55 Українська культура в роки “перебудови”. Діяльність неформальних громадських об’єднань.

Перебудовчі процеси розпочалися в Україні із запізненням. Першою точкою відліку перебудовчих процесів в Україні можна вважати 26 квітня 1986-день Чорнобильської катастрофи. Цей день неначе освітлив справжній загрозливий стан речей не лише з довкілля,а з українською культурою,мовою,суспільною мораллю,майбутнім нації.

Почалося активне введення до культурного обігу раніше забороненої або просто неопублікованої української художньої,наукової,політичної літератури минулих десятиліть,а також культурного доробку культурної діаспори. У жовтні 89-го року були запроваджені зміни до Конституції УРСР,що проголошували державність української мови.Помітні зміни відбувалися й у сфері художньої творчості:виникли численні театри-студії,мистецькі угрупування поза традиційними творчими спілками.Однак практично вся культурна інфраструктура залишалася під державним контролем та керувалася в основному командно-адміністративними методами,а єдиним джерелом фінансування культури залишалися державний та місцевий бюджети.

Під час перебудови пожвавилася діяльність неформальних організацій, які виникали у різних містах республіки спершу на основі спільних інтересів та потреб (музика, екологія, культурологія, історія, фізичне удосконалення, колекціонування тощо). Згодом значна частина з них політизувалася.

Уже в червні 1989 р. в Україні діяло більш як 47 тис. неформальних об'єднань.

Найпомітнішими серед них були Товариство української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ), історико-просвітнє товариство «Меморіал», екологічне громадське об'єднання «Зелений світ», які ідейно сформувались та організаційно зросли під час масових дискусій щодо ліквідації «білих плям» історії; відновлення прав української мови, надання їй державного статусу; екологічної безпеки.також У жовтні 1987 р. у Львові виникло культурно-просвітнє Товариство Лева (ТЛ), що об’єднувало навколо себе творчу молодь, студентів, робітників, які опікувались збереженням історико-культурного середовища рідного міста. Неформальне громадське об’єднання ставило за мету відродження народних традицій (проведення вертепів, гаївок, обжинків), здійснення екологічних експедицій, відновлення занедбаних пам’яток архітектури. Товариство Лева активно співпрацювало з іншими молодіжними самодіяльними організаціями: товариство «Рух» (м. Івано-Франківськ), «Вертеп» (м. Тернопіль), Пласт.

Всі ці неформальні громадські об’єднаня оприлюднили нові ідеї та інформацію з болючих проблем сучасності, виховати плеяду нових лідерів, відчутно опонувати КПРС. Своєю діяльністю ці об'єднання суттєво розширили базу демократичного руху, надали йому національного спрямування. Саме на цьому ґрунті й постав феномен Народного руху України. Влада активно протидіяла політичним неформальним об'єднанням, які тоді ще відчували дефіцит масової підтримки.

43 Українська культура в роки Першої світової війни.

За умов окупації України її урядові установи, культурні та наукові заклади було евакуйовано, зони функціонували на території інших республік.

Над науковим вирішенням найважливіших проблем воєнного часу працювало понад 70 вузів, евакуйованих з України до Казахстану, Туркменії, Узбекистану, Киргизії. Науково-дослідні роботи проводила Академія наук УРСР. Фахівці фізико-технічного інституту АН УРСР реалізовували оборонну програму: вони розробили прилади для військової авіації, радіолокації, пеленгації. Інститут електрозварювання АН УРСР, очолюваний Є. Патоном, розробив метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час складання корпусів танків Т-34. Цей метод дозволив поліпшити міцність та якість бойових машин.

Українські вчені розробили нові ефективні методи лікування поранених. Інститут клінічної фізіології на чолі з академіком О. Богомольцем створив препарати для лікування ран та переломів кісток. Співробітники Харківського інституту переливання крові організували пункти заготівлі та консервування крові, підготували спеціалістів для роботи в них та відправили пораненим бійцям кілька тонн консервованої крові. Інститут біохімії АН УРСР на чолі з академіком О. Палладіним створив препарат, що прискорював згортання крові. Відомий хірург-офтальмолог, академік АН УРСР В. Філатов удосконалив методи лікування хвороб ока та розробив ефективну пересадку рогівки пораненим.

Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літературознавства були об'єднані в Інститут суспільних наук. Історики видали праці «Боротьба українського народу проти німецьких загарбників», серію брошур про народних героїв України. Ці видання, авторами яких були відомі історики України М. Петровський, К. Гуслистий, М. Супруненко та інші, мали важливе значення в ідеологічній боротьбі з ворогом.

Культурно-освітні установи республіки з початком війни тимчасово припинили свою діяльність. Зупинилося друкування книжок, випуск газет, журналів. Згодом евакуйовані з України видавництва об'єдналися в Українське державне видавництво, що знаходилося в Саратові, а потім у Москві, де видавало політичну та художню літературу, журнали, листівки, газети.

Твори патріотичної тематики друкувалися в журналах «Українська література», «Україна». Твори українських літераторів були сповнені ненавистю до ворога та глибокої переконаністю у перемозі над ним.

У листопаді 1941 р. розпочали роботу українські радіостанції ім. Т. Шевченка (Саратов) та «Радянська Україна» (Москва). Активно діяла фронтова редакція радіостанції Південно-Західного фронту в районі Броварів. Диктори читали фронтові нариси, оперативні повідомлення з місць бойових дій.

З України було евакуйовано понад 50 театрів, яким доводилося готувати вистави на незвичних, іноді зовсім непридатних сценах. Головна увага приділялася виступам у військових частинах, шпиталях. У фронтових концертах брали участь майстри театрального мистецтва 3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та інші.

Особливої ваги набувала кінодокументалістика. У вересні 1941 р. Українська студія хронікального фільму випустила перший кінорепортаж «З фронтів Вітчизняної війни». Спеціальні групи кінооператорів готували кінозбірники про бойові події. Фронтові кінооператори зафіксували на плівці всі великі бойові операції. Кінооператор киянин В. Орлянкін пройшов з кінокамерою від Волги до гирла Дунаю. Велике значення мали документальні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.) та «Перемога на Правобережній Україні» (1945 p.).

Українські кіностудії було евакуйовано до Середньої Азії, де вони випускали патріотичні фільми. У 1943 р. режисер М. Донський за постановку фільму «Райдуга» отримав кінопремію «Оскар». Війна не припинила розвиток українського образотворчого мистецтва. Захист Вітчизни став головною темою праць українських художників. Створені ними плакати, листівки розповсюджувалися з перших днів війни, закликаючи до боротьби із загарбниками. Плідно працювали у воєнні роки українські скульптори. Так, К. Діденко створив серію скульптурних портретів С. Ковпака, О. Федорова, С. Руднева та інших партизанів України.

Українські вчені, науковці, діячі культури зробили вагомий внесок у боротьбу проти німецько-фашистських окупантів. їхні винаходи, наукові дослідження, патріотичні твори стали складовою отриманої у Великій Вітчизняній війні перемоги.