Духовна культура первісного суспільства

Виробництво, що було основною умовою існування людей, з необхідні­стю припускало нагромадження знань про навколишній світ.

Безсумнівним є існування в пізньому палеоліті різних форм мистецтва: об­разотворчого, музики, танців, пісень тощо.

Походження міфів

У первісну епоху виникли твори словесності, серед яких особливо важ­ливе місце займали міфи. У своїй вихідній формі міф є оповіданням, у якому певні природні або соціальні явища пояснюються як наслідки дій героїв цього оповідання. Першим об’єктом такого пояснення були дії людей, але не повсякденні, всім зрозумілі, а обрядові, ритуальні, що передавалися з поко­ління в покоління та існували в силу традицій.

Первісні міфи виникли з обрядів. Перші міфи були тотемістичними. Викону­вані членами колективу, рядженими під тотемну тварину, ритуальні тотемістичні танці стали витлумачуватися як сцени з життя далеких предків, а ці предки почали розглядатися як істоти, що були одночасно й людьми й тваринами. Описи та пояснення цих обрядів, переходячи від покоління до поко­ління, стали розвиватися в оповідання про життя та пригоди тотемістич­них предків. Коли становлення тотемістичних міфів завершилося, обряди, що були їхньою основою, перетворилися на драматичні ілюстрації до них.

Надалі міфи стали виникати також незалежно від обрядів. У них діями тих чи інших істот стали пояснюватися різноманітні явища. Широке поши­рення здобули міфи про культурних героїв  істот, які запровадили звичаї, норми поведінки, суспільні інститути, елементи матеріальної культури. Перві­сні уявлення про культурних героїв були дуже близькі до тотемістич­них. Але на відміну від них культурні герої індивідуалізовані, вони мають власні імена.

Походження релігії

Вихідним пунктом еволюції релігії була магія. Якщо магія дії проявля­ється в обрядах, то словесна магія  у заклинаннях, замовляннях тощо. Якщо спочатку надприродний вплив приписувався тільки певним людським діям, то надалі ним почали наділятися й об’єктивні події. Так виникла віра в прик­мети  оменалізм (від лат. omen  прикмета), а разом з нею постала ворожи­льна магія (мантика). Наступним кроком на шляху розвитку релігії стало наді­лення надприродним впливом певних предметів  фетишів, включаючи амулети й талісмани. Виник фетишизм. Магія й фетишизм, зародилися ще в епоху палеоантропів.

Згодом надприродна сила почала мислитися як така, що була здатна переда­ватися від людини до людини, від предмета до предмета. Цю форму релігії називають еманізмом. І, нарешті, надприродна сила стала представля­тися у вигляді особливих самостійних істот. Так виникла віра в демонів або духів. Останній термін явно невдалий. Особливі надприродні істоти мисли­лися аж ніяк не як духовні, а як тілесні об’єкти. Прикладами демонів можуть послужити домовики, лісовики, водяники, русалки. Своєрідною категорією демонів є душі померлих, які теж розумілися як тілесні істоти. Ця форма релі­гії називається демонізмом або анімізмом. Спочатку надприродні істоти  демони  мислилися як такі, що живуть поруч із людьми у тому ж самому світі. І лише пізніше оформилося уявлення про особливий світ надприродних істот, відмінний від природного світу.

Своєрідним синтезом фетишизму й демонізму є ідолопоклонство, коли не­можливо точно встановити, чи наділяється надприродною силою зобра­ження демона або власне зображений демон. Подібний характер має культ рослин і тварин. Неможливо, наприклад, визначити, кому саме приписується надприродна сила: дереву або пов’язаному з ним (сущому в ньому) демонові.

У міру розвитку релігії виділяються люди, які, як вважалося, були зда­тні успішніше за інших використати надприродну силу. Спочатку це були чаклуни. З переходом до демонізму з’явилися фахівці зі спілкування з надприрод­ними істотами. До них відносилися шамани  особливі люди, яким приписується здатність, приводячи себе за допомогою різних засобів (спів, танець, удари в бубон тощо) у несамовитість, вступати у пряме спілкування з духами (демонами). Систему вірувань, у центрі якої перебувають шамани, називають шаманізмом.

Наступний крок у розвитку релігії пов’язаний з переходом від первіс­ного суспільства до класового. Розшарування суспільства, виділення із середо­вища общинників могутньої аристократії знаходить своє відбиття в розша­руванні надприродного миру, у виділенні із середовища надприродних істот декількох особливо могутніх  богів. Зароджується багатобожжя або політеїзм. Разом з цим з’являються жерці  посередники між людьми й бо­гами. Остаточне оформлення політеїзму відноситься до епохи класового суспільс­тва, де боги здобувають вигляд грізних владик, що правлять миром і розпоряджаються долями людей. Подальший розвиток релігії в класовому суспільстві приводить до виникнення єдинобожжя, або монотеїзму.

З появою демонізму й особливо політеїзму поряд з міфами нерелігій­ними виникли міфи релігійні, в яких розповідалося про діяння демонів і бо­гів.

Загалом на стадії первісного суспільства усі явища духовного життя були тісно пов’язані, взаємно перепліталися та проникали одне в одне. Усе це дає підставу говорити про синкретизм  злитість, не розчленованість духов­ної культури первісності.

Висновок

Первісне (докласове) суспільство у своєму історичному розвитку подолало три основних етапи. Першою стадією було первіснокомуністичне суспільство, що являло собою особливу суспільно-економічну формацію. За ним йшла первісно-престижна суспільно-економічна формація. Розвиток первісно-престижного суспільства підготував появу суспільства, що було перехідним від власне первісного до класового (цивілізованого),  передкласового суспільства.

Матеріальні умови для підйому на рівень класового суспільства були створені таким великим переломом у розвитку продуктивних сил людства, яким була аграрна революція  перехід від полювання і збирання до землеробства і тваринництва.

Первіснокомуністичні суспільства здебільшого засновувалися на полюванні, збиранні, рідше  рибальстві. Землеробські первіснокомуністичні суспільства були рідким явищем, і швидше за все цей вид господарства був запозичений ними від більш розвинених суспільств. Первісно-престижні суспільства могли бути як мисливсько-рибальсько-збиральницькими (зазвичай з перевагою спеціалізованого рибальства або морського полювання), так і землеробськими й землеробсько-скотарськими. Майже всі передкласові суспільства були землеробськими або землеробсько-скотарськими. Пізніше, уже після виникнення справжніх класових суспільств, з’явилися суспільства, які були в основному скотарськими. Це  кочові суспільства. Всі вони у звичайному, нормальному стані були за своїм соціально-економічним ладом передкласовими. Всі класові суспільства були або землеробсько-скотарськими, або землеробськими. Не виявлено жодного класового суспільства, господарство якого було б привласнюючим, а не відтворюючим.

Рекомендована література:

1. Вишняцкий Л.Б. Введение в преисторию. Проблемы антропогенеза и становления культуры. Курс лекций. – Кишинев, 2005.

2. Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навчальний посібник. – К., 1999.

3. История первобытного общества. Общие вопросы. Проблемы антропосоциогенеза. – М., 1983.

4. История первобытного общества. Эпоха первобытной родовой общины. – М., 1985.

5. История первобытного общества. Эпоха классообразования. – М., 1988.

6. Семенов Ю.И. Введение во всемирную историю. – Выпуск 1. Проблема и понятийный аппарат. Возникновение человеческого общества. Учебное пособие. – М., 1997.

7. Семенов Ю.И. Введение во всемирную историю. – Выпуск 2. История первобытного общества. Учебное пособие. – М., 1998.

8. Станко В.Н., Гладких М.І., Сегеда С.П. Історія первісного суспільства. – К., 1999.

9. Столяр А.Д. Происхождение изобразительного искусства. – М., 1985.

10. Толочко П.П., Крижицький С.Д., Мурзін В.Ю. та ін. Давня історія України. У 2 кн. – Кн.1. – К., 1994.