Зміст і структура шкільного курсу літератури.

Зміст літ. освіти учнів, тобто система знань та вмінь, які повинні набути учні певного класу, визначається шкільними програмами і державними документами, обов'язковими для виконання кожним вчителем укр. літ-ри. Інваріантність програм зумовлена різними типами навч. закладів(школи-ліцеї, гімназії, профтехучилища тощо), диференціацією навчання в заг/осв. школах, яка повинна задовольнити різні природні здібності учнів (класи з поглибленим вивченням предметів, факультативи).

Шкільні програми визначають чітко окреслене коло знань, умінь і навичок, які повинні набути учні кожного класу. У програми введені найвизначніші твори нашого письменства, що дають уявлення про його жанрову та стильову розмаїтість, відкривають широкі можливості для сусп.-політ, морального і естетичного виховання підростаючого покоління. Оскільки в різних програмах пропонуються для вивчення твори різних письменників, мінімальний обсяг необхідних знань регулюється стандартами літ. освіти. В них також визначається і мінімальний обсяг умінь та навичок школярів. У всіх класах програмою передбачено вивчення відомостей з теорії літератури, виділені спец. години на розвиток писемного та усного мовлення, для уроків з позакласного читання.

Сучасна програма має передбачати 2 ступені навчання – пропедевтичний, або початковий курс літератури в 5-8 класах і систематичний курс, на основі історико-літ. процесу, у 9-12 класах. В основі програми у різних класах лежать ті принципи групування матеріалу, що відповідають віковим категоріям дітей та завданням літ. їх розвитку.

Завдання вивчення літератури в середній школі.

Як шкільний предмет література багатофункціональна, інтегральна за своїм призначенням. Одним з найважливіших завдань, які необхідно розв'язати у процесі вивчення літ-ри, є забезпечення ідейно-естетичного впливу худ.творів на учнів, використання їх високого потенціалу з метою формування всебічно розвиненої особистості, громадянина України. Література формує гуманістичні якості людини. Художні твори сприяють самовихованню, допомагають усвідомити своє місце в суспільстві. Важливе значення має худ. літ-ра і для розвитку уяви, фантазії, сміливого пошуку, наукової інтуїції в людини. Вивчення літ-ри передбачає також проблему формування читацьких якостей учня: емоційну схвильованість, вміння бачити худ. деталі, усвідомлювати індивідуальність письменника., вміти зіставляти, аналізувати і оцінювати твори і творчість різних письменників. На уроках літератури учні набувають уміння загальні й інтелектуальні, які формуються в процесі вивчення всіх шкільних дисциплін. Це – вміння аналізувати, зіставляти факти, виділяти в них істотне, спільне, характерне для багатьох явищ, порівнювати їх, обґрунтовувати, вмотивовувати думку, робити певні висновки і узагальнення.

Завдання методики викладання літератури.

Як наукова дисципліна вона має свій об'єкт дослідження, що визначається потребами школи, суспільного виховання учнів засобами худ. слова. Методика викладання літератури - самостійна педагогічна наука про виховання, літературну освіту і розвиток особистості учня засобами худ. слова, наука про раціональне використання методів і прийомів, що забезпечують вчителеві-словеснику найвищу педагогічну результативність у його роботі з учнями за умови мінімальної затрати їхньої енергії й сил. Методика викл. літ-ри спрямовує свої зусилля на вдосконалення змісту, структури і системи літ. освіти учнів у середній школі, розкриває закономірності формування в них потрібних їм умінь і навичок. Методика складається з 3 частин: теорії методики, її історії, методичних розробок окремих уроків і позакласних заходів. Всі частини взаємопов’язані. Методика викладання літ-ри постійно розвивається, збагачується новими ідеями. По-перше, мета навчання і виховання завжди визначається суспільними потребами, по-друге змінюються самі учні, по-третє змінюються й умови праці вчителя, форми, методи і прийоми роботи з дітьми. По-четверте, рівень методичної науки залежить від загального розвитку педагогіки, дидактики, психології. Найважливіші джерела, які постійно живлять методику викладання літ: історичний досвід школи, передовий досвід сучасних шкіл, теоретичні праці відомих педагогів, спеціально організовані педагогічні експерименти, що підтверджують чи спростовують істинність наукових рекомендацій.

Зв'язок методики викладання літератури з іншими науками.

В укр. школах вивчається дві літератури – укр. та світова, зарубіжна. Словесники двох літератур розв’язують водночас спільні завдання літературної освіти молоді. Укр. літ-ра повинна вивчатися в контексті розвитку світового літературного процесу і насамперед слов'янських літератур. Методика викладання літ-ри повинна спиратися на методологічні засади, які виробило наше літературознавство. Наукові праці літ/знавчого характеру допомагають учителеві усвідомити особливості худ. літ-ри, закономірності її розвитку. Літ/знавство є науковою базою методики викладання літератури. Методика викладання літ-ри широко використовує також результати мовознавчих досліджень. Худ. літ-ра – мистецтво слова. І вивчення її в школі вимагає пильної уваги до мови худ. творів. Хоч мова та літ-ра в школі виступають як два окремих предмети, у своєму суспільному бутті вони нагадують дві грані одного і того ж явища. А тому логічно вмотивованим є взаємозв’язок методики викладання літ-ри з методикою викладання мови. Укр. худ. літ-ра як мистецтво слова нерозривно пов’язана з такими багатьма галузями духовного життя людини як живопис, графіка, кіно тощо. Цей взаємозв’язок особливо виявляється в ідейно-тематичному плані, у стильовій своєрідності мистецьких творів.

Як кожна педагогічна наука, методика тісно пов'язана з педагогікою, що науково обґрунтовує мету, завдання національного виховання підростаючого покоління і шляхи його практичної реалізації. Щоб прилучати учнів ідентифікувати себе з рідним народом, необхідний взаємозв’язок з етнопедагогікою. Викладання літератури в школі повинне будуватися на засадах народознавства й українознавства – фундаментальних наук, об’єктом яких є вивчення особливостей національного характеру, світогляду народу, його побуту, традицій. Не менш тісний зв'язок методики викладання літ. з психологією, адже у сприйманні худ. літ-ри важлива роль належить відтворюючій уяві, емоційному співпереживанню, пам'яті. Література нерозривно пов’язана з історією, соціологією, особливо історією рідного народу. Лише в контексті історичної епохи можна зрозуміти діяльність митця як громадянина, учасника літ. процесу.

Методи наукового дослідження.

Серед основних методів наукового дослідження процесу вивчення літератури в школі виділяють такі:

1.метод цілеспрямованого спостереження. Він дає можливість не лише зафіксувати педагогічні явища, а й побачити їх у розвитку, дії. Цілеспрямоване спостереження повинне мати чітко виражену мету. Чітко визначивши мету наук. спостереження, не втручаючись у суть педагогічного процесу, дослідник фіксує окремі факти, на основі аналізу яких робить свої висновки.

2.важлива роль належить методу масового усного чи писемного опитування учнів, яке може проводитися у різній формі. Це індивідуальні бесіди, контрольні роботи, відповіді на запитання анкети, письмові твори. На основі масового опитування можна, наприклад, зробити висновки про рівень викладання літ-ри в школі, про сприймання учнями окремих творів. Чим більше учнів із різних шкіл дослідник охопить, тим ґрунтовніші висновки і узагальнення він може зробити. Але на основі окремих фактів ще не можна робити висновки про загальні закономірності явищ.

3.процес наукового дослідження не може обмежуватися пасивним спогляданням і фіксуванням фактів. На цій основі формується педагогічний експеримент. Його мета – перевірка старих і вироблення нових методичних рекомендацій, а також правильних наукових критеріїв, аналіз педагогічних явищ.