45. Творчість ю.Яновського і лірико-романтична стильова течія в українській літ.

Творчість Юрія Яновського - один із прикладів постійних новаторських шукань митця. Він-один із фундаторів лірико-романтичної стильової течії в літ. У 1935 році вийшов роман "Вершники", в якому поєднані ознаки народної думи, героїчної поеми і новелістичного роману. Це - твір романтичного епосу. Жанр "В." визнач. по-різному: цикл новел, героїчні новели, балади в прозі, поема в прозі. Кожен розділ "В." - епічні картини класових битв часів громадянської війни на Україні. Кожна новела - це цілком самостійний художній твір. І в той же час усі вісім новел-розділів - ідейно та композиційно становлять єдине ціле. Сюжет роману розвивається не в стрункій послідовності, а довільно: із "забіганням" наперед, із ретроспекціями (поверненням у минуле). Головні герої: п'ять братiв Половцiв: зустрiчаються на кривавих дорогах громад. вiйни. Пiдiймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до рiзних берегiв прибились вони: Андрiй командував загоном Добровiльноï армiï Денiкiна, Оверко воював у кiннотi Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Iван — бiйцем Червоноï Армiï. Андрiïв загiн потрапляє в полон до петлюрiвцiв. Пiд Компанiïвкою, охопленi безумством вiйни, люди калiчать, убивають одне одного. Справжнiм пеклом стала земля. I великий грiшник Оверко вбиває свого брата Андрiя. А коли перед смертю Андрiй нагадує братовi слова батька: «Тому роду немає переводу, де брати милують згоду», Оверко вiдповiдає: «Рiд — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тодi рiд хай плаче, тодi брат брата зарубає».Панас вбиває Оверка. Коли махновці зустрічаються з червоною армією Панас сам вбиває себе. ЦІе подвiйне коло братовбивства вражає. Яновський-новеліст:у збірці "Земля батьків" глибоко реалістичні за життєвою основою твори цієї книжки, як і були пройняті духом героїчної, життєствердної романтики. Ідеї патріотизму визначили зміст і нових оповідань Ю. Яновського, що склали книжку "Київські оповідання"

47. Драматургія доби «розстріляного відродження»: умови розвитку, постаті, проблемно-тематичні горизонти, жанрові пошуки.

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним більшовицьким режимом. Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В цей час спостерігається і розвиток драматургії. «Березі́ль» — український театр-студія, заснований у 1922 році у Києві (нині Харківський Український академічний Драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. Один із перших українських радянських театрів. Назва театру походить від назви першого весняного місяця — березня. Заснований Лесем Курбасом як Мистецьке об'єднання (МОБ) на базі однієї з груп колективу «Молодого театру», що почав свої виступи в частинах Червоної Армії. Художнє керівництво «Березолю» декларувало свою творчу радянську програму, проголосило боротьбу проти теорії «мистецтва для мистецтва», розважальності, рутини й штампу в театрі. «Березіль» зосередив творчі зусилля на пошуку нових сценічних засобів. На відміну від «реалістичного» театру, Курбас еволюціонує у бік авангардизму, експресіоністичності, конструктивізму та необарокового символізму. Він робить наголос на використанні простих декорацій, на ощадливості в коштах, ерудиції акторів та поміркованій прозорій мізансцені, до якої долучає фотографію, кіно та музику. Режисер уникає вторинності і не бажає звертатися до російських переспівів західної культури. харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців — Л.Курбас, художник Вадим Меллер, драматург М.Куліш. У Харкові, після знайомства з М.Кулішем, Курбас остаточно піддає сумніву свої естетичні концепції і переорієнтовується. З 1926 по 1936 роки «Березіль» переживає новий період так званого національного синтезу з необароковою домінантою. Яскравими прикладами такого нового спрямування були дві вистави за творами Куліша — «Народний Малахій». Одним з найяскравіших постатей в драматургії розстріляного відродження можна вважати Миколу Куліша. В п’єсі «Мина Мазайло» автор гостро аналізує сучасний йому суспільний матеріал. Розглядаючи п’єсу як політичну комедію, можна підкреслити в ній нищівну сатиру на різні позиції в суспільстві щодо українізації. Це перш за все зрадливість та почуття меншовартості самого Мини Мазайла. По-друге російські шовіністи, які чинять упертий опір і стають на наступальні позиції. Потім пророча позиція патріотів старого гарту, представлених дядьком Тарасом. Строката позиція української молоді. «Патетична соната» - найвищий злет драматургічного генія Миколи Куліша. Пєса названа в честь видатного твору Бетховена. Ритми п’єси, розгортання дії, її злети і піднесення, побудова, відповідають архітектоніці її геніальної музики. Більше того мелодія сонати Бетховена – активна дійова особа укр. твору. Друга особлива жанрова ознака – виняткова поетичність, образність мови, багата інтонаційно, музично, ритмічно, не дивно – головні її герої Поет і талановита Піаністка. Але метафоричними, яскравими є не тільки репліки персонажів, але й авторські ремарки. Для п’єси характерні не тільки інтеграції кількох мистецтв, а й швидкісна зміна місця подій, голос оповідача за сценою, символіка. Інша характерна ознака композиції: дія відбувається в одному двоповерховому будинку. І сценічні майданчики – окремі помешкання в ньому, де живуть і діють персонажі. Другий поверх займає хазяїн – генерал-майор Пероцький. У вогкому підвалі живуть бідняки. Це ніби зріз тогочасного суспільства. Починається і закінчується п’єса музикою Бетховена.