Право комунальної власності
Право комунальної власності – сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають з приводу володіння, користування і розпорядження територіальною громадою своїм майном.
Суб’єктом права ком. власності є територ. громада.
Терто. громада здійснює повноваження власника безпосередньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування.
Об’єктами права ком.власності є рухоме та нерухоме майно, кошти місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, що перебувають у ком.власності терит.громад, місцеві енерг.системи, місцеві транспортні системи,держ. житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства та інші види майна, які становлять фінансову та матеріальну основу місцевого самоврядування відповідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування».
Підстави виникнення права ком.власності є такими, як і загальні підстави виникнення права власності, з урахуванням особливостей, визначених закон-вом, зокрема ч. 3 ст. 338 передбачає особливості виникнення права власності територ.громадою на вартість транспортного засобу, колишній власник якого не знайшовся; ч. 2 ст. 335 – особливості набуття права власності на безхазяйну нерухому річ; ч. 2 ст. 341 – набуття права власності територіальною громадою на бездоглядну домашню тварину; ч. 1 ст. 720 – набуття права власності на дарунок, за договором дарування; ст.. 1277 – набуття права власності територіальною громадою на відумерлу спадщину.
Тема: право спільної власності (право св)
Спільна часткова власність: поняття, підстави виникнення, особливості відчуження частки, припинення.
Спільна сумісна власність: поняття, підстави виникнення, режим спільної сумісної власності подружжя.
Література: ЦК України ст.. ст.. 355 – 372, СК України ст.. ст. 60 – 74, 175; Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджений наказом Мінюсту України від 22.02.2012 р. №296/5 (2 розділ, п. 4, 5, 6)
Право спільної власності – право власності 2 або більше осіб на один об’єкт.
Право спільної власності відрізняється від права власності ю/о множинністю суб’єктів, оскільки ю/о є єдиним суб’єктом – власником майна.
Право спільної власності буває 2 видів: право спільної часткової і право спільної сумісної власності. В ЦК закладено презумпцію спільної часткової власності (СЧВ),якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність(ССВ) на майно (ч. 4 ст. 355 ЦК).
Право СЧВ – право власності 2 і більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності на майно.
«доля в праве общей собственности на имущество», «доля в праве не горит».
Суб’єкти права СВ іменуються співвласниками. Кожному із співвласників належить частка у праві власності. Відповідно розрізняють:
А) ідеальну частку, яка виражається арифметично у простих дробах;
Б) реальну частку, це певна частина спільного майна у натурі, яка фактично перебуває у володінні і користуванні співвласника.
Суб’єктами права СЧВ можуть бути ф/о, ю/о, держава ,територіальні громади.
За загальним правилом вважається, що частки у праві СЧВ є рівними, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо ні закон, ні договір не визначають розмір таких часток, то їх розмір визначається в залежності від вкладу кожного із співвласників.
Ст.. 357 ЦК України передбачає випадки, коли співвласник має право на збільшення своєї частки у праві СЧВ, якщо він зробив поліпшення спільного майна за згодою всіх співвласників і з додержанням порядку використання цього майна. ЦК передбачає випадки, коли розміри часток не змінюються, якщо добудова або прибудова були зроблені без згоди інших співвласників, не порушуючи їх прав, тоді визнається право власності на добудову/прибудови за тим власником, хто це зробив.
Співвласники відповідно до своєї частки несуть витрати по утриманню майна, відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном. Кожен із співвласників самостійно розпоряджається своєю часткою у праві СЧВ, але при цьому необхідно дотриматися вимог щодо переважного права купівлі частки у праві СЧВ передбаченою ст.. 362 ЦК України.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачає, що при продажу частки у праві СЧВ продавець у письмовій формі зобов’язаний повідомити всіх інших учасників, як ф/о так і ю/о про свій намір продати свою частку іншій особі із зазначенням ціни та інших умов продажу. Якщо інші співвласники відмовляться від здійснення права переважної купівлі або не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом 1 місяця, а щодо іншого майна – протягом 10 днів з дня одержання повідомлення про продаж, нотаріус після одержання заяви про відмову або після спливу встановленого строку може посвідчити такий договір купівлі-продажу частки.
Право переважної купівлі частки не застосовується при укладенні договорів довічного утримання-догляду, спадкового договору, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно), пожертви, міни, міни частки майна або відчуження частки майна, виділеної за згодою співвласників чи за рішенням суду і у разі продажу частки у праві власності на майно з публічних торгів, аукціону.
Якщо продаж було здійснено з порушенням цього права, то учасник має право пред’явити до суду про переведення на нього прав та обов’язків покупця, за умови внесення на депозитний рахунок суду грошової суми, яка за договором сплачена покупцем. До таких вимог застосовується позовна давність в 1 рік.
Припинення права СЧВ відбувається за підставами:
За вимогою співвласника за рішенням суду, якщо..
А) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
Б) річ є неподільною;
В) спільне володіння і користування майном є неможливим;
Г) припинення права особи на частку не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
У цьому випадку також необхідно внести вартість цієї частки на депозитний рахунок суду до постановлення судом рішення. !! неоднозначна судова практика!!
У разі поділу спільного майна між співвласниками у натурі за домовленістю між ними (договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, якщо здійснюється поділ нерухомого майна)
У одного із співвласників припиняється право СЧВ, якщо він здійснив своє право на виділ у натурі частки із майна, що перебуває у СЧВ.
У одного із співвласників припиняється право СЧВ, якщо судом задоволено позов кредитора про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
Право ССВ – право власності 2 або більше осіб без визначення часток кожного з них і праві власності на майно.
Право ССВ виникає у випадках встановлених договором між співвласниками або у визначених законом випадках.
Зокрема:
на праві спільної сумісної власності належить майно набуте подружжям під час шлюбу.
Неподільне майно належить на праві спільної сумісної власності співвласникам багатоквартирного будинку (ст.. 19 ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»)
Майно, набуте в результаті спільної праці і за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ч. 4 ст. 368 ЦК, ст.. 175 СК)
Майно, набуте під час спільного проживання жінкою і чоловіком, які не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, якщо письмовим договором між ними не встановлено інше (ст. 74 СК)
Всі співвласники здійснюють повноваження власника за спільною згодою, у тому числі й щодо розпорядження майном (ст.. 369 ЦК)
Право ССВ припиняється у разі поділу майна між співвласниками; у одного із співвласників припиняється у разі виділу частки із майна , що є у ССВ у натурі, а також у разі звернення стягнення на його частку за рішенням суду за позовом кредитора.