23. Комуністично-радянська преса України та її напрямки у післявоєнний період.

З 1943 року Радянська армія вже почала визволення України.

Місцеві газети Радянської України понесли значні збитки внаслідок окупації, практично "з нуля" відновлювали роботу. В перші ж дні після взяття крупних населених пунктів, починали виходити місцеві газети.

Спочатку місцевій пресі було дуже важко ефективно вести роботу на звільнених від окупації територіях. Натомість центральна преса у Москві системно й широко показує досвід ведення цих робіт як у тилу, так і в місцевостях, недавно звільнених від тимчасової окупації.

Красномовні назви газетних статей того часу: "Возрождаются освобожденные районы области", "Народ берегся за работу с боевым пылом", "Задача коммунистов - организовать советских людей", "Настоящие хозяева Сталинской области".

Характерна прикмета того часу  партія затверджувала народногосподарські плани щодо видобутку вугля, вирощення зерна, виплавки сталі. Вона ж вирішувала, яким бути газетним шпальтам.

Багато уваги приділяли газети післявоєнної доби висвітленню виконання "Закону про п'ятирічний план відбудови і дальшого розвитку народного господарства УРСР на 1946-1950 роки". Фактично це була програма дій для кожної редакції: в плані було перелічено головні напрямки роботи, форми і методи, кінцеві цілі тощо. Крім того, закон у кожній області було конретизовано, в кожному районі чи місті складено подібні плани, а отже, власну програму мала кожна ланка ЗМІ країни  від всеукраїнських до низових.

У післявоєнний час партійне керівництво пресою стало більш вимогливим. Не змінився політичний режим, це був той самий культ тієї самої особи з притаманними йому ознаками жорсткого керівництва.

Партійній номенклатурі треба було повертати країну до старих порядків. Для цього були обрані художня література, театр і журналістика.

Дістали своє й вчені, зокрема в рамках боротьби з всйсманістами-морганістами. Кібернетика була визнана "служанкой буржуазной науки". Партія оголошувала цілі напрямки в науці шкідливими.

Преса не давала можливості для боротьби ідей, вільного обігу різних думок, пропозицій тощо.

Всі рішення приймалися кулуарно, виносилися через пресу у готовому вигляді й виконувалися через систему партійної дісципліни. Преса так само лишалася тільки "гвинтиком" великої машини.

Плюси й мінуси "хрущовської відлиги"

З 1956-го року починається новий етап історії СРСР. Після смерті Сталіна та кількох невеличких кремлівських "переворотів" до влади в країні прийшов М.Хрущов, з ім’ям якого пов'язують цілий історичний етап, названий у порівнянні з епохою відвертого тоталітаризму "відлигою" саме через спробу відкинути практику культу особи.

Яскрава сторінка цього періоду  прискорення темпів житлового будівництва в СРСР, що принесло і нові повороти газетярських тем: реконструкція будіндустрії, розширення бази фінансування галузі, зведення цілих мікрорайонів дешевих п'ятиповерхових будинків. Було поставлено завдання в найближчі 10-12 років покінчити з житловою проблемою в країні.

Проте чотири десятиліття преса виявляла байдужість до сільського житлового будівництва. Мільйони селян самотужки будували собі хати, згодом будинки, а преса ніяк не реагувала на такий потужний суспільний рух. Партія ставилася до селянського самобудівництва нейтрально: не заперечувала, але і не допомагала. В першу чергу будувалися заводи, а отже пріоритет був у міського будівництва. На селі цей процес ішов ніби поза межами діяльності структур соціального управління. Отже, прямих вказівок преса не мала, а без них рушити справу головні редактори не вважали за доцільне.

Неспроможність досягти кінцевої мети в конкретній справі зросла до неможливості досягти і кінцевої цілі  побудови комунізму. Коли це стало зрозумілим, саме преса мала за власним покликанням підняти тривогу. Але партійна дисципліна, неможливість виступити проти лініі партії без її дозволу не давали змоги критикувати партію, її ЦК, їхню політичну лінію.

Тож, компартійна преса, точніше, жорстке керування нею стали одним з чинників загибелі всієї партії, повалення соціалістичного ладу в СРСР, розвалу величезної світової імперії, самоспростування великої ідеї поєднання рівності та свободи.

Між тим керівництво партії намагалося вирішити й саме стратегічне питання розвитку країни та й всього "табору соціалізму". XXI і XXII з'їзди КПРС в порядок денний питання практичної побудови комуністичного суспільства. Замість п'ятирічного був прийнятий семирічній план розвитку країни, і семирічка мала просунути СРСР по цьому шляху. Партія урочисто проголосила, що вже нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі, визначила час настання "світлого майбуття"  1980-й рік.

Великий ентузіазм в суспільстві викликало обговорення й прийняття нової Програми партії  програми побудови комунізму. Повсюдно в газетах, на радіо висвітлювали й вивчали визначний документ епохи  "Моральний кодекс будівника комунізму". Велику хвилю послідовників мало заснування бригад комуністичної праці. Все це накладалося на реальні досягнення радянської науки і техніки в підкоренні космосу, освоєнні цілинних і перелогових земель та успіхи на численних гігантських новобудовах Сибіру тощо.

Преса брала найактивнішу участь у кожній з цих політичних кампаній. Створення в суспільстві атмосфери соціального оптимізму, впевненості у справедливості й непереможності справи побудування комунізму  один з яскравих прикладів високої ефективності партійно-радянської преси.

Замість застарілих назв низових газет "Більшовицький штурм", "Сталінська перемога" тощо прийшли нові: "Комуністичний шлях", "Шлях до комунізму", "Будівник комунізму" та подібні.

Журналісти часів "відлиги" в масі своїй щиро вірили в те, що писали, дійсно прагнули додати й свою дещицю до історичних звершень свого народу. Газетні сторінки були сповнені оптимістичними заголовками: "Наші цілі ясні, завдання вирішені  до роботи, товариші!", "Партія вирішила  народ виконає!", "Новий блюмінг працює на комунізм!". Усміхнені, щасливі обличчя "маяків виробництва" обов'язково прикрашали перші полоси газет і обкладинки журналів. Жодного матеріалу щодо труднощів з постачанням хліба в магазини, нічних черг за продовольством там немає.

Проте саме під час "хрущовської відлиги" ( 19561964 рр.) партійно-державна машина почала буксувати. Невиконання настанов партії при Хрущові вже не тягло за собою покарання  арешту, тюрми або й розстрілу. Те, що трималося на страху, не було ефективно замінено на інші соціальні мотивації. Саме тому невдовзі на зміну "відлизі" прийшов неосталінізм брежнєвського типу.

Відмова від жахливого наслідства тоталітарного суспільства не була належним чином підготовленою ні партією, ні пресою, ні особисто Хрущовим. Його розвінчувальна доповідь на XX з'їзді КПРС була несподіваною навіть для членів ЦК. Наступна політика волюнтаристського керування країною і партією (розподіл обкомів партії на промислові й сільськогосподарські, нав'язування хімізації та вирощування кукурудзи тощо) не були зрозумілі й підтримані суспільством.

Далася взнаки негативна реакція всередині партії на надто сміливі розвінчування її минулого. Не лишилися без наслідків і конфлікти з інтелігенцією, в яких Перший секретар ЦК зазнав очевидної політичної поразки. Преса взяла активну участь у розкручуванні пропагандистської кампанії надзвичайних розмірів, але це проходило на фоні дедалі важчих продовольчих проблем, розладу й погіршення рівня життя. Пропаганда відірвалася від суспільного життя, історична мрія  від економічного інтересу.

І все ж 60ті роки похитнули сталінську монолітність компартійної влади. Адже перебудову кінця 1980-х. розпочинали саме "шістдесятники", розбуджені першою нестійкою хвилею демократизації радянської о суспільства.

Преса тих часів спочатку показує певну розгубленість на фоні звичної рутинної роботи та емоційно піднесених матеріалів щодо швидкого настання комунізму. Журналісти в масі своїй починають розуміти, що писати так, як вони це робили ще вчора, сьогодні вже не обов'язково. А як слід це робити по-новому  ніхто команди не давав. В деяких редакціях розпочинається складний пошук шляхів пристосування життя ЗМІ до несподіваного ступеня свободи. Настанов з цих проблем не було, а йти власним шляхом, як правило, не наважувалися: це могло бути розцінене "вгорі" як рух проти лінії партії.

Отже, особливість і головне протиріччя "хрущовської відлиги" полягає перш за все в тому, що не було вірно знайдено межу між необхідною ступінню керованості суспільства і партії.

По-друге, творчі сили суспільства не були насправді пробуджені до життя й боротьби. Тобто комуністичну свободу реформатори проголосили, але не дозволили. Тож, в історичній поразці "відлиги" є доля відповідальності й преси.

Головним для розуміння динаміки ролі й значення партійно-радянської преси в період 19561964 рр. є те, що вся система управління пресою залишилась незмінною. Не можна було засновувати позапартійні часописи, не кажучи вже про некомуністичні видання. Зв’язаними партійною волею лишалися поліграфічні потужності, запаси паперу.

Тодішня свобода ретельно дозувалася у кожному конкретному випадку. Тому в світі преси "відлига" більше зачепила центральні, тобто московські видання, передусім такі як "Известия", "Комсомольскую правду", "Литературную газету", журнали "Новый мир", "Москва", "Нева", "Наш современник", "Юность" тощо. Саме там журналісти зрозуміли, що у них тепер є право на вільне слово  і навіть на вільну думку (в межах комуністичної ідеї, певна річ), на влучний епітет, на нетривіальний сюжетний хід.

На сторінки деяких центральних газет прийшла жива особистість з власними роздумами. Більше того, позитивний герой, виявляється, був з сумнівами, з правом на власну точку зору, відмінну від точки зору більшості.

Місцевій пресі ця практика давалася надзвичайно важко: "відлига" не зачепила низові ланки партійного контролю над пресою.

Згодом, на початку 1960-х, протиріччя в партії й суспільстві почали набувати дедалі більш гострих форм. Чим більше свободи давав суспільству Хрущов, тим довшими ставали черги за хлібом в магазинах. Негативне враження на суспільство справив "м'який" голод 1961 року. Все більше виявлялося ознак того, що нова політика не була органічно притаманною соціалістичному суспільству. Оскільки жорсткість, острах, масове насильство були усунуті, з'явилися нарівні з елементами свободи й відчутні елементи розхлябаності, безгосподарності, безвідповідальності.

Створення територіальних раднаргоспів замість звичних обкомів ще більше децентралізувало управління суспільством. Преса, затиснута в лещата звичного суворого контролю, з цих процесів взагалі була вилучена. До реформ у світі ЗМІ ніхто під час "відлиги" і не приступав, а після двох конфліктних зустрічей Хрущова з представниками художньої інтелігенції це стало неможливим.

Показово, що зі сторінок місцевих газет під час "хрущовської відлиги" майже повністю зникли публікації про заходи, вжиті після критичних виступів преси.

Кінець невдалої демократизації був зовсім недемократичним. Внаслідок таємної змови партійної верхівки в центрі й на місцях Хрущов був усунутий з поста Першого секретаря ЦК КПРС та інших вищих постів.