28. Фарфорово-фаянсове виробництво в Ураїні.

Нині в Україні діє 17 фарфорових і фаянсових підприємств. Історія деяких із них сягає 80-х років XVIII століття. Тоді на Волині й на Чернігівщині було виявлено багатющі поклади сировини для фарфоро-фаянсового виробництва. Тут також є великі лісові масиви — дешеве паливо для випалу кераміки. Фарфорову справу в Україні започатковано 1783 року. У волинське містечко Корець, у маєток князя Чарторийського, було виписано з Польщі братів-інженерів Мезерів — Міхала й Франтішка. На основі чудових місцевих каолінів вони розробили рецептуру фарфорової маси, заснували й керували Корецькою фаясарнею (так на Волині звали фарфорові підприємства). У Корці виготовляли й фаянс. У XIX столітті на Волині діяло кілька десятків фарфорень — великих і малих. Цей край і досі вважається найбільшим в Україні центром з виготовлення фарфору й фаянсу. Художня й технічна продукція заводів Коростеня, Полонного, Кам'яного Броду, Олевська, Довбиша, Городниці, Баранівки знана в усьому світі. Києво-Межигірська фаянсова фабрика — перше фаянсове підприємство в Україні. Продукція межигірців вписувалася в рамки стилю ампір, але збагаченого національним колоритом, зокрема використанням українського орнаменту. У виробах відчувалася велика культура, що йшла від традицій української народної кераміки. В асортименті виробів фабрики були чайні й столові сервізи, вази, салатниці, фруктовниці, лампади, «роги достатку», декоративні таці з портретами Шевченка, Костомарова, Куліша, Ґарібальді, з київськими ведутами — краєвидами Хрещатика, Золотих воріт, лаври, а також самого Межигір'я. І навіть — тираж фаянсових ікон «Вознесіння Христа». У Києво-Межигірський фабриці уперше впроваджено такі новинки, як декорування виробів способом друку (щось подібне до сучасних перебивних картинок), «гіпюровим» рельєфом, суцільне покриття поверхні виробів кольоровими поливами — зеленою, бузково-блакитною, «шоколадною».

30. Історія розвитку художньої обробки шкіри в Україні. Традиційні осередки. Художня обробка шкіри на Україні має давню історію. Шкіряне виробництво епохи Київської Русі розвивалось насамперед там, де було вдосталь сировини. У Х-ХІІ ст. шкурка хутрового звіра була грошовим еквівалентом. У наступні століття художня обробка шкіри сягнула вищого рівня, особливо в період цехового виробництва. Шкіряний промисел поділився на цілий ряд ремесел. Шкіру виробляли гарбарі, шевці, сідельники, поясники, рукавичники, шапкарі. У ХVІ ст. основними центрами шкіряного виробництва були Львів, Рогатин, Коломия, Галич, Дрогобич, Стрий. Вже в кінці ХVІІІ ст. в галузі шкіряного виробництва виникли перші промислові підприємства. На Прикарпатті одним із основних і найдавніших центрів була Тисмениця. У ХІХ ст. на Україні сформувалось чимало осередків народного шкіряного виробництва. Протягом століть на Україні утвердилось чимало способів обробки шкіри: холодне і гаряче тиснення, пізнішого походження – техніки ажурного вирізування, плетення кольоровими ремінцями, аплікація, декоративні шви. У кінці ХІХ ст. із змінами в народному побуті, особливо в одязі, масштаби шкіряних промислів скорочуються, художня обробка шкіри поступово занепадає. У ХХ ст. функції постачання населенню шкіряних виробів виконують взуттєві, шкіргалантерейні, хутряні фабрики. З кін. 70-х до 90-х років в справі художньої обробки шкіри визначальна роль належить тим майстрам, які працювали у творчо-виробничих комбінатах художнього фонду УРСР: Івано-Франківськ (Ольга Шулепа, А. Кісиличук), Тернопіль (Ковальчуки), Чернівці (Ніна Косарєва), Косів (Присяжнюк Р., Стринадюк Р., Прощук), Київська фабрика (Заверна). Припинення роботи художньо-виробничих комбінатів позбавили роботи декількох десятків професійних майстрів, але деякі з них на даний час працюють у своїх майстернях (В. Кіщук, Р. Присяжнюк, Галина Вах, творча група «Лимар»).

35.Керам. доби Київської Русі. Художні особливості. У ХІІ ст. форми посуду набувають присадкуватої і опуклуватої форми. Вироби формують на гончарному крузі. Щоденний і святковий посуд К.Р відзначався багатством і різноманітністю форм та оздоблений переважно геометричним орнаментом. Основні типологічні групи виробів – тарілки, горщики, миски, кухлики, глечики, світильники та ін. Крім посуду і великої кількості горщиків на теренах Київської Русі зафіксовано виготовлення дрібної зооморфної пластики та мініатюрних посудин. Зокрема на Полтавщині в Х-ХІст. виготовляли фігурки собак, бика, козулі та голівки птахів. А в ХІІ-ХІІІст. на Русі виготовляли поливяні писанки, тарахкальця і інші глиняні іграшки.

31.Ручне формування керамічних виробів та ручне формування в гіпсових формах. Для того,щоб формувати в гіпсовій формі,то спочатку виготовляється сама форма. Береться зразок форми (наприклад тарілки),покругу обставляється бляхою,і заливається гіпсом. На готову форму набивається тарілка. Глина добре розминається в руках,і тоді з її допомогою починаємо формувати тарілку. Тарілка набивається в два шари по 3-4 мм кожний. Після цього вигладжуємо тарілку зсередини. На готову набиту тарілку переносимо малюнок з картону і виконуємо його в певній техніці. Після повного завершення тарілки виймаємо її з гіпсової форми. Таким чином можна формувати всі широкогорлі вироби: вази,кашпо,горщики,тощо. Подібним чином відбувається і ручне формування керамічних виробів. Наприклад,якщо це пласт,то набиваємо його на тканині чи дошці в два шари товщиною 3-4 мм,потім зверху загладжуємо до рівної поверхні і з нього вирізаємо стінки потрібної конфігурації в залежності від нашого виробу.