34.Закон валюти боргу (Lex moneta)

Прив’язка виникла з прецеденту. В німецькому суді розглядалась справа: не були встановлені ні форма договору, ні сторони дговору, але було зазначено, що розрахунки мають здійснюватись в австрійських шилінгах. Справу вирішили виходячи з правопорядку валюти.

Не всі фахівці визнають самостійність даної формули при¬кріплення. Свого часу Л. А. Лунц, наприклад, зазначав, що застосу¬вання іноземної валюти для визначення суми боргу не означає від¬силання до іноземного права. Ця валюта, на його думку, має таке ж значення, як і іноземна міра ваги, яка застосовується для визначення кількості товару, що поставляється, тому «валютна прив'язка» не може бути визнана самостійною формулою прикріплення .

35. Застосування колізійних норм

Застосування колізійних норм необхідно з'ясувати:

• чи застосовується колізійна норма взагалі,

• яка саме й до права якої країни вона відсилає.

Тут виникають наступні правові питання (перша стадія): визначення наявності колізійної норми, взаємність, кваліфікація, обхід закону, зворотне відсилання й відсилання до права третьої країни.

Після того, як ці питання з'ясовані й вирішені, наступає друга стадія - застосування права, до якого відсилає колізійна норма. Точніше, відбувається застосування не самої колізійної норми, а норм матеріального права - національного або іноземного. При цьому виникають уже інші правові питання: застереження про публічний порядок і встановлення змісту іноземного права.

Застосування іноземного права, на яке посилається колізійна норма, є складним процесом. Цей процес отримав назву тлумачення правової норми.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про міжнародне при-ватне право» [65], при застосуванні права іноземної держави, суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним

тлумаченням, практикою застосування та доктриною у відповідній іноземній державі. Для встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися до Міністерства юс-тиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Крім того, особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджу-ють зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприя-ти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Якщо ж

зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановле-ний, незважаючи на вжиття усіх вказаних вище заходів, то до право-відносин застосовується право України.

36. Проблеми кваліфікації та методи її вирішення

Перед судом або іншим органом, що повинен вирішити суперечку з "іноземним елементом", виникає проблема тлумачення юридичної норми, кваліфікації цієї норми або фактичних обставин справи, вирішення "конфлікту кваліфікацій". Тлумаченням норми можна вважати з'ясування її змісту. Кваліфікація є елементом норми й перебуває в її юридичній оцінці. Вона спрямована на пояснення цілі норми права. Питання предмета кваліфікації як самостійне вперше знайшло відображення наприкінці XІ у працях німецького юриста Кана й французького Бартена. Обидва вчених прийшли до висновку, що колізійні норми різних правових систем, навіть у випадку їхнього формулювання однаковою термінологією, приховують у собі „приховані колізії", які породжують "конфлікт кваліфікацій", тобто непогодженість принципів національного права.

Основні способи рішення вирішення питання кваліфікації. Кваліфікація обставин справи (суті суперечки) або норми права може бути різною залежно від того, принципи якої правової системи будуть застосовуватися. Тому розрізняють кілька основних способів кваліфікації:

1) за законом суду;

2) по системі права тієї держави, до якої відсилається колізійна норма;

3) за принципом автономної кваліфікації.

(1) Теорія кваліфікації за законом суду означає, що суд, застосовуючи колізійну норму, кваліфікує її поняття відповідно до змісту, що вони мають у зак-ві правової системи місцезнаходження суду. Кваліфікація за законом суду проявляється й тоді, коли суд, керуючись визначеннями, поняттями, категоріями свого права, кваліфікує іноземне право як власне.

(2) Опоненти теорії кваліфікації за законом суду вважали більш доцільним здійснення кваліфікації по системі права тієї держави, з якою дане поняття має найбільш тісний правовий зв'язок (lex causa). Зазначена теорія не одержала широкого схвалення.

(3) Зміст теорії "автономної кваліфікації" зводиться до того, що суд, розглядаючи суперечку з "іноземним елементом", повинен провести кваліфікацію понять норми права не за допомогою звертання до конкретних існуючих правових систем, а на основі загальних правових понять.

Складовою частиною тлумачення є правова кваліфікація. Право-ву кваліфікацію стаття 1 Закону України «Про міжнародне приват-не право» розкриває як визначення права, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. Цей процес ще називають «первинною кваліфікацією». Під час визначення права, що підлягає застосуванню, виникають такі проблеми, як обхід закону, зворотне

відсилання, тощо. Процес визначення права, що підлягає застосу-ванню, може ускладнюватися наявністю в державі кількох правових систем. Стаття 15 Закону України «Про міжнародне приватне пра-во» визначає, що у разі якщо підлягає застосуванню право держави, у якій діє кілька територіальних або інших правових систем, належна правова система визначається відповідно до права цієї держави. За відсутності відповідних правових норм застосовуються норми тієї правової системи, яка має більш тісний зв'язок із правовідносинами.Після вибору права, яке підлягає застосуванню, відбувається

«вторинна кваліфікація», яка передбачає застосування норм обра-ного правопорядку, встановлення його змісту, а також визначення обмежень застосування іноземного права.

Кваліфікація колізійної норми складається з двох частин: ква-ліфікації понять обсягу колізійної норми (позовна давність, форма заповіту тощо), та кваліфікації понять, що складають прив’язку ко-лізійної норми (місце укладення угоди, місце вчинення правочину тощо).

«Конфлікт кваліфікації» виникає у випадку різного визна-чення тих самих понять у різних правових системах.