28. Поняття про інтереси. Переконання і світогляд особистості.

Інтерес-це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, в силу його життєвого значення й емоційної привабливості. Інтереси виникають на основі потреб. Потреба виражає необхідність, інтерес виражає особисту приязнь до якоїсь діяльності. І. П. Павлов розглядав інтерес як те, що активізує стан кори головного мозку. Робота, що відповідає інтересам, здійснюється легко і продуктивно.

Види інтересів. Інтереси розрізняють по їхньому змісту, або спрямованості. У цьому плані можна виділити матеріальні, суспільні і духовні інтереси. Матеріальний інтерес може виявлятися в прагненні до житлових зручностей, гастрономічним виробам, до одягу і т. п. Духовні інтереси характеризують високий рівень розвитку особистості. Це перш за все пізнавальні інтереси (у широкому сенсі слова) до математики, фізики, хімії, біології, філософії, психології і т. п. До них також відносяться інтереси до літератури і різних видів мистецтва (музики, живопису, театру). Суспільні інтереси включають інтерес до громадської роботи, до організаційної діяльності. Розрізняють безпосередній і опосередкований інтереси. Безпосередній інтерес - це інтерес до самого процесу діяльності: процесу пізнання, оволодіння знаннями, процесу праці, творчості. Опосередкований інтерес-це інтерес до результатів діяльності: наприклад, до придбання професії, певного службовому та громадському статусу, вченого звання або, нарешті, до матеріальних результатів праці.

За рівнем дієвості розрізняють пасивні та активні інтереси. Пасивні інтереси - це споглядальні інтереси. Активні інтереси - це інтереси дієві, коли людина не обмежується спогляданням, а діє, опановуючи об'єктом інтересу. Інтереси розрізняють також і за обсягом. Можуть бути люди з широкими, різнобічними і глибокими інтересами і люди з широкими, але поверхневими інтересами.

Світогляд є насамперед способом тлумачення, інтерпретації феномену буття і водночас формою його духовного засвоєння та розуміння, а тому в ньому реально фіксуються знання та уявлення людини про світ, а також її власне індивідуальне та суспільне буття.

У процесі формування світогляду формується індивідуальність людини, її переконання та життєва позиція. Світогляд – результат і наслідок виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку, освіти і самоосвіти.

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює, оцінює світ, визначає своє місце у ньому. Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб’єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення.

Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти у ньому такі підсистеми або рівні: світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання, світорозуміння та світобачення.

Структуру світогляду визначають:

- досвід (індивідуальний, сімейний, груповий, національний, клановий, суспільний, загальнолюдський), на основі якого формується світовідчуття – основа світогляду;

- знання (досвідні, емпіричні та теоретичні), на основі яких формується світорозуміння;

- мета, яка усвідомлюється через універсальні форми діяльності, такі як: нужда – потреба – інтерес – мета – засоби – результати – наслідки. На її основі формується світоспоглядання;

- цінності (щастя, любов, істина, добро, краса, свобода тощо), на основі яких формуються переконання, ідеали людини та складається її світосприйняття;

- принципи (монізм, плюралізм, скептицизм, догматизм), на основі яких складаються основні способи світобачення.

Інтерактивний характер світогляду передбачає його структурну складність, наявність різноманітних шарів і рівнів. За критерієм загальності виділяються такі рівні світогляду: індивідуальний, груповий (професійний, національний, класовий), загальнолюдський світогляд. За ступенем історичного розвитку – античний, середньовічний, ренесансний, новочасний і т. ін. За ступенем теоретичної “зрілості” – стихійно-повсякденний і теоретичний світогляд.

Світогляд за своєю суттю є цілісним сприйняттям людиною структури буття, узагальнюючим осмисленням сенсу та мети людського життя, віднайденням людиною головних і значимих ціннісних орієнтирів. Саме на цій основі відповідно і формується лінія людської життєдіяльності, поведінки, способи і принципи пізнання світу, переконання та ідеали. За таких умов якісний рівень світогляду особистості стає виміром її духовної та інтелектуальної зрілості, внутрішнього багатства, освіченості, а також соціальної активності, гуманізму, доброти, моральної чистоти

Факт наявності у людини певного світогляду є виявом вищої форми її самосвідомості як духовно-соціального суб’єкта історії, котрий має можливість не лише орієнтуватись у природній та соціальній діяльності, але й свідомо регулювати та контролювати свою діяльність. Перед кожною людиною постійно виникають питання: що робити? куди йти? у чому сенс життя? І тут світоглядна позиція людини, її світоглядні орієнтири стають передумовою віднайдення правильної відповіді на поставлені питання, а також івизначальним фактором успішної практичної реалізації світоглядних установок, їх втілення у життя. Отже, світогляд людини є для неї тією своєрідною духовною призмою, через яку вона пропускає, переломлює свої інтелектуально-духовні запити, осмислює і переживає все існуюче і у такий спосіб реалізує власну людську сутність.

Будучи за змістом і формою синкретичним духовним утворенням, світогляд включає у себе найрізноманітніший пізнавальний матеріал, котрий нагромаджують як природничі, так і гуманітарні науки, а також обширний пласт осмисленого людського життєво-буденного досвіду та релігійних переживань.

Історично першими формами світогляду були міфологія та релігія, що сформувались на ранніх етапах людської цивілізації.