101. Євразійська патентна конвенція, її мета і завдання.

Євразійська патентна організація

Ситуація, що склалася до моменту прийняття Євразійської па тентної конвенції, характеризувалася тим, що наприкінці 1991 — на початку 1992 року суверенні країни, що утворилися на території колишнього СРСР, ще не повною мірою усвідомили всі політичні та економічні наслідки отримання своєї незалежності.

Перехід країн СНД до умов ринкової економіки, зміна форм влас ності і розвиток підприємництва невідкладно вимагали прийняття відповідних законодавчих норм, які могли б регулювати правовід носини між суб'єктами власності, зокрема промислової.

На першому засіданні МДР були визначені головні принципи, які повинні бути покладені в основу патентної конвенції, а саме:

• створення міждержавної організації з питань охорони промис лової власності, органами якої повинні стати Міждержавна ра да і Міжнародне бюро;

•   можливість різного рівня інтеграції в міждержавну організацію держав-учасниць Угоди;

•   базування на нормах і процедурах таких міжнародних договорів, як Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ), Мюнхенська і Люксембурзька конвенції, а також збереження можливості приєднання держав-учасниць до будь-якої з цих процедур;

•   дотримання загальних вимог до патентоспроможності винахо дів (новизна, винахідницький рівень, промислова придатність);

•   дотримання принципу незалежності національних систем охо рони промислової власності кожної з держав-учасниць;

•   можливість приєднання до Конвенції будь-якої держави, заці кавленої у підтримці співпраці у сфері охорони промислової влас ності (принцип відкритості Конвенції);

•   формування бюджету Міжнародної організації з урахуванням її власних коштів, зборів за подання заявок і проведення експер тизи, вчинення інших юридично значущих дій;

•   розподіл коштів від надходження щорічних зборів за підтримку чинності міждержавних патентів між усіма державами-учас-ницями згідно з встановленою пропорцією.

Не всі схвалені на першому засіданні МДР принципи було покла дено в основу розроблення Євразійської патентної конвенції, проект якої був одноголосно прийнятий на другому засіданні МДР у вересні 1993 року в Ужгороді. Найважливішою особливістю Конвенції є те, що держави-учасниці зберігають повний суверенітет у розвитку націо нальних систем правової охорони винаходів. Конвенція не обмежує права будь-якої держави-учасниці видавати національний патент, а також не перешкоджає державі-учасниці брати участь в інших між народних організаціях, розвивати різні форми співпраці у сфері охо рони промислової власності.

Слід враховувати, що назва «Євразійська» стосовно патентної організації і Конвенції не передбачає якоїсь політичної незалежності і має на меті підкреслити суто територіальний (регіональний) ха рактер угоди.

Офіційне підписання Євразійської патентної конвенції відбулося у вересні 1994 року в Москві на засіданні Ради Глав Урядів країн СНД. Конвенцію підписали Голови Урядів Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану та України. Після ратифікації Конвенції парламентами країн, що її підписали, і передачі ратифікаційних документів до ВОІВ вона набрала чинності на територіях цих країн.

Основною метою створення Євразійської патентної конвенції, як це продекларовано в її преамбулі, є зміцнення співпраці у сфері охо­рони прав на винаходи і створення міждержавної (регіональної) сис теми отримання правової охорони на основі єдиного патенту, який діє на території держав-учасниць.

Євразійська патентна конвенція набрала чинності у серпні 1995 року і станом на грудень 1997 року діє на території таких країн СНД: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдо ва, Росія, Таджикистан і Туркменістан. В Україні ця Конвенція не ратифікована