- •Художня література як мистецтво слова. Метамова дисципліни.
- •Особливості творчого доробку а.Міцкевича.
- •Ідейно-художня своєрідність новели н. Готорна «Червона літера»
- •Періодизація світової літератури.
- •Порівняльний аналіз давніх пам'яток культури Веди − Біблія − Коран.
- •Ідейно-художня своєрідність роману в.Шкляра «Чорний ворон».
- •Міфологія. Поняття міфу.
- •Особливості творчого доробку і.Котляревського.
- •Ідейно-художня своєрідність роману г.Мелвілла «Мобі Дік».
- •Епос. Найдавніший героїчний епос слов’ян.
- •Особливості творчого доробку Дж. Бокаччо.
- •Ідейно-художня своєрідність роману ж.Санд «Консуело».
- •Життєвий і творчий шлях в.Шекспіра.
- •Ідейно-художня своєрідність «Декамерону» Дж. Бокаччо
- •Балада. Жанр історичної балади.
- •Життєвий і творчий шлях т.Шевченка.
- •Ідейно-художня своєрідність роману ф. Купера «Останній з могікан» («Звіробій»).
- •Жанри, тематика, образи, символи давньогрецької лірики.
- •Особливості моралізаторсько-повчальної літератури («Слово про закон і благодать» Іларіона Київського, «Поучення» Володимира Мономаха).
- •Література середньовіччя. Героїчний епос.
- •Життя та особистість Сервантеса.
- •Проблематика та поетика трагедій Шекспіра «Ромео і Джульетта», «Гамлет».
- •Розвиток травестії в післягомерівський період.
- •Барокова проблематика і поетика п'єс п. Кальдерона
- •Героїчний епос. «Іліада» та «Одіссея» Гомера.
- •Риси неоплатонізму в поезії Данте Аліг'єрі.
- •Новаторство драматургії г. Ібсена і б.Шоу.
- •Куртуазна і лицарська література.
- •Трансформація біблійних образів у дусі проповіді самопізнання (г. Сковорода «Сад божественних пісень»).
- •Новаторський характер збірки поезій у.Уітмена «Листя трави».
- •Розмаїтість жанрової системи літератури доби Середньовіччя.
- •Тематика, сюжетні джерела, засоби створення характерів, поетика комічного у творах Мольєра (одна з комедій за вибором)
- •Книга року-2010. М. Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії».
- •1.Образ бібліотеки-лабіринту – ключовий образ роману у. Еко «Ім’я троянди».
- •2.Творче використання сюжетів байкарів світу (Езоп, Лафонтен, і. Крилов).
- •3.Глибина психологічного аналізу в романах г.Флобера («Мадам Боварі»).
- •Специфічні риси американського романтизму.
- •Теорія національної драми та творчість Лопе де Вега.
- •Процес самоідентификації героя в романі п. Коельо «Алхімік».
- •Творчий напрям і творчий метод: кореляція понять
- •Жанр утопії та свободолюбні ідеї творчості т. Кампанелли («Місто Сонця»).
- •Продовження байкарських традицій у творчості г. Сковороди, п. Гулака-Артемовського, є. Гребінки, л. Глібова.
- •Класицизм як творчий напрям і метод.
- •2. Англійський просвітницький роман (д. Дефо, Дж. Свіфт).
- •Жанр, засоби сатири, центральний персонаж, психологічне вмотивування його вчинків, трагікомізм п’єси і. Карпенка-Карого «Хазяїн».
- •Романтизм як творчий напрям і метод.
- •2. Ідейно-художня своєрідність новел е. По
- •3. Композиційна роль символу собору в романі в.Гюго «Собор Паризької Богоматері».
- •Бароко: літературний напрям і метод.
- •Картини побуту, їх значення для розуміння характерів героїв та вираження ідеї твору і. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
- •Апофеоз естетизму в романі о.Уайльда «Портрет Доріана Грея»
- •Реалізм як літературний напрям і творчий метод.
- •3. «Малюк Цахес» е.Гофмана – зразок романтичного твору.
- •Філософське та естетичне підґрунтя літератури модернізму.
- •2. Барокова проблематика і поетика творчості Дж.Мільтона («Утрачений рай»).
- •3. Творчість Ліни Костенко в незалежній Україні.
- •1. Романтизм як літературний напрям і творчий метод.
- •2. Сонетна творчість Шекспіра: тема кохання та дружби, поетика, форма сонетів.
- •3. Особливості філософської прози о. Забужко («Польові дослідження з українського сексу»).
- •Філософська, політична і естетична основи класицизму.
- •Новела м. Коцюбинського «Цвіт яблуні» − класика українського імпресіонізму
- •Ідейно-художня специфіка новели ф.Кафки «Перевтілення»
- •Філософське та естетичне підґрунтя постмодернізму.
- •Історична основа, жанр, сюжет, композиція, ідейний зміст поем т. Шевченка («Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки»).
- •3. Ідейно-художня своєрідність роману в. Скотта «Айвенго»
- •Жанрова система літератури Відродження.
- •«Слово про похід Ігоря»: історичне підґрунтя, проблема авторства, дохристиянські міфопоетичні та фольклорні традиції.
- •Творчі новації в. Гюго.
- •Передумови формування літературного декадансу, його специфічні особливості.
- •Козацькі літописи. «Літопис Самовидця», «Історія Русів»
- •Глибина психологічного аналізу в новелі г.Моапассана «Пишка»
- •«Пісня про Роланда» − найяскравіший зразок французького героїчного епосу
- •Синтез найкращих рис романтизму і просвітницького реалізму в поезії Роберта Бернса
- •Проблематика повісті о.Бальзака «Шагренева шкіра»
- •«Пісня про Нібелунгів» − найвизначніша пам'ятка німецького героїчного епосу.
- •Жанр, джерела, тема, особливості сюжету і композиції роману п. Куліша «Чорна рада».
- •Ідейно-художні особливості роману ф. Стендаля «Червоне та чорне».
- •Елементи художності в «Повісті минулих літ».
- •Розвиток жанру інтермедії в українській літературі.
- •Ідейно-художні особливості роману п. Зюскінда «Запахи»
- •Авангардистські течії початку хх століття.
- •2. Ідейно-художні особливості лірики вагантів.
- •3.Художні особливості новели Вашингтона Ірвінга «Ріп Ван Вінкль».
- •Художні особливості літератури символізму.
- •Піднесення цінності земного життя в «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі.
- •3. Постмодерні інтенції роману ю. Андрухович «Московіада».
Творчі новації в. Гюго.
В історію світової літератури В.Гюго ввійшов передусім як видатний романіст
"Знедолені" (1862). Задум великого соціального роману у В.Гюго виник ще наприкінці 20-х років, але життєві проблеми надовго відсунули його здійснення. У 1840 р. був складений перший рукопис роману під назвою "Злигодні", а в 1845- 1848 рр. письменник активно працював над поповненням матеріалів і написав більшу його частину. До роману він звернувся лише у 1860 р., причому не тільки дописав нові розділи та книги, а й ґрунтовно переробив те, що було написано раніше.
Роман "Знедолені" - твір незвичайний і за своєю художньою структурою. Це роман філософський і символічний, але з виразними елементами роману історичного. Це роман про тих, хто став підніжжям соціальної драбини. Головна тема твору - тема несправедливості та її жертв. Центральним персонажем роману став Жан Вольжан, а його життєпис склав головну сюжетну лінію твору. Це сільський парубок 25 років, який займався підрізуванням дерев. Коли у нього на руках залишилась сестра і її семеро дітей, він замінив їм батька. Його молодість пройшла у праці, але на початку однієї зими він залишився без роботи. В сім'ї не було і шматочка хліба. Тоді він розбив вікно булочної і вкрав хліба. Його засудили за крадіжку на 5 років, так він перестав бути Жаном Вольжаном, а став № 24601. Про рідних чув лише одного разу. Хтось бачив його сестру, при ній була лише 1 дитина, де поділися інші, вона і сама не знала. Декілька разів в'язень намагався втекти. Його ловили і кожного разу збільшували термін покарання, який досяг 19 років.
У в'язниці герой все частіше задумувався над своїм життям, він засудив себе за вчинок молодості, бо зрозумів, що голод не був виправданням скоєного злочину. Герой довгий час шукав відповіді на запитання: чи тільки він винен у своїй долі, і врешті-решт дійшов остаточного визначення, що суспільство здійснило перед ним ще більший злочин. Вирішивши ці питання, він засудив суспільство, звинуватив у нещасній долі його родини і дав собі слово поквитатися з ним. З в'язниці герой повернувся морально спустошеним, озлобленим, сповненим ненависті до всього світу.
Коли він вийшов звідти, помираючи від голоду і втоми, Жан шукав притулку. Але ніхто не впустив колишнього каторжника навіть за гроші. На допомогу чоловіку з'явилася старенька бабуся, яка підказала йому звернутися до монсеньйора Б'єнвеню. Це був єпископ. Із 15 тисяч лір свого прибутку він залишав собі тільки 1 тисячу, інші віддавав бідним і знедоленим. Єдине його багатство - срібні прибори і підсвічники. Вольжан погано віддячив йому за притулок: вночі він пробрався до нього в кімнату і поцупив срібло.. Коли жандарми вранці привели злодія, єпископ сказав, що він сам подарував йому срібло. Добрий вчинок монсеньйора перетворив його у справжнього християнина, у корисного члена суспільства. В один день Жан Вольжан помер назавжди, а натомість народився мер Мадлен. Він став на шлях добра. Під іменем Мадлена нажив собі капітал чесною працею (в основі - технічний винахід), своє багатство вкладав у побудову утопічної фабрики, щоб допомогти іншим знедоленим.
На фабриці герой зустрівся з Фантіною. З 10 років дівчина змушена була працювати, батьків вона ніколи не знала. У 15 років вона прийшла до Парижа шукати щастя. Багато працювала, щоб вижити, ревно зберігаючи свою честь. Закохавшись дівчина була дуже щасливою. Але для її коханця цей зв'язок був не більше ніж любовна інтрига. Він покинув її, став префектом, радником, батьком родини. Фантіна народила від нього дитину і залишила її чужим людям, а сама повернулася на батьківщину. Таки чином вона і потрапила на фабрику. Вона чесно працювала і відсилала для своєї дівчинки все, що мала. Але опікуни дитини кожного разу збільшували матеріальні вимоги до матері, погрожуючи викинути дитину. На фабриці у Фантіни були вороги, дівчата заздрили її жіночій вроді. Через інтриги вона залишилася без роботи. Щоб заробляти гроші для забезпечення своєї дитини, через голод і жебрацтво, вона вийшла на панель. Життя і соціальний порядок підштовхнули жінку до крайнощів, як свого часу сталося із Жаном Вольжаном.
Потрапивши до поліцейського відділу, Фантіна зустріла там пана мера, господаря тієї фабрики, яка принесла їй стільки горя. Вона плюнула йому в обличчя за те, що він начебто був причетний до її звільнення. Цим мером був колишній каторжник Жан Вольжан. Вона розповіла йому про свої життєві негаразди. Він пожалів жінку, визволив і доглядав до останнього її подиху. Перед смертю Фантіна взяла з нього слово, що він допоможе її доньці.
Жан розшукав дитину у трактирі Тенарльє, їй було всього 8 років. Вона мила, прибирала, носила воду. Взимку ходила боса, спала під сходами в темному куточку. Він викупив у господарів дитину, назвавшись їй батьком, бо вона не знала своїх батьків. Мер дав Козетті гарне виховання у монастирі, вона стала мадемуазель Маріус Понмерсі з багатим приданим. Дівчина вийшла заміж за порядного і чесного чоловіка. До смерті Жан Вольжан жив разом з ними. Перед смертю він розповів їй про матір, що вона була нещасною настільки, наскільки була щасливою її дочка.
Все життя Жана Вольжана - це подвижництво в ім'я добра і милосердя.
"Людина, яка сміється". За проблематикою цей роман співзвучний "Знедоленим". Дія твору розкрита в Англії наприкінці XVII - початку XVIII ст., але всім змістом пов'язана із сучасністю.
З перших сторінок роману створена атмосфера таємничості: берег моря під покровом ночі, якісь люди поспішно відпливали, залишивши самотнього хлопчика; охоплений жахом, той наткнувся на шибеницю, ще далі на жінку, яка замерзла в снігу, а біля неї хлопчик знайшов живу дівчинку з обличчям янгола, вона виявилася сліпою. Пригорнувши її до себе, він йшов рівниною і натрапив на дивну колимагу, в якій живе старий комедіант Урсус з ведмедем. Освітлене обличчя хлопця спершу здивувало, а потім злякало старого: на ньому застигла гримаса божевільно-веселого сміху.
Далі сюжет орієнтований на розкриття таємниці походження головного героя - Гуінплена, який виявився сином лорда і став жертвою королівської сваволі. До нього по-різному ставилися дві жінки: Дея, яка палко кохала його всім серцем, і красуня-аристократка Джовіна, в почуттях якої панувала лише пристрасть.
У світі простих людей Гуінплен знайшов любов і гуманність. Він усім серцем покохав Урсуса і Дею, і ніколи б не залишив їх, якби не з'ясувалося його знатне походження. Він - лорд, мав місце у палаті лордів, яке йому належало по праву. Проте у парламенті його зустріли вороже: вчорашній клоун, який розважав у балагані народ, не мав місця у їхньому середовищі. Лорд Кленчарлі виступив у англійському парламенті лише один раз, він засудив соціальну систему, яка була побудована на несправедливості і пригнічення народу. Обурені такою промовою, лорди вигнали його з парламенту.
Відстоюючи свою ідеалістичну позицію, стверджуючи, що змінити суспільство могло лише милосердя, В.Гюго не переставав бути захисником знедолених, ворогом деспотизму і рабства.
"93-й рік". Створенню епічного полотна сприяло те, що В. Гюго був сучасником революцій 1830, 1848 і 1870 років, що він сам протягом багатьох років боровся за утвердження республіки в країні.
У романі три головних герої - маркіз де Лантенак - голова контрреволюції 1793 року, його внучатий небіж Говен, який стояв на чолі революційних військ, представник Конвента Сімурден, який спостерігав за діяльністю Говена за дорученням організації. Лантенак постав дуже жостокою людиною, він спалював цілі села, розстрілював жінок. Причина такої жорстокості героя - ненависть до революції. Говен - ентузіаст, він вважав, що з ворогом треба боротися відкрито, а коли ворога переможено, требанадати йому допомоги. Сімурден - терорист, він вважав, що будь-які засоби гарні для перемоги революції. Сам Гюго вважав, що вище за революцію і класову боротьбу - милосердя і любов до людини. До цього ж висновку поступово прийшли і три герої твору.
Лантенак, після того, як його замок було взято, а сам він врятувався через підземний перехід, повернувся назад: в бібліотеці залишилися діти, яких врятувати міг лише він. Його було схоплено, і він чекав на страту. Але Говен не міг стратити ворога, який виявився таким шляхетним. Він звільтнив його, а себе віддав у руки правосуддя. Революційні війська, які любили Говена, просили його звільнення. Сімурден стратив Говена на гільйотині. Але в той момент, коли ніж падав на голову Говена, він сам вбив себе, бо Говен був його улюбленцем і вихованцем. Так Гюго показав протиріччя між революцією і моральним людськи законом. Республіка "милосердя" перемогла над республікою "терору".
Роман розпочато розповіддю про гостру боротьбу, яку змушена вести молода республіка як з внутрішніми ворогами, так і з зовнішніми. В цьому творі Гюго залишився романтиком, доказом чого стали виключні характери і події; концентруючи відображення дійсності, суб'єктивність і відвертість авторської позиції, антитеза добра і зла, гротеск.
Віктора Гюго назвали пророком, який "своїми утопіями примушував трепетати серця". Його слава давно перешугнула національні межі, ще за життя він став належати усьому світу.
Для французів В. Гюго - це передусім великий національний поет, видатний драматург, і вже за цим Гюго-романіст. За межами Франції, у тому числі й у нас, В.Гюго - перш за все геніальний романіст, тоді вже драматург і поет. Пояснювалося це насамперед тим, що повноцінний переклад поезії - дуже непроста річ, і доля великих національних поетів у іншомовних країнах залежить від того, чи з'являються там їхні переклади високого рівня і чи стає вона завдяки цьому набутком національної культури. Таких перекладів поезія Гюго не мала і лишилася за межами Франції недостатньо відомою і освоєною.
Якось Віктор Гюго сказав, що "життя - це обірвана фраза". Але фраза, яку він писав усе життя, така довга, складна, так переповнена думками і почуттями, що навряд чи коли-небудь обірветься. У цій фразі вся його творчість: його поеми, п'єси, романи і статті, памфлети і подорожні замальовки, есе. Людство ніколи не забуде того, хто перед смертю, підводячи висновки своїй творчій діяльності, з повним правом сказав: "Я у своїх книжках, драмах, прозі і віршах заступався за малих і нещасних, упрошував могутніх і невблаганних. Я відновив у правах людини шута, лакея, каторжника і повію".
Білет № 25