25

Тема. Розслідування злочинів проти власності план лекції:

1. Криміналістична характеристика крадіжок, грабежів і розбійних нападів

2. Особливості розслідування крадіжок

3. Особливості розслідування грабежів і розбійних нападів

4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій

1. Криміналістична характеристика крадіжок, грабежів і розбійних нападів

Крадіжки – найбільш поширені та небезпечні злочи­ни, що посягають на державне, колективне та особисте майно. Відповідно до ст. 185 КК України, крадіжка – це та­ємне викрадання чужого майна. Ступінь суспільної небезпеки цих злочинів значно підвищується, коли вони вчиняються у вигляді злочинного промислу злодіями-рецидивістами.

Грабежі та розбої є тяжкими злочинами, покарання за які передбачені статтями 186, 187 КК України. При їх вчиненні зло­чинці прагнуть заволодіти матеріальними цінностями спричиняючи шкоду здоров’ю потерпілого. Законодавець розме­жував грабежі та розбої, виходячи з розмірів небезпеки наси­льства, що застосовується при їх вчиненні.

Разом з тим, ці злочини мають й спільні риси, які дозволяють дати їм узагальнену характеристику і виділити при цьому певну специфіку розслідування. Кри­міналістична характеристика крадіжок грабежів і розбійних нападів містить відомості про своєрідні ознаки (елементи):

• обстановка, в якій готую­ться і вчиняються злочини;

• предмет злочинного посяган­ня;

• способи вчинення крадіжок;

• типові сліди (“слідова картина”);

• особа злочин­ця;

• особа потерпілого від злочину.

Першим елементом криміналістичної характеристики цих злочинів є обстановка, в якій готуються і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи злочинів, місце вчинення яких здебільшого об­межене невеликою площею (ділянкою місцевості, при­міщенням тощо). За характером зв’язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три різновиди крадіжок:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки. Так, квартирні крадіжки вчиняються здебіль­шого у містах, переважно у районах новобудов. При цьому використовуються зручні для злочинця конструктивні особ­ливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання все­редину житла, недосконалість засувних пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, “вразливість” перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

б) місце, яке пов’язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

в) крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинного наміру випадковий (кишенькові крадіжки).

Таємний характер крадіжок обумовлює вибір відповід­ного часу їх вчинення. Наприклад, дев’ять з десяти квар­тирних крадіжок вчиняються з 9-ї до 17-ї години у робочі дні тижня, більше половини – влітку; крадіжки з крамниць, комор – у вечірні та нічні часи, в святкові або вихід­ні дні; значна кількість кишенькових крадіжок вчиняють­ся у вранішні та вечірні години, години “пік”, коли виникає сприятлива для цього ситуація у міському транспорті, кра­мницях, на ринках та в інших багатолюдних місцях.

Аналіз слідчої практики дозволив узагальнити наступні відомості про обстановку, в якій готуються і вчиняються грабежі і розбої:

• насамперед, найчастіше вони вчиняються у великих містах (багатотисячне населення, розгалужена мережа автотранспорту);

• більшість нападів (до 70%) відбувається у вечірній час – з 18 до 24 години, у середині або в другій половині робочого тижня, напередодні вихідних і святкових днів;

• найбільш часто грабежі і розбої вчиняються у малолюдних місцях, квартирах, будинках, інших приміщеннях (нападаючі не ризикують бути заміченими сторонніми особами);

• наявність у злочинців відомостей про матеріальне становище осіб (грошей, ювелірних виробів, комп’ютерів тощо). Більшість нападів (80%) вчиняються за прямою або непрямою наводкою.

Важливе місце серед елементів криміналістичної ха­рактеристики цих видів злочинів посідають відомості про предмет злочинного посягання. Так, під час вчинення крадіжок, грабежів і розбоїв злочинці, як правило, намагаються заволодіти грошима (в тому числі іноземною ва­лютою), коштовностями, антикваріатом, предметами релігійного куль­ту, імпортною відео-, аудіо-, теле- і радіоапаратурою, персо­нальними комп’ютерами, одягом, взуттям та іншими предмети госпо­дарсько-побутового призначення, в тому числі й продуктами харчування. Предметом злочинного посягання можуть бути автомобілі, мотоци­кли, мопеди як засоби пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна розібрати (мотор, шасі, ко­леса, магнітофон та ін.).

Предметом кишенькових крадіжок є гроші, а також коштовності, відеокамери, фотоапарати, портативні магнітофони, плейєри, мобільні телефони, які викрадають з сумок, портфелів тощо. У сфері комунального господарст­ва предметами крадіжок є електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо.

Найбільш інформативним джерелом у криміналістич­ній характеристиці крадіжок, грабежів і розбоїв виступають відомості щодо способів вчинення злочинів. В зміст способу вчинення злочину включають різноманітні дії по підготовці, без­посередньому заволодінню матеріальними цінностями (май­ном), а також приховуванню слідів злочинного посягання. До числа дій злочинців по підготовці до вчинення крадіжок, грабежів і розбоїв слід віднести такі:

1) вибір об’єкта посягання (або особи): квартири, будинку, дачі, крамниці, вагона, контейнера, автомобіля тощо. Здебіль­шого здійснюється або проведенням розвідувальних дій, або завдяки прямій чи несвідомій наводці інших осіб, у тому числі майбутньої жертви (потерпілого);

2) вивчення об’єкта посягання й обстановки, в якій зло­чинцю (злочинцям) доведеться діяти. З цією метою використовуються різ­номанітні приводи для відвідування приміщень (наприк­лад, під виглядом медичного працівника, страхового аген­та, слюсаря, електрика та ін.). Під час такого “відвіду­вання” злочинцем намічаються предмети посягання і визначаються місця їх зберігання, вивчається розташування приміщень (кімнат), особливості засувних пристроїв на дверях, вікнах тощо, а іноді створюються необхідні умови для реалізації злочинного задуму (пошкоджується охо­ронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається ключ від замка вхідних дверей або робиться його зліпок тощо);

3) вибір найбільш ефективного способу безпосередньо­го заволодіння майном, а також підготовка необхідних тех­нічних засобів, за допомогою яких буде здійснений зло­чинний намір (знарядь спеціального призначення, що використовуються для подолання перешкод, вимкнення охо­ронної сигналізації, транспортних засобів для пересування до об’єкта посягання і перевезення викраденого та ін.);

4) вибір способу приховання слідів злочину, в тому числі приховання чи збут викраденого;

5) попередня змова між співучасниками злочину, розподіл ролей, а також, при необхідності – забез­печення “алібі” та ін.

Серед усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні крадіжки і крадіжки майна із закритих примі­щень. Вони мають багато спільного: схожий характер слі­дів і знарядь злому, схожість обставин вчинення, що дозволяє класифікувати способи безпосереднього проник­нення у приміщення на три групи.

До першої групи належать способи, які виключають застосування будь-яких технічних засобів, – так званий “без інструментальний” спосіб (злом вхідних дверей та за­сувних пристроїв, у тому числі шляхом зруйнування корпусу дверей поштовхом плеча чи ноги, зняття їх з навіс­них петель тощо).

Другу групу способів проникнення у приміщення складають дії, вчинені з застосуванням технічних засобів, що полегшують реалізацію злочинного наміру. До них на­лежать або спеціально виготовлені злодійські інструменти (“фомка”, “гусяча лапа”, “балерина”, “слон”, “пластир”, “відмички”, “вудочки”, “крючки” та ін.), або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових потреб (лом, сокира, цвяходер, стамеска, пилка, склоріз, клей, герметик тощо). За допомогою таких інстру­ментів здійснюються віджимання або згинання ригеля врізного чи накладного замка та інших засувних пристро­їв, виведення з ладу (розчинення) механізму замка кон­центрованою сумішшю азотної і соляної кислоти (так зва­ної “царської горілки”), висвердлювання пружинного ме­ханізму врізного циліндричного замка, зруйнування коро­ба навісного замка, виривання, перепилювання або пере­кушування його дужки, зруйнування конструктивних еле­ментів будівель (у тому числі стелі, стіни, підлоги), вибивання, вирізання або видавлювання віконного скла, зла­мування віконної рами, кватирки чи дверей на ло­джіях або балконах (злочинці проникають на лоджії або балкони, спускаючись по канату з даху будинку, чи пере­лазять із сусідніх балконів).

Третю групу складають способи проникнення у приміщення, доступ до яких є вільним. До них належать: використання заздале­гідь викраденого ключа від вхідних дверей; знайдення і використання ключа від вхідних дверей, “захованого” потерпілим в обумовленому для членів сім’ї місці (під дверним ки­лимком, у шафці електрощитка, у поштовій скриньці то­що); прохід через залишені відімкнутими вхідні двері квартир, господарських приміщень, лоджій і балконів, пролізання через сміттєпроводи, сантехнічні вентиляційні шахти.

Способи вчинення грабежів і розбійних нападів є різнома­нітними і злочинці обирають у кожному конкретному ви­падку той чи інший спосіб залежно від конкретних обста­вин. Можна виділити найбільш типові способи вчинення грабежів і розбійних нападів:

• зривання головних уборів і шарфів;

• виривання сумок, портфелів і інших речей з рук потерпілого (ривок);

• заволодіння майном шляхом фізичного або психологічного впливу або з застосуванням зброї;

• заволодіння майном шляхом введення в організм потерпілих отрут, сильнодіючих наркотичних речовин.

Певні особливості мають і способи приховування зло­чину. Часто вживаються заходи до знищення, маскування і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, по­криття долонь рук лаком або обезжирюючим розчином, взуття більшого розміру або жіноче, зміна зовнішнього виг­ляду або призначення предмета злочинного посягання, знищення мар­кувальних і номерних знаків, обмова співучасників, ство­рення фальшивих алібі тощо).

Одним з елементів криміналістичної характеристики цих злочинів є відомості про типові сліди та інші джерела. Сліди злочину можуть бути як ідеальними – показання свідків, так і матеріальними – сліди, що збереглися на ручках дверей, склі, підлозі і т.п., що до того ж можуть бути носіями запахової інформації про учасників злочину. Механізм утворення слідів під час вчинення крадіжок, грабежів і розбоїв обу­мовлюється характером взаємодії злочинців з оточуючою матеріальною обстановкою. На місці події сліди залишають:

а) злочинець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень, губної помади, мікрочастинок одягу і взуття, запахові сліди та ін.);

б) знаряддя злочину. Так, “безінструментальний” спосіб злому вхідних дверей хара­ктеризується значним пошкодженням поверхні дверей та дверної коробки, петель, замків, наявністю відбитків підо­шов взуття тощо. Характерними ознаками віджиму две­рей і дверної коробки є наявність на чільній і засувній план­ці замка пошкоджень у вигляді вдавлених слідів від робо­чої частини знаряддя злому. Застосування злочинцями так званого методу “царської горілки” передбачає наяв­ність слідів кислотної дії у вигляді плавлення і крапель металу (киплячої рідини) в замковій шпарині та відповідних плям на підлозі під дверима. Сліди свідчать про певні навички, звички та інші якості особи злочинця. Крім того, на самому злочинцеві (на тілі, одязі, взутті) та на використо­вуваних ним знаряддях також можуть залишитися сліди з місця події і від злочинних дій (пошкодження, нашаруван­ня фарби, штукатурки, ґрунту, металевих ошурків чи де­рев’яної тирси, волокон тканини тощо).

Застосування до потерпілого будь-якого насильства як правило відбивається на його зовнішньому вигляді та фізичному стані. Так, про застосування холодної або вогнепальної зброї може свідчити наявність на тілі або одязі потерпілого крові, поранень; про удари по тій або іншій частині тіла – синці, садна, подряпини. Про випадки удушування руками або за допомогою зашморгу звичайно вказують сліди нігтів, що залишилися на шиї, або странгуляційна борозна. Про факти боротьби між потерпілим і нападаючим можуть свідчити певні зміни в обстановці приміщення – ушкоджені меблі, розбиті предмети, а також відповідні пошкодження одягу як у потерпілого, так і у злочинця.

У криміналістичній характеристиці крадіжок, грабежів і розбоїв особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на дві групи:

а) професіональні злодії, для яких крадіжки є основ­ним джерелом існування. Як правило, такі особи раніше були судимі за аналогічні злочини і в цьому сенсі злодійсь­ка діяльність – одна з найбільш сталих і “рецидивонебезпечних”. Вони мають певну спеціалізацію: “карманники”; “техніки” (проникають у приміщення, використовуючи “відмички” або підбираю­чи ключі); “слюсарі” і “шніфери” (проникають шляхом злому дверей і засувних пристроїв); “склярі” (вибивають або видав­люють віконне скло);

б) особи, які вчинили крадіжку через якісь обставини, що випадково склалися (залишені без догляду особисті речі громадян або без належної охорони матеріальні цін­ності, незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному невелику кількість), і намагаються швидко залишити місце крадіжки.

Дані криміналістичних характеристик крадіжок свід­чать про якісні зміни злочинного середовища. Спостеріга­ється значне омолодження квартирних злодіїв, середній вік яких становить 25 років (лише п’ятий з числа засудже­них за крадіжки був старший 29 років). У той же час серед засуджених за крадіжки державного і колективного майна вдвічі більше питома вага осіб середнього віку (30-49 ро­ків). Майже половина крадіжок вчиняється злочинними групами з розподілом ролей між членами і відповідною “технологією” підготовки, вчинення і приховання даних злочинів (наводка, збір інформації, підготовка плану, розподіл функцій, збут викраденого).

Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні ци­нізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. В останні роки характерною особливістю розбійницького нападу є те, що такі злочинні акції, як правило, здійс­нюються групою, що робить звичайні способи їх вчинення більш витонченими, досконалими і результативними для злочинців. При цьому нерідко використовуються різнома­нітні види сучасної вогнепальної зброї, найновіші технічні пристосування, інструменти та інші засоби ураження.

У криміналістичній характеристиці крадіжок, грабежів і розбоїв слід виділити такий елемент, як особа потерпілого. Взаємозв’язок “злочинець – потерпілий” часто посідає ключове місце у виявленні різноманітних об­ставин. У криміналістичній характеристиці крадіжок, грабежів і розбоїв голо­вним чином акумулюється інформація про потерпілого та його поведінку, що дозволяє дійти висновків про специ­фіку його взаємовідносин зі злочинцем, спосіб виникнення цього зв’язку. Так, важливого значення набувають відомо­сті щодо потерпілого, якими могли скористатися злочинці під час підготовки і вчинення злочину (май­нове становище, місця схову грошей чи коштовностей, тривала відсутність тощо). При цьому особливо виділяю­ться дані про віктимну поведінку потерпілого (безтурботне ставлення до охорони свого житла, нерозбірливість і довірливість до незнайомих людей, де­монстрування забезпеченого побуту, систематичне пуб­лікування оголошень про купівлю-продаж дорогих предметів чи коштовних речей, звичка мати при собі значні суми грошей тощо).