13. І. Карпенко-Карий – майстер соціальної комедії

Суєта була вперше надрукована у зб. „Драми і комедії” Тобілевич П. – 1905 р., т 5, вперше виставлена у 1904 р. в Києві трупою Саксаганського і Садовського. ЖМ надруковане в 1905 р. в одному томі з „С”, виставлена у 1905 р. в Києві тією ж трупою. Початок роботи над дилогією дружина Тоб. відносить до 2 пол. 1902-1903 р., як вона визначала, темою С повинно було стати питання батьки і діти в світі сумного явища, коли інтелігенція, що здобувала освіту на гіркі кошти батьків-селян здебільшого соромилася свого походження. Вар-тами назви С були: Земля, Хлібороб. Продовженням ЖМ повинна була стати 3 частина під назвою „У пристані” або „У берега”, де було б показане повернення до села Івана Барильченка. Перша назва ЖМ „Старе гніздо”. С і ЖМ об’єднані спільною темою, яка розвивається у діалектичній єдності мотивів і типажу. Це тема генетичної пам’яті поколінь, фатального впливу на людину спотвореного уявлення про життєві пріоритети; деградація внутрішнього „я” через неможливість протистояти обставинам. Пріоритетними проблемними рівнями є філософський (біблійне суєта суєт – дріб’язковість життя, марнота. У 2 частині суєта суєт трансформується у житейське море як визначення складності життя з його боротьбою, поразками), філософський рівень накладається на мор-етичний, оскільки в центрі уваги драматурга проблеми сім'ї, виховання, взаємин батьків і дітей (С), митця, його відповідальність зменшення розриву між ідеалом сцени і життєвими реаліями (ЖМ). У 2-х творах Тоб. Найбільшу увагу приділив образу Івана Барильченка. У С він визначає діалектику вічного і минущого, формує жит. Кредо різних людей: творців і споживачів життя, тих, хто ще не визначився у морі брехні та підлабузництва, відносячи себе до останніх, говорить про діалектику прагнень і можливостей (переконання сестри Василини, що для роботи за будь-яким фахом потрібен талан), висловлюється, яким повинен бути справжній театр. У ЖМ Іван вже відомий актор, з’ясовує причини самотності актора, яким усі захоплюються на сцені і забувають поза нею. Хар-р Івана змінюється. Соціальний рівень проб-ки є фоновим і в С і в ЖМ. Психологічний рівень представлений підтекстово: більшість персонажів вже сформовані особистості (змін лише І.Б.), деградація людського „я” (І.Б.). Жанрова форма С, ЖМ: дослідники пишуть, що це комедії, Тоб. – сатиричні комедії, але з певним уточненням трагічні комедії. Сміх є трагічним, бо викриває такі вади як зрада, цинізм, пиха, ставиться питання смислу власного буття. С має мозаїчний сюжет, оскільки наскрізно не вибудовується чітка сюжетна лінія, смисловим центром С є прадідівська Барильченків, навколо якої групуються всі персонажі. У ЖМ сюжет однолінійний, оскільки пов’язаний з долею Барильченків, сюжет обох творів є невичерпаним. Дилогія Тобілевича демонструє такі риси нової драми: в обох творах присутній конфлікт, який відображає трагічну суперечність відриву освічених зденаціоналізованих верств від свого народу, тому драматична дія є зредукованою; обидва твори виз-мо як п’єси-дискусії навколо питань смислу життя, призначення мис-ва, взаємини народу і інтелігенції.

Втілення теми чумазого можна простежити, наприклад, у драматургії Тобілевича, а саме у трагічних комедіях „100 тисяч”, „Хазяїн”. Йдеться про появу нового соціального прошарку „чумазого” на селі, вплив якого посилюється. Представниками цього прошарку в згаданих п’єсах виступають Калитка і Пузир. Обидві п’єси є традиційними для літ-ва, причитувати які потрібно як історію самогубства сильної людини, яка у своєму фанатизмі збагачення переплутала справжні орієнтири людства. Накопичення заради накопичення – це основна мета Калитки і Пузиря. Про це ж мріють й інші персонажі: кум Савка (100), Феноген, Ліхтаренко, Маюфес (Хазяїн). Усім їм не спадає на думку, що життя дається не для накопичення, а для з’ясування його сенсу, самогубство для них є меншим гріхом, ніж банкрутство, гроші для них стають абсолютним ідеалом. Збагачення будь-якою ціною стає гаслом сус-ва і призводить до загибелі як самих фанатиків збагачення, так і самого себе. Ніхто з персонажів, втягнутих в орбіту хозяйського колеса, не спроможний вирватися звідти, порятунком є тільки смерть.