28. Позбавлення волі, його види і строки

Позбавлення волі (ст.63, 64, 102 КК, ст.60 Арешт як один позбавлення волі на певний строк):

- полягає у триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства в спеціальних установах виконання покарання (УВП), обмеженні в правах (вільного пересування та обрання місця проживання, місця та роду заняття, місць відпочинку, спілкування з будь-якими особами, користування грошима, предметами домашнього вжитку, здійсненні майнових операцій тощо);

- може застосовуватися до всіх категорій засуджених (ст.63 КК);

- має строковий (1 рік - 15 років - 25 років) або безстроковий (до вічно) характер;

- виконується певними видами установ, режимів, охорони;

- види: строкове (від 1 до 15 років), для неповнолітніх від 3 місяців - до 10 років), безстрокове (довічне) позбавлення волі;

- можлива заміна на менш суворі покарання (ст.74-87 КК);

- для неповнолітніх максимальний строк позбавлення волі 10 років (ст.102 КК); а при вчиненні особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням волі потерпілого - до 15 років (ст,102 ч.2 КК);

- негативні наслідки: тягне судимість, інколи - адміністративний нагляд;

- строки погашення та зняття судимості визначені у ст.89, 90, 91 КК

- може бути замінено на більш м'яке покарання (ст.82 КК) - обмеження волі, виправні роботи, громадські роботи, штраф тощо;

- довічне позбавлення волі не застосовується до: осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років; жінок, які були вагітні на момент вчинення злочину чи постановлення вироку; осіб, старше 65 років (ст.64 ч,2 КК);

- довічне позбавлення волі в порядку помилування може бути замінено на 25 років позбавлення волі (ст.87 КК).

29. Призначеня покарання: поняття, правила. Призначення покарання за сукупністю злочинів або вироків.

Покарання - захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і поля гає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ст.50 КК).

Загальні засади призначення покарання — це ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання в кожній конкретній справі.

Відповідно до ст. 65 загальні засади призначення покарання скла­даються з таких критеріїв. Суд призначає покарання: 1) у ме­жах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що перед­бачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжу­ють покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину насамперед визначається ст. 12, яка поділяє всі злочини на злочини невеликої тяжкості, серед­ньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі.

Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності. Серед них можна вирізнити такі:

а) система повного (абсолютного) складання покарань;

б) система обмеженого складання покарань;

в) система поглинення;

г) система обов'язкового або факультативного підвищення пока­рання;

д) змішані системи призначення покарання за сукупністю злочинів.

Якщо хоча б один зі злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може при­значити остаточне покарання за сукупністю в межах максимально­го строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній ча­стині КК (ч. 2 ст. 70).

Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів ре­гулюється ч. З ст. 70. Згідно з нею до основного покарання, призна­ченого за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові по­карання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

Відповідно до ст. 71 сукупність вироків має місце там, де за­суджений після постановлення вироку, але до повного відбуття по­карання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків: а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри пока­рання; б) це покарання ще цілком не відбуте засудженим; в) новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбут­тя покарання.

Таким чином, на підставі ст. 71 при сукупності вироків суд при­значає покарання за такими правилами:

1) насамперед призначається покарання за знов вчинений злочин; 2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково невід-б у ту частину покарання за попереднім вироком; 3) остаточ­на міра покарання визначається в межах максимуму даного виду покарання.

Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71, стосується не тільки основних, але й додаткових покарань.