21Конкуренція та її сутність. Функції та форми конкуренції

Термін „конкуренція” походить від латинського слова „concurrere”, що означає „зіштовхуюсь”. А. Сміт розглядав конкуренцію як суперництво індивідуальних покупців і продавців на ринку за найвигідніші умови купівлі і продажу товарів.

Конкуренція як економічна категорія означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Позитивні сторони конкуренції:

конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи;

конкуренція сприяє науково-технічному прогресу суспільства;

конкуренція змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці;

конкуренція змушує покращувати якість продукції, її асортимент, обслуговування споживачів;

конкуренція змушує знижувати та вирівнювати ціни;

конкуренція стимулює перелив капіталів між галузями;

внаслідок конкуренції відбувається дія закону вартості, закону попиту і пропозиції, інтенсифікація дії закону зростання продуктивності праці.

Негативні риси конкуренції:

конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який, у свою чергу, призводить на певному етапі до виникнення монополій;

конкуренція сприяє випуску надмірної кількості товарів, що призводить до криз перевиробництва;

конкуренція посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати;

конкуренція викликає зріст інтенсивності праці, що збільшує армію безробітних;

конкуренція з використанням нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства;

міжнародна конкуренція, що з боку транснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупу тощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах.

Форми та методи конкурентної боротьби. Сучасна економічна література не розмежовує форми та методи конкуренції, нерідко відбувається їх змішування.

Вільна конкуренція переважала впродовж XVI – XIX ст.

Вільна конкуренція (чиста) – це конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.

Внутрішньогалузева конкуренція – боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства.

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати. Підприємство веде конкурентну боротьбу трьома основними методами:

продає товари за нижчою ціною, ніж конкуренти;

виробляє товари з вищими якісними характеристиками (диференціація продукту);

виробляє товари з особливими властивостями, що задовольняють потреби вузького кола споживачів.

З виникненням і розвитком монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну або недосконалу.

Недосконала конкуренція – конкуренція між великими компаніями (усередині монополізованого сектору, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів,

Цінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту.

Нецінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача через упровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

Нечесна конкуренція – ведеться, переважно, неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладання таємних угод про єдину політику і навіть диверсії проти конкурента).

Функції конкуренції:

регулююча;

• аллокаційна або функція розміщення (концентрування ресурсів там, де вони дають максимальну віддічу);

• інноваційна та адапційна (орієнтація на збільшення продуктивності праці);

• розподільна ( розподіл соціального продукту по критерію дефіцитності того чи іншого виробничого фактору);

• контролююча .

22. Соціально – економічний зміст категорії “капітал”. Альтернативні теорії капіталуТермін “капітал” (англ., фр. Capital, лат. Capitalis – головний) вживають у різних аспектах: “майно” і “володіння”, “самозростаюча вартість” і “самозростаючі гроші” або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах.

Основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д.Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва).

Західні економісти аналогічно трактують сутність даної економічної категорії. Наприклад, П. Самуельсон і У. Нордхауз пишуть, ще “капітал” складається із благ довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів.

Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами, (насамперед з грошима – С.Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон).

Політекономія розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід.

Масовими і панівними економічними відносинами капітал стає за умов капіталістичного виробництва.

По - перше, наявність юридичної свободи працівника, з одного боку, та відсутність у нього засобів виробництва і засобів для життя (окрім здатності до праці – робочої сили) – з іншого;

по – друге, економічне примушення людини продавати свою робочу силу (послуги праці) власникам засобів виробництва на певний час, протягом якого капіталіст організовує і контролює її використання ;

по – третє, оскільки за таких умов процес праці є взаємодією факторів, які купив капіталіст, то і результат їх взаємодії – продукт виробництва (товар, послуга) – належить капіталістові.

К. Маркс в першому тому “Капіталу” дав аналіз загальної формули капіталу та її суперечностей довів життєздатність формули: гроші – товар – гроші (Г-Т-Г), тобто гроші обмінюються на товар, який знову обмінюється на гроші.

Дану формулу Маркс назвав загальною формулою капіталу.

Наймаючи працівників, підприємець (капіталіст) купує не лише їхню здатність до праці (чи послуги праці), а й найголовніше – здатність до створення додаткового продукту.

Додатковий продукт – це результат специфіки виробничої діяльності людини створювати більше споживчих благ, ніж їй самій необхідно для відтворення себе як працівника й особистості в цілому, тобто необхідного продукту. Така особливість продуктивної діяльності притаманна людям за всіх часів, оскільки без цього суспільство не змогло б взагалі існувати, а тим більше розвиватися.

Таким чином, у політекономічному трактуванні необхідний продукт – це частка суспільного продукту, що створена працівниками в сфері виробництва, потрібна для нормального, з точки зору існуючих соціально – економічних умов, відтворення фізичних і духовних здібностей працівників та членів їх сімей.

Додатковий продукт – це частка суспільного продукту, що створюється безпосередніми виробниками понад величину необхідного продукту.

Багатство народів, благополуччя їх держав є лише формою матеріалізації додаткового продукту.

У західній економічній теорії існує й інша концепція щодо виняткової ролі живої праці у створенні нової вартості і додаткового продукту. Економікс трактує нову вартість як винагороду капіталіста(підприємця) за організацію виробництва, ініціативу, ризик тощо. Ця винагорода – функція від використання всіх факторів виробництва. При цьому, згідно з розрахунками американських дослідників проблем економічного зростання (модель Кобба – Дугласа), внесок живої праці у новостворену вартість становить близько ¾ , решта факторів ¼ .

З появою і збільшенням додаткового продукту з’явився вільний час для науки, розвитку мистецтва тощо, тобто розвитку духовної сфери людства. Ось чому, відкинувши класово – ідеологічні “шори” при аналізі цієї проблеми, на думку ряду авторів, немає сенсу відмовлятись від категорій додаткової праці та додаткового продукту, так само як і від узагальнюючої форми грошового виразу – додаткової вартості.

Таким чином, капітал – це не просто гроші, а авансова вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно авансової.

Перетворюючи свої кошти на капітал, його власник вступає в економічні відносини з різними господарюючими суб’єктами, які постачають через ринок необхідні йому товари (послуги), а також з індивідами, які отримують засоби для існування не від власної підприємницької діяльності, а від найманої праці за гроші (відповідну плату). Тобто капітал – це економічна категорія, котра виражає не стільки техніко-організаційні, скільки соціально-економічні відносини.