполучень, тексту на базі висловлювань. Тому розрізняють деривацію семантичну, лексичну, морфологічну, словотвірну і синтаксичну. Поняття деривації вперше введено польським мовознавцем Є. Куриловичем у 30-х роках XX ст. Нині терміни "деривація", "дериватологія" вживаються як синоніми до термінів "словотворення", "словотвір".

Словотвірна деривація полягає в тому, що вона створює для номінації вторинні знаки (деривати) у вигляді слів, вихідною одиницею для яких можуть бути морфи (рук+ав), інші слова (Іваи+город, звір+о+лов), прийменниково-іменникові форми (по дорозі — подорожник), синтаксичні словосполучення (сільське господарство — сільськогосподарський), фразеологізми (байдики бити — байдикувати).

За відношенням лексичного значення до частин мови в сучасній дериватології виділяються два типи словотвірної деривації — синтаксична і лексична.

Синтаксична деривація — це таке відношення між твірним і похідним, при якому лексичне значення твірного і похідного слова залишається незмінним (воно в них спільне), а змінюється лише частиномовна належність похідного слова, тобто його синтаксична функція: від слова добрий утворилося доброта, вони мають однакове лексичне значення (називають ознаку), але розрізняються частиномовною належністю (добрий — прикметник, а доброта — іменник) і синтаксичною функцією (добрий у реченні виступає означенням, а доброта — підметом або додатком). Тому це синтаксична деривація.

Лексична деривація — це таке відношення між твірним і похідним, при якому лексичне значення похідного обов'язково змінюється стосовно лексичного значення відповідного твірного слова, а частиномовна належність (синтаксична функція) його може змінюватися або не змінюватися: двоє — двойнята, два — двічі, футбол — футболіст, сніг — сніговик, школа — школяр.

Поділ словотвірної деривації на синтаксичну і лексичну вважається принциповою класифікацією всієї системи словотворення.

Словотвірна мотивація

Поняття мотивації (похідності) є головним для словотворення, бо власне співвідношення твірних і похідних слів становить сутність словотвірного процесу і словотвірного механізму.

Твірна база і похідне слово перебувають між собою у відношеннях дериваційної (словотвірної) мотивації (залежності), що має структурно-семантичний характер і визначає напрям мотивації. Словотвірна мотивація — це відношення між двома однокореневими словами, значення одного з яких або визначається за допомогою значення іншого (перемогти — переможець, "той, хто переміг"), або повністю збігається (ототожнюється) із значенням іншого в усіх формах, крім частиномовного (бігти — біг, швидкий — швидко).

Твірне слово (словосполучення) — це та одиниця, від якої утворюються похідні. Вона ще називається мотивуючою. Слова, що утворюються від твірних одиниць, називаються похідними, або мотивованими. Твірне і похідне слова становлять словотвірну (дериваційну) пару: читати — читач, письменний — письменник, учити — учитель, учень — учениця.

Відношення між мотивованим і немотивованим словом — це вияв семантичної залежності: первинне слово є немотивованим, вторинне, або похідне, мотивується значенням іншого слова того самого кореня, що хронологічно передує йому.

Кожна лексема, виникаючи в мові, виявляє тенденцію до породження похідних, оскільки в ній закладено потребу і можливість мотивувати семантично і структурно нову лексичну одиницю.

Будь-яке слово може бути твірним. Перелік похідних при ньому залежить насамперед від його семантики: від особових імен утворюються прізвища, топоніми, присвійні прикметники (Іван — Іваненко, Іванівка, Іванів зошит), від топонімів — прикметники, прислівники, назви жителів, назви рік (село Івот — івютський, по-івотському, івотці, річка Івотка), від дієслів — іменники, дієприкметники, дієприслівники (читати — читач, прочитаний, читаючий). Із зміною семантики твірного слова змінюється і набір похідних: пор. антрацит (вид вугілля) — антрацитний, антрацитовий, але Антрацит (місто) — антрацитівський, антрацитівці, по-антрацитівському.

Кожна семантична група слів має свої "комплекти" суфіксів для творення похідних певного значення. Топоніми для творення назв жителів мають суфікси -ц-і, -ець (Херсон — херсонці, херсонець), -ан-и, -анин (Вінниця — вінничани, вінничанин), -ичан-и (Полтава — полтавчани), -ит-и (Одеса — одесити), -ак-и, -як-и (Тула — туляки), -ич-і (Москва — москвичі), не можуть мати суфіксів -ист, -іст, -ик, -ач, -ар, -телъ тощо; назви музичних інструментів для творення назв виконавців мають суфікси -ар (сопілкар), -ист (бандурист), -ач (трубач), -аль (скрипаль), -ник (балалаєчник), а не можуть мати суфіксів -ан-и, -чан-и, -ець, -тель та ін.

ОЗНАКИ ПОХІДНОСТІ

Значення слів із непохідною основою є умовним і не мотивоване їх будовою: рука, голова, ніж, ріг, береза, хліб і под.

Значення похідних слів мотивується значенням їхніх складових компонентів — твірного слова і форманта: тракторист — особа, що працює на тракторі, твірне слово трактор + суфікс особи -ист, комбайнер — особа, що працює на комбайні (твірне слово комбайн + суфікс особи -ер). Отже, значення слів тракторист, комбайнер зумовлене передусім значенням слів трактор, комбайн. Така залежність між твірним і похідним словами називається напрямом мотивації. Визначити напрям мотивації— це означає виявити мотивуюче (твірне) і мотивоване (похідне) з двох слів, пов'язаних між собою структурно-семантичними відношеннями (слава від славити чи славити від слава).

Визначається він за семантикою і структурою твірного і похідного слова. Похідне слово за формою (будовою, структурою) і семантикою складніше від твірного. Більша семантична складність похідного слова виявляється в тому, що воно має в своєму складі додатковий семантичний компонент порівняно з твірним (пор. аптека—аптекар). Більша структурна складність виявляється в тому, що похідне слово має в своєму складі, крім основи твірного, ще додатковий структурний елемент, тобто більшу кількість морфів (суфікс, префікс, постфікс тощо): пор. мовчати — мовчун, зелений — зеленіти, писати — підписати. За цим критерієм виявляються такі ознаки похідності і її напряму:

1) із двох слів похідним є те, яке семантично і структурно складніше, тобто за значенням воно випливає з твірного, а за формою відрізняється додатковими афіксами: море — моряк (особа, що служить у морфлоті), школа — школяр (дитина, яка навчається в школі);

2) похідним є слово, яке за семантикою рівнозначне твірному, а за структурою — складніше від нього: чита-ти — чита-нн-я (дія за дієсловом читати), ніжн-ий — ніжн-ість (ознака за прикметником ніжний);

3) із двох слів, рівнозначних за структурою, похідним є складніше за значенням: агіт-увати — агіт-атор (особа, що агітує), вихова-ти — вихова-тель (особа, що виховує), авіа-ція — авіа-тор (особа, що працює в авіації);

4) із двох слів, рівнозначних за семантикою і структурою, похідним є те, яке відповідає типовим мотиваційним відношенням для системи мови. У дериваційних парах агітувати — агітація, транслювати — трансляція, автоматизувати — автоматизація, механізувати — механізація обидва компоненти рівнозначні за семантикою і структурою (агіт-увати — агіт-ація). Який же з них є твірний, а який похідний? Визначаються вони за типовою схемою дериваційних відношень між дієсловами і віддієслівними іменниками: читати — читання, малювати — малювання, побілити — побілка, обсмолити — обсмолка, похвалити — похвала. За аналогією до цих типових для мови словотвірних пар дієслова агітувати, транслювати, автоматизувати є твірними, а відповідні віддієслівні іменники агітація, трансляція, автоматизація — похідними;

5) якщо в дериваційній парі при рівнозначності семантики один із компонентів стилістично навантажений, то він є похідним, а стилістично нейтральний — твірний: стіна — стінка (розмовне), діва — дівиця (книжне, поетичне), корабельник — корабел (розмовне і поетичне). При цьому структурно похідний компонент може бути рівнозначним або й складнішим від твірного: корабель-ник — корабел-о, завідуючий — зав-о; куна — кун-иця, діва — дів-иця;

6) якщо похідне слово є назвою особи жіночої статі за національністю (естонка) або за походженням (кавказка), то твірним до нього може бути як чоловіча назва (москвичка < москвич), так і географічна (естонка < Естонія, шведка < Швеція, кавказка < Кавказ). Щодо цього питання існує й інша думка. О. А. Земська стверджує, що жіночі назви цієї семантики не утворюються від іменників-неістот (див.: Современный русский язык. — Μ., 1981. — С. 197). Проте, по-перше, жіночі назви типу шведка, естонка, кавказка, європейка, італійка, китаянка, навіть москвичка, семантично співвідносяться безпосередньо з географічними назвами (як, до речі, чоловічі назви): шведка — "жителька Швеції", естонка — "жителька Естонії", кавказка — "жителька Кавказу", москвичка — "жителька Москви" і т. ін. По-друге, жіночі назви в українській мові утворюються, хоч і не дуже часто, від іменників-неістот, не маючи відповідної чоловічої назви: інститутка (М. Вовчок) від "інститут", берегиня від "оберіг", пор. рос. машинистка (укр. друкарка) від "машинка" (пишущая).