64. Рівні регулювання процесів міжнародної трудової міграції

До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать:

1) адміністративно-правові методи:а)законодавство про юридичний, політичний і професійний статусів мігрантів; б)національні служби імміграції, які проводять: контроль за в'їздом іммігрантів до країни; видають дозвіл на в'їзд на роботу; видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні; в) міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

2) Економічні методи:

вербування іноземних робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників:надання роботи; порівняно високий рівень заробітної плати; житлові умови; отримання кваліфікації й освіти; медичне обслуговування тощо; залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;

видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

До рівнів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать: Корпоративний (Кожна державна або приватна компанія в межах існуючого зовнішнього правового поля має свою власну стратегію і тактику залучення і використання іноземної робочої сили); Національний (Сукупність державних нормативно-правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної або імміграційної політики); Міждержавний або міжнаціональний (Регулювання відбувається на підставі укладених двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод); Наддержавний або наднаціональний (Законотворча процедура з боку наднаціональних політико-економічних інтеграційних угрупувань);Міжнародний (Розробка і прийняття міжнародних конвенцій у сфері трудових відносин)

65. Україна у світових міграційних процесах

Еміграцію робочої сили з України можна поділити на етапи:

І етап — кінець XVIII ст. (1799 р.) — кінець XIX ст. (1899 p.). Він характеризується виїздом переважно сільських мешканців із Західних регіонів України. Населення емігрувало через економічні труднощі. Головні напрямки еміграції: США — більше 200 тис. осіб, Південна Америка — 300 тис. осіб.

II етап — з 1899 р. по 1914 р. Основні особливості: еміграція робітників, селян, інтелігенції; напрямок еміграції — СІЛА, Канада, Південна Америка; кількість емігрантів — близько 400 тис. осіб.

III етап — з 1918 р. по 1939 р. Основні особливості: еміграція робочої сили в основному з політичних мотивів; високий рівень освіти емігрантів; напрямок еміграції — США, Канада, Західна Європа; різке скорочення кількості емігрантів — близько 40 тис. осіб.

IV етап — 1945—1960 pp. Основні особливості: мотиви еміграції в основному політичні; зростання частки висококваліфікованих емігрантів; напрямок еміграції: США — 80 тис. осіб, Канада -- 50 тис., Західна Європа — 70 тис., Південна Америка — 120 тис., Австралія — 21 тис. осіб.

V етап — з 1960 р. по теперішній час. Основні особливості: виїзд кваліфікованих кадрів — "відплив інтелекту"; напрямок еміграції: США — 52 тис. осіб (1990 p.); Західна Європа -146 тис., Ізраїль — 230 тис. осіб.

Причинами міграції

1) структурною перебудовою економіки; 2) нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; 3) різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; 4) інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; 5) розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Головні чинники масової еміграції: велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу; відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей; економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї; відсутність безпеки громадян.

Переваги України від міграції робочої сили:

1) знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;2) значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни;3) розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.

Можливі канали припливу іммігрантів:

1) повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу;

2) рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

3) запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями;

4) в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців).