61. Позитивні та негативні наслідки глобалізації світового господарства.

Глобалізація – процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових, універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші.  Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.  Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності. Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.

62. Позиції ЄС у глобальній економіці.

Процес поглиблення європейської інтеграції, досягнення її первісних цілей створив передумови для територіального розширення Європейських Співтовариств, в згодом — і Європейського Союзу. Ця мета диктувалася геополітичними та геоекономічними інтересами зміцнення своїх позицій в епоху, коли почали формуватися нові риси світової економіки, які зараз прийнято характеризувати як процес глобалізації.

З середини 90-х років відбувався великий перерозподіл ринку між новоствореними та розвиненими країнами, а також безпосередньо між розвиненими країнами.

 За наявних умов жорсткої конкурентної боротьби ЄС вдалося зберегти свою питому вагу на світовому ринку, в той час як США та Японія втратили свої позиції. Позитивний торговельний баланс промислових товарів ЄС значно зростає та склав у 2007 році 162 млрд. євро.

Сьогодні ЄС забезпечує 19,5% світового ринку товарів (за виключенням електроенергії), втративши всього 1,3% своєї частки з 1995 року. В той же час частки США та Японії зменшились на 4,4% та 4,1% відповідно. Зараз частка товарів США та Японії на світовому ринку становить відповідно 13% та 9,5%.

Проте ЄС зазнав значних втрат на нових ринках країн, що швидко розвиваються, зокрема, в Азії. Недостатня увага до таких найперспективніших ринків може в майбутньому призвести до послаблення позицій Євросоюзу у світовій торгівлі. Нове покоління угод щодо вільної торгівлі з Індією, Кореєю та країнами Асоціації держав Південно-Східної Азії (ASEAN) є рішучим кроком для подолання цієї негативної тенденції.

Сьогодні ЄС є лідером експорту послуг та забезпечує 26,9% світового ринку, тоді як частки США та Японії складають відповідно 19,7% та 6,1%.

Євросоюз є найбільшим світовим інвестором (33% від всіх зовнішніх інвестицій) та одержувачем закордонних інвестицій (29%) без урахування внутрішніх інвестицій ЄС.

Попри всі позитивні оцінки, звіт Єврокомісії наголошує, що ЄС необхідно зосередитись на інвестуванні у високі технології та продовжувати збільшення своєї частки на ринках країн Азії, що розвиваються.

Звіт Єврокомісії також підсилює економічні аргументи на користь програми торговельної політики Комісії «Глобальна Європа», розпочатої ще у 2006 році.

Приблизно половина грошових коштів, що виділяються на допомогу бідним країнам, надходить з Європейського Союзу або його окремих держав-членів, що робить ЄС одним із найбільших фінансових донорів. Однак сприяння розвитку означає не тільки забезпечення питною водою та будівництво нових доріг, хоча це також має велике значення. Це також передбачає допомогу країнам, що розвиваються, в підвищенні ефективності їхньої торгової діяльності за рахунок надання більш відкритого доступу на ринок ЄС. Таке сприяння дозволить їм розвивати та зміцнювати зовнішньоторгові відносини і, таким чином, використовувати переваги глобалізації.

Не всі країни досягли успіхів у цьому напрямку. Хоча країни Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (АСР) мають особливі відносини з Європейським Союзом, їх частка на ринку ЄСпродовжує скорочуватися, у той час як їх ізоляція у світовій торгівлі посилюється.

Тому стратегія розвитку ЄС також направлена на допомогу бідним країнам для удосконалення їх інфраструктури, розвитку виробничого потенціалу та підвищення ефективності роботи державних органів та установ. Завдяки цій допомозі деякі країни зможуть скористатися можливостями в сфері торгівлі та залучити більший обсяг внутрішніх інвестицій для розширення їх економічної бази. Це має істотне значення, оскільки дає таким країнам можливість інтегруватись у глобальну економіку та забезпечити їхнє стійке зростання та розвиток.

ЄС як організація прагне досягнення свої цілей, концентруючись на шести пріоритетних сферах, в яких вона може використати свій досвід та знання. До цих сфер належать: торгівля та розвиток, регіональне співробітництво, політика зниження рівня бідності для підтримки систем охорони здоров'я та освіти, транспортна інфраструктура, безпека продовольчих товарів та стійкий розвиток сільського господарства, розвиток інституційних можливостей, ефективне управління та верховенство права.