6. Форми забезпечення повернення банківських кредитів.

Щоб передаточні написи зробити визначеними, позичальник повинен внести список дебіторів і копії рахунків, із яких можна визначити ім'я та адресу боржника позичальника, суму, предмет поставки, а також дату рахунку і строк платежу. З передачею списку дебіторів, а також копій рахунків виконані вимоги переходять до банку.

При надходженні платежів боржників позичальника позичальник повинен згідно угоді:

1) погасити кредит;

2) уступити право нових вимог.

Повернення кредитів відновлює портфель ресурсів комерційних банків і дозволяє проводити видачу нових грошових коштів. Повернення банківського кредиту ґрунтується на завершенні кругообігу капіталу та надходження валової грошової виручки і прибутку від реалізації товарів, робіт, послуг. Банки здійснюють постійний контроль за поверненням своїх коштів, прагнучи максимально обмежити прострочену заборгованість по наданих позиках.

На стадії попереднього контролю банки аналізують становище підприємств на товарних ринках, забезпеченість господарськими договорами збуту продукції і фінансового стану клієнтів, включаючи платоспроможність. Особлива увага надається дотриманню платіжної дисципліни, для чого перевіряється відкриття рахунку прострочених позик за останній рік.

На стадії поточного контролю аналізується правильність заповнення пакету документів для відкриття кредиту. Найретельніше розглядається бухгалтерський баланс, за даними якого визначається коефіцієнт ліквідності даного підприємства.

Потенційна ліквідність позики, що видається, встановлюється на основі техніко-економічного обґрунтування кредитної суми. За даними цього документу перевіряється реальність джерел погашення і строку кредиту, зазначеному в кредитному договорі.

На стадії подальшого контролю аналізується цільове використання позикового капіталу і виконання комплексу господарських заходів, від яких залежить ефективність кредитування. Даний контроль організується за допомогою цільових перевірок на місці, включаючи надходження, зберігання та видаток матеріальних цінностей на потреби виробництва і товарообігу. При цьому встановлюється виконання даним підприємством виробничих функцій, передбачених його статутом.

7. Кредитний ризик: визначення та мінімізація.

Кредитний ризик — це ризик несплати у визначений строк основного боргу і процентів за позичками, що належать кредитору.

При визначенні кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори, як:

— репутація;

— можливість;

— капітал;

— умови;

— застава.

Репутація полягає у бажанні і рішучості позичальника погасити свої зобов’язання перед банком. Репутацію позичальника банкір може визначити тільки тоді, коли він достатньо добре через особисті стосунки вивчив клієнта.

Банкіру не слід забувати, що не є винятком такі ситуації, коли потенційний позичальник свідомо не має наміру повертати позичку, одержану в банку. Тому тільки впевненість банкіра у чесності і порядності позичальника може бути підставою для довіри до нього.

Можливість — це здатність позичальника отримати гроші за своїми активними операціями і конкретними проектами, що будуть прокредитовані, ефективно керувати грошовими потоками, з тим щоб забезпечити повне і своєчасне погашення кредитної заборгованості і процентів по ній.

Висока особиста репутація клієнта має бути підкріплена його менеджерськими здібностями. Якщо у підприємця справи загалом ідуть кепсько, то у банкіра не може бути впевненості, що заходи (проект), які він (підприємець) планує здійснити за рахунок кредиту, будуть реалізовані успішно. Водночас не можна вважати, що гарні справи на підприємстві в цілому завжди є надійною запорукою ефективного впровадження нового заходу, реалізація якого потребує кредиту. Тому фактор «можливість» необхідно враховувати як при оцінці роботи клієнта в цілому, так і стосовно тієї справи, яку пропонується прокредитувати.

Капітал . Цей фактор означає, що потенційний позичальник повинен мати певну суму власного капіталу, яка буде використана в проекті, що кредитуватиметься. Інакше кажучи, позичальник мусить розділити кредитний ризик з банком.

Для світової банківської практики характерно, що частка власного капіталу позичальника у фінансуванні проекту традиційно становить близько 30 % його вартості, 70 % вартості проекту банк кредитує.

Умови . Згідно з цим фактором банкір мусить добре знати стан місцевої, регіональної і національної економіки, а також умови господарювання позичальника, здійснювати їх періодичний огляд і прогнозування.

Неоднакові економічні умови та прогнози для окремих галузей господарства свідчать про те, що критерії для надання позичок мають бути різними.

Застава . Надійне забезпечення кредиту у формі застави може подолати слабкість інших параметрів кредитної угоди. Однак банкіру необхідно звертати увагу на якість застави, її юридичне оформлення, співвідношення між вартістю застави і позички і як часто ця вартість змінюється.

У банківській практиці застосовуються певні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику, а саме:

лімітування;

дотримання нормативів кредитного ризику;

диверсифікація;

вивчення й оцінювання кредитоспроможності позичальника;

отримання від клієнтів достатнього і якісного забезпечення;

оперативність при стягненні боргу;

страхування;

визначення кредитної політики;

підтримання оптимальної структури заборгованості за кредитами;

формування резервів.

Лімітування — це встановлення межі кредиту.