2. Філософські та ораторські праці про виховання, школу, методики навчання, вимоги до вчителя.

Педагогічна думка Стародавнього світу мала великий вплив на розвиток педагогіки як науки. У Стародавній Греції пізнання проце­сів виховання – це не просто сумування спостережень, а передусім спроба їх осмислення. Педагогічні проблеми розглядались філосо­фами, а педагогіка була складовою частиною філософії.

Демокріт:  досліджує сутність виховання та розглядає особистість і виховання з точки зору внутрішнього світу. Він вважав, що виховання – це перетворення сутності людини, а не доповнення чогось до неї. Тому великого значення надавав власним зусиллям людини.

Сократ:  розробляє ідею самопізнання і самовдосконалення;

 запропонував метод навчання через постановку запитань і по­шук відповідей (маєвтику), який у сучасній дидактиці отримав назву еврістичної бесіди.

Платон:  розробляв ідею соціального характеру виховання в працях “Держава”, “Закони”;

 запропонував ідею державного виховання дітей з раннього віку;

 поставив ідею виховуючого навчання.

Платон організував власну школу “Академію”.

Аристотель: обгрунтував ідею всебічного розвитку особистості природою людини (три види душі);

 запропонував ідею державної школи та рівного (однакового) виховання для вільних громадян.

Аристотель організував власну школу Ліцей. Основна праця – “Політика”.

Квінтіліан: Перший вчитель риторики Стародавнього Риму, який отримував за навчання державну платню. Основна його праця – “Виховання оратора”.

 на практиці розробив і обгрунтував ідеал добре освіченої і красномовної людини і показав основні шляхи його досягнення.

3. Виховання та освіта першоукраїнців. Скіфське царство і грецькі міста колонії

У першоукраінців були свої особливості рабовласницького устрою. У містах-колоніях існував рабовласницький лад, войовничі кочівники та царські скіфи дотримувалися рабовласницьких взаємин, брали в по­лон і продавали в рабство своїх ворогів на торгищах міст-колоній. Племена першоукраінців фактично рабства не підтриму­вали, але є свідчення очевидців, що у деяких слов’янських племен рабство існувало, але було обмеженим рядом вимог.

У 1 тис. до н.е. територія України потрапляє у сферу античних впливів. і це започатковує нову епоху в розвитку культурних традицій українців. З 7 ст. до н.е. розпочинається колонізація північного узбережжя Чорного моря. У 6 от. до н.е. засновано грецькі міста-поліси: Ольвію, Тірас, Пантікапей, Херсонес. Кожне місто - окрема республіка, єдиної держави не було. Існував демократичний лад, вибірна система влади. Розвивалося хліборобство, садівництво, виноградарство і ремесло. Значна частина населення було освіченим (Ольвія). За прикладом Греції створювались школи. Система освіти мала п’ятиступінчатий вигляд :

виховання в сім’ї (до 7);

школа граматиста і кіфариста (7–13/14);

гімназія (І6 – 18);

ефебія (18 – 20),

Ставилася мета всебічного розвитку особистості. Існувало професійно-ремісниче учнівство.

До навчальних закладів міст-колоній знать першоукраїнців все частіше віддавала власних дітей на “донавчання”, але за умови збереження віри, звичаїв і обрядів свого народу, бо за елінізацію жорстоко карали навіть на смерть.

Великий вплив на розвиток України здійснило скіфське царство (6-5 ст. до н.е.). Це була рабовласницька держава, територія якої простяглась від Дунаю до Дону. Серед скіфів виділяли 4 групи: “царські скіфи” і скіфи-скотарі, що заселяли Причорноморські степи, скіфи-орачі та скіфи-землероби, які жили в Придніпров’ї.

Племена скіфів-орачів і хліборобів, які беруть свій початок з трипільської культури, поступово переймали деякі риси античної культури. Скіфи асимілювали з місцевим населенням праукраїнців, давали їм назву своїх племен. Першоукраїнці перейняли від скіфів багато мистецтв, у тому числі і певні характеристики військової доблесті, кращі види господарської діяльності, але залишили власну мову, віру, звичаї, традиції, обряди і ритуали.

Про високий рівень освіти першоукраінців-скіфів свідчить багато фактів. Перш за все вони мали звукову писемність, певну перекла­дницьку і власну оригінальну літературу. Тому можна зробити припущення, що у першоукраїнців були власні школи, де навчали міфології, письму, сільськогосподарському календарю, багатьом ремеслам і мистецтвам. Велике місце відводилося оволодінню знаряддями праці, полюванню, веденню військових дій. Український народ сприйняв від скіфів найкраще, але залишив власну мову, звичаї, традиції, обряди і ритуали. У першоукраїнців існували власні обряди і ритуали, які мали велике виховне значення: обряд освячення народження дитини; була розроблена система допологового виховання майбутньої дитини (лицарське ставлення до жінки-майбутньої матері); обряд поховання людей, який, крім прямого призначення, виконував і важливу виховну функцію - формування національних рис ставлення до старших, предків і померлих; обряд посвяти воїна, який згодом переросте у свято повноліття; обряди заручення, одруження.

У результаті склався менталітет українця, для якого характерно працьовитість і миролюбність, поетична ліричність і смуток, мрійливість, щиросердність, висока духовність, турботливе ставлення до дітей і престарілих, самовідданість у захисті сім’ї, земель, племені і Вітчизни, деякий консерватизм навичок і традицій, мислення і особливо національних рис характеру.