211.Охорона праці – це система правових,соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя,здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець-власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник-особа,яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Техніка безпеки - система організаційних і технічних заходів і засобів, що запобігають вплив на працюючих небезпечних виробничих факторів. 

Виробнича санітарія - система організаційних, гігієнічних та санітарно-технічних заходів і засобів, що запобігають вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів. 

Гігієна праці - медична наука, що вивчає вплив навколишнього виробничого середовища, характеру трудової діяльності на організм працюючого.

Електробезпека - система організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого і небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики .

Пожежна безпека - стан об'єкта, при якому виключається можливість пожежі, а в разі його виникнення запобігається вплив на людей небезпечних факторів і забезпечується захист матеріальнихцінностей. 

Робоче місце - просторова зона, оснащена необхідними засобами, в якій відбувається трудова діяльність працівника або групи працівників, що спільно виконують виробничі завдання.

Робоча зона - простір, обмежений по висоті 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на яких знаходяться місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працюючих. До постійних відносяться робочі місця, на яких працює знаходиться більше 50% робочого часу за зміну або більше двох годин безперервно.

Умови праці - сукупність факторів виробничого середовища, що впливає на здоров'я і працездатність людини в процесі праці.

212.Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать: Конституція України. Закони України «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Кодекс законів пролрацю України (КЗпП). Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці, Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці, Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи . В основному законі України — Конституції питанням охорони праці присвяче­ні статті 43, 45 та 46.  В статті 43 Конституції України записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується», «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом», «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється». Кожен, хто працює^має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. У тексті статті 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

213. Відповідно до Закону України „Про охорону праці" (ст. 44) державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

—  Комітет по нагляду за охороною праці України (Держнаглядохоронпраці);

—  Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

—  органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

—  органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів та діють1 відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України Л

Посадові особи органів державного нагляду за охороною npaujj (державні інспектори) мають право:

—  безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію .з даних питань;

— надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці;

-- зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

— притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

— надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання і затвердження власниками положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з цих питань.

Власник повинен безплатно створити необхідні умови для роботи представників органів державного нагляду за охороною праці.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

214. Завданнями страхування від нещасного випадку є:

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

- відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

-паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

-своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

-обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

-надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

-обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

-формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

-диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

-економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

-цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обгрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.

215. На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.  Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.  Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.  Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:  -видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;  -вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці; 

-зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;  -надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. 

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.  Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

216. При прийомі на роботу і в процесі роботи всі працівники відповідно до ст. 18 Закону України "Про охорону праці" повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці.  Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Навчання та перевірка знань визначаються "Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці" У разі виявлення у працівника, в тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань. Після проходження медичного огляду всі робітники, знову надходять або перекладні з професії на іншу, зобов'язані пройти попереднє навчання - інструктаж з охорони праці. Протягом своєї трудової діяльності робочий персонал проходить наступні види інструктажів, що за характером і часу їх проведення поділяються на: вступний, первинний; повторний; позаплановий; цільовий. Вступний інструктаж проводиться: 

- З усіма працівниками, які приймаються на постійну чи тимчасову роботу, незалежно від їхньої освіти, стажу роботи та посади; 

- З працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть участь безпосередньо у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства: 

- З учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики; 

- У разі екскурсії на підприємство; 

- З усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в СУЗ, ВнУЗ, ПТНЗ, ВНЗ, при оформленні або зарахуванні до навчальних закладів.  Цей інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби - іншим фахівцем, на якого наказом (розпорядженням) по підприємству покладено ці обов'язки і який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання та перевірку знань з питань охорони праці.  Програма та тривалість інструктажу затверджується керівником підприємства Запис про проведення вступного інструктажу проводиться в Журналі реєстрації вступного інструктажу, що зберігається в службі охорони праці або в працівника, який відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у документі про прийом працівника на роботу. 

217. Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.  Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.  Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:  за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;  за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.  За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

218. Для створення заходів щодо охорони праці власнику або уповноваженому ним органу щорічно необхідні значні грошові та матеріальні кошти. Порядок і мета використання цих коштів визначаються в колективних договорах.На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.Норми спецодягу складені за виробничою ознакою і розраховані на застосування незалежно від профілю та відомчої належності підприємства. Практично це означає, що на будь-якому підприємстві може бути застосована не одна, а декілька галузевих норм і залежно від того, на якому виробництві зайнятий працівник, за тією нормою йому повинні видавати спецодяг.Спецодяг і спецвзуття, що видаються працівникам, повинні бути зручними в роботі, належної якості, відповідати вимогам державних стандартів і технічним умовам, розміру і зросту працівників. Заміна одного виду спецодягу іншим, як правило, не допускається.Спецодяг і спецвзуття є власністю підприємства. Тому власник або уповноважений ним орган зобов’язаний організувати їх комплектування та утримання. Видача замість спецодягу та спецвзуття матеріалу для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється. У той же час власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено, і працівник був змушений придбати їх за власний кошт.У разі дострокового зношення цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов’язаний замінити їх за свій рахунок. Строки ношення спецодягу (в тому числі зимового) вираховуються з дня фактичної видачі його працівникам в календарному, а не сезонному вирахуванні.Підприємство зобов’язане замінити або відремонтувати спецодяг і спецвзуття, яке прийшло в непридатність до закінчення встановленого строку ношення з причин, що не залежать від працівника. Така заміна здійснюється власником або уповноваженим ним органом за участю представника профспілкової організації.Повернені працівником спецодяг і спецвзуття по закінченні строку ношення, але ще придатні для використання, мають бути відремонтовані і використані за призначенням. Одяг, не придатний для ношення, може бути використаний для ремонту. Видача спецодягу і спецвзуття, що були у користуванні в інших працівників, можливе тільки після прання, ремонту та дезинфекції. Строки ношення такого одягу визначаються комісією.Прання, дезинфекція і ремонт спецодягу, спецвзуття і запобіжних засобів проводиться за рахунок підприємства в період, коли працівники не зайняті на роботі (вихідний день), або під час перерви між робочими днями чи робочими змінами.

219. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.  У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором. Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.  Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

220. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного та побутового обслуговування).

Гранично допустимі навантаження для жінок при переміщенні вантажів почергово з іншою роботою (до двох разів на годину) становить 10 кг, а переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни — 7 кг.

Загальна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, а з підлоги — 176 кг. При переміщенні вантажу на візках або в контейнерах докладене зусилля не повинно перевищувати 10 кг.

Не допускається залучати до робіт у нічний час (з 22 до 6 год. ранку), надурочних робіт, робіт у вихідні та направляти у відрядження вагітних жінок і матерів, що годують грудьми, а також жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, що мають дітей у віці від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їхньої згоди.

Вагітні жінки, відповідно до медичного висновку, переводяться на період вагітності на іншу, легшу роботу зі збереженням середнього заробітку з попереднього місця. Жінки, котрі мають дітей віком до трьох років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за місцем попередньої роботи до досягнення дитиною віку трьох років. Перед відпусткою з вагітності й пологів або безпосередньо після неї жінці, за її заявою, надається щорічна відпустка залежно від стажу роботи на даному підприємстві.

Законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт і до робіт у вихідні (ст. 192 КЗпП).

Не допускається приймати на роботу осіб, які не мають 16 років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, котрі досягли п'ятнадцяти років, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час, після досягнення ними 14-річного віку, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП). Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, котрі не досягнули 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП).

Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для 15-річних — 24-годинний.

Щорічна відпустка підліткам надається тривалістю один календарний місяць у літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року.

Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до перенесення і пересування важких речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми.

221. Розслідування нещасних випадків на виробництві проводяться відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. Цей порядок визначає процедуру розслідування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, виду економічної діяльності.

Розслідування проводиться у разі раптового погіршення стану здоров”я працівника або особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, одержання ними поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання теплового удару, опіку, обмороження, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани, тощо), контакти з представниками тварин іого і рослинного світу, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше.

Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив чи інша особа – свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити безпосередньо керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до подання необхідної допомоги потерпілому.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок зобовязаний негайно повідомити робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за місцезнаходженням підприємства, а у випадку групового нещасного випадку або нещасного випадку із смертельним наслідком :

• територіальний орган Держгірпромнагляду за місцезнаходженням підприємства

• орган прокуратури за місцем настання нещасного випадку

• робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві’Та професійних захворювань України за місцезнаходженням підприємства.

Проте, як показує практика в окремих випадках роботодавці повідомляють невчасно або взагалі не повідомляють про настання нещасного випадку.

За такі дії для роботодавця наступає адміністративна відповідальність. А працівник, який отримав травму під час трудової діяльності вчасно не отримує допомогу від Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Тому в цих питаннях роботодавцям треба бути відповідальними. Щоб людина праці була соціально захищена.

222. Підіймальні пристрої в залежності від категорії, конструктивного оформлення і вантажопідйомності поділяються на дві групи. До першої групи належать підіймальні механізми і машини, що підлягають реєстрації в Державному комітеті України з нагляду за охороною праці і опосвідченню її представником. Це - крани всіх типів, вантажозахоплювальні пристрої, ліфти і підйомники номінальною вантажопідйомністю 50 т і вище, електричні талі і лебідки вантажопідйомністю від Юті вище. До другої групи, що не підлягають реєстрації, належать крани, підйомники і механізми з ручним приводом, поворотні крани і ті, що керуються з підлоги за допомогою кнопкового пульту (якщо вони є самостійними підйомними механізмами), автонавантажувачі і штабелеукладачі.Вони експлуатуються, випробовуються і опосвідчуються відповідно до правил та інструкцій, розроблених на підприємствах, яким вони належать.Вантажопідіймальні крани. Безаварійна робота вантажопідіймальних кранів залежить від їх конструктивного виконання і правильної експлуатації.Кожен вантажопідіймальний кран забезпечується документацією, передбаченою Держстандартом відповідно до технічних умов на виготовлення. Крім паспорта та інструкції з експлуатації на крані закріплюється табличка, де вказується найменування заводу-виробника, вантажопідйомність, дата випуску і порядковий номер.Вантажопідіймальні крани обладнуються пристроями, що забезпечують безпеку праці: кінцевими вимикачами для автоматичної зупинки механізмів підіймання і пересування стріли крана, обмежувачами і покажчиками вантажопідйомності, гальмівними пристроями колодкового типу, протиугонними пристроями.Всі вантажопідіймальні крани в процесі виготовлення проходять попередні і приймально-здавальні випробування, технічне опосвід-чення перед пуском їх у роботу і періодичне - в процесі роботи.Технічні опосвідчення вантажопідіймальних кранів поділяються на повні та часткові.Повні технічні опосвідчення включають огляд всього крана і його елементів та статичні і динамічні випробування. Вони проводяться перед пуском крана в роботу і періодично через кожні 3 роки за участю представників держнаглядохоронпраці. Для кранів, які використовуються нечасто, період між повними технічними опос-відченнями може бути збільшений до 6 років. Часткові технічні опосвідчення включають огляд крана і його окремих конструктивних елементів та перевірку справності його основних механізмів і проводяться щорічно особою, відповідальною за справний стан і безпечну експлуатацію вантажопідіймальних кранів. Статичними випробуваннями перевіряються міцність метало-конструкцій і стійкість крана проти перекидання. При випробуванні підіймають вантаж, маса якого на 10-25% більша маси робочого вантажу. Кран вважається таким, що пройшов випробування, якщо протягом 10 хв піднятий вантаж не опускається, і якщо не знайдені тріщини, деформації й інші пошкодження. При динамічних випробуваннях перевіряють працездатність механізмів, що зупиняють хід при крайніх нижніх і верхніх положеннях стріли крана чи вантажу вище допустимих та інших пристроїв безпеки. Результати опосвідчення заносять у паспорт.До обслуговування вантажопідіймальних кранів допускаються особи, що пройшли навчання і склали іспит на право управління.При експлуатації вантажопідіймальних машин забороняється: підіймати вантажі, маса яких перевищує допустиму; одночасно підіймати вантаж і людей; підіймати вантажі, що знаходяться в нестійкому положенні; відривати примерзлі чи завалені землею вантажі, або закладені іншими вантажами; підтягувати вантажі на косому натягненні підйомних канатів; відтягувати вантажі при підійманні; відключати гальма і пристрої безпеки.

223. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС РОБОТИ

Автомобіль, що поставлений під навантаження чи розвантаження, повинен бути поставлений на гальма та вжиті заходи, що попереджують його самовільний рух.Перед тим, як відкрити борти автомобіля, слід переконатися в безпечному розташуванні вантажу в кузові. Відкривати борти треба одночасно двом робітникам під контролем водія, причому перебувати слід збоку від борта, що відкривається. При навантаженні і розвантаженні вантажів у ящиках, щоб уникнути поранення рук. цвяхи і кінці залізної обв'язки треба загнути. При завантаженні балонів з газом кузов автомобіля повинен бути обладнаний стелажами з гніздами по розміру балонів, оббитими волоком, перевозити балони без прокладок забороняється. Під час перекачування вантажів у бочках, барабанах і т.п. вантажник повинен перебувати позаду вантажу, який переміщається. Довгомірні вантажі (дошки та ін.) повинні переноситися робітниками на одному плечі. Піднімати і опускати вантаж слід за командою. Коли вантаж скидається, всі робітники повинні бути по один бік від нього. Розбирати штабель слід зверху донизу уступами. Забороняється висмикувати окремі вантажі з середини. Палити і відпочивати тільки у спеціально відведеному місці.