81.Конституційні правовідносини.

Конституційні правовідносини – це відносини, які виникають з практичної діяльності суб’єктів КП. Це суспільні відносини врегульовані конят-правовими нормами, тобто відносини суб’єкти яких наділяються правами і обов’язками згідно з приписом конституційно-правової норми.

Суб’єктами конст. правовідносин є: фіз. особи (апатриди, біпатриди, іноземці); соціальні утворення (держ. і її органи, структурні елементи держ. органів, територіальні обєднання); церква; профспілка. Об’єктом конст. правовідносин є соціально-економічні, політичні цінності, особисті свободи і блага, національні і расові відносини, відносини власності, основні права і свободи. Змістом є соціальна поведінка, яка конкретизується державою в правах і обв’язках суб’єктів конст. пр.-від.. більшість цих відносин не індивідуалізують суб’єкта і пр. і обов’язки стосуються великих груп, спільностей. Зміст фактичний – реальна поведінка, юридичний – суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

82. Система основних інститутів КП в ЗК. Важливим елементом структури КП є його інститути. Інститут - це сукупність норм, які регулюють певне коло однорідних відносин і утворюють однорідну групу. Поняття конституційного інституту має передумовою існування визначеної сукупності юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов’язаних відносин. Головним критерієм визначення структури галузі КП за інститутами є єдність змісту їхніх норм. Виділяють 3 різновиди інститутів: загальні; головні, що звичайно входять до складу загальних; початкові, що включають кілька правових норм. Загальні – це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту (Інститут начал організації і діяльності державного механізму. До нього на правах головних входять: інститути кожного з вищих органів влади, самоврядування та деякі інші. Ін-т територіальної організації держави. До нього входять головні: політико-територіальний устрій, адмін.-територ. устрій.. Ін-т конституційного статусу особи, що включає головні: громадянство та основні права і свободи особи). Наведена класифікація має узагальнюючий характер і не є вичерпною щодо кожної конкретної країни.

Існують такі інститути: інститут 1.правового статусу людини і громадянина;

2.Основи суспільного устрою;

3.Інститут форми правління;

4.народне представництво (виборче право);

5.інститут конституційного контролю.

83. Організаційно оформлені і не формальні інститути.

До організаційно-оформлених інститутів відносяться Конституція, різновиди законів, окремі акти глави Д і уряду, парламентські регламенти і судові прециденти.

Неформальні – це конституційні звичаї та конституційна угода.

Конституція - К – це єдиний НА або система таких актів, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основні відносини між людиною і суспільством – з одного боку, і Д – з іншого.

Закон– це нормативно-правовий акт, що иає вищу юридичну силу, приймається вищим представницьким органом ДВ або безпосередньо населенням (шляхом референдуму), який регулює найважливіші суспільні відносини.

Закони за юридичною силою поділяють на конституційні, органічні та звичайні.

На підставі законів, з метою їх конкретизації компетентними органами приймаються підзаконні нормативні акти, націлені на виконання законів. До них належать акти глави Д, акти уряду та акти окремих міністерств, відомств. Наприклад, у практиці Франції має місце введення урядом на основі делегованих парламентом повноважень так званих ордонансів, які підписуються президентом і мають силу законів.

Парламентські регламенти - він визначає порядок, структуру і організацію парламентських засідань, які встановлюються і визначаються К.

Прецедент – це рішення вищих судів у конкретних справах, які мають обов’язкове юридичне значення для нищих або рівних за рангом судових установ прирозгліді ними аналогічних або подябних справ.

Неформальні:

Правовий звичай – це звичаєве правило поведінки загального характеру, санкціоноване і забезпечуване Д. Подібні правила встановлюються роками. Вони не є юридично обов’язковими як і конституційні угоди. Норми, що встановлюють зміст конституційних угод, - суто політичні.