- •1) Предмет та метод історії держави і права України
- •3) Утворення Центральної Ради.
- •4) Всеукраїнські з'їзди (військовий, селянський, робітничий) і їх роль в процесі національно-державного відродження України.
- •5) І Універсал Центральної Ради
- •6) Генеральний Секретаріат України: утворення, склад, діяльність. В.Винниченко.
- •7) Іі Універсал Центральної Ради
- •8) Мала Рада, її компетенція.
- •9) Статут Генерального Секретаріату — "перша Конституція України" (м.Грушевський)
- •11) Ііі універсал Центральної Ради
- •12) IV Універсал Центральної Ради та його історичне значення
- •13) Організація органів влади і управління після прийняття III Універсалу.
- •14) Організація місцевої влади після прийняття III Універсалу.
- •15) Конституція унр
- •16) Військове будівництво в унр.
- •17) Утворення вільного козацтва в унр.
- •18) Утворення органів охорони громадського порядку в унр.
- •19) Судова система унр: структура, нормативні акти.
- •20) Законодавча діяльність Центральної Ради.
- •21) Законодавство Центральної Ради в галузі державного будівництва.
- •22) Земельне, трудове та соціальне законодавство Центральної Ради.
- •23) Закон Центральної Ради «про національно-персональну автономію»від 9 січня 1918
- •24) Закон Центральної Ради «про громадянство» від 2-4 березня 1918
- •25) Закон Центральної Ради "Про національну символіку" від 12 березня 1918 року.
- •26) Утворення гетьманської держави
- •27) Організація влади в Українській гетьманській державі.
- •28) Судова система Української гетьманської держави
- •29) Законодавство Української гетьманської держави.
- •31) Організація органів влади і управління в часи Директорії.
- •32) Законодавство Директорії.
- •33) Падіння української державності. Варшавський та Ризький договори.
- •35) Органи влади і управління зунр.
- •36) Органи охорони правопорядку та судова система зунр.
- •37) Місцеві органи влади зунр.
- •38) Законодавтсво зунр.
- •39) Акт злуки зунр від 22 січня 1919
- •40) Падіння зунр
- •41) 1 Всеукраїнський з'їзд рад
- •42) Система органів влади та управління Української радянської республіки.
- •43) III Всеукраїнський з їзд Рад. Конституція усрр 1919 р.
- •46) Утворення надзвичайних органів влади в Україні ( 1917-1920 р.Р. ).
- •47) Становлення радянського права в Україні ( 1917-1920 р.Р. ).
- •48) Нова економічна політика в Україні.
- •49) Судова реформа 1922 року в Україні.
- •50) Утворення прокуратури і адвокатури в усрр.
- •51) Система органів влади і управління усрр після утворення срср.
- •52) Конституція усрр 1929 року.
- •53) Комнезами в Україні: створення, функції, діяльність
- •54) Утворення Молдавської асрр в складі усрр.
- •55) Положення про судоустрій усрр 1925 року.
- •56) Постанова вуцвк і рнк усрр від зо квітня 1925 року "Про заходи термінового проведення повної українізації радянського апарату"
- •57) Кодифікація радянського права в 20-ті роки.
- •60) Кодифікація процесуального права в 20-ті роки.
- •61) Кодифікація адміністративного права в 20-ті роки.
- •62) Кодифікація сімейного права в 20-ті роки.
- •65) Кодифікація виправно-трудового права в 20-ті роки.
- •66) Зміни в державному ладі України в першій половині 30-х років.
- •67) Суд і прокуратура усрр в першій половині 30-х років.
- •68) Формування надзвичайних каральних органів влади в усрр в 30-ті роки.
- •83) Український національний рух на заключному етапі другої світової війни.
- •98) Відродження ідеї незалежної "Самостійної Соборної Української Держави" в роки перебудови.
- •100) Зміни в законодавстві урср в роки перебудови.
31) Організація органів влади і управління в часи Директорії.
В листопаді 1918 внаслідок антигетьманського повстання владу в свої руки взяла Директорія УНР. 26.12.1918 було проголошено відновлення УНР і сформовано уряд держави — Раду Народних Міністрів УНР. Рада Народних Міністрів УНР — виконавчий орган ,творилася на основі домовленностей головних партій. Склад Ради Народних Міністрів пропонував голова Української Центральної Ради, забезпечивши для неї підтримку більшости членів УЦР Цього ж дня було відновлено законодавство УНР, в тому числі закон про адміністративний поділ. 23-28.1.1919 у Києві відбувся Трудовий Конгрес України, який затвердив Акт Злуки ЗУНР і УНР, проголошений 22.1.1919 на Софійському майдані столиці, і тимчасово передав законодавчі повноваження Директорії УНР. Адміністративно-територіальний устрій територій, які контролювала Директорія, визначався законом «Про організацію адміністративної влади УНР у місцевостях, звільнених від більшовицької окупації». Згідно з цим законом влада на місцях належала органам місцевого самоврядування —Трудовим радам. Однак нормальне функціонування цих органів за умов воєнного стану не могло бути забезпечене, і фактично адміністративні функції здійснювали військові отамани і комісари Директорії. Територія республіки поділялася на Західну (ЗО УНР) і Східну області. Східна область складалася з Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Житомирської, Кам'янецької і Холмської губернії. Столицею УНР вважався Київ, хоча фактично головним містом в різні часи ставали Вінниця і Кам'янець-Подільський. 12.11.1920 Директорія УНР ухвалила «Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці» та «Закон про Державну Народну Раду Української Республіки», які однак не були реалізовані через окупацію тер. УНР сусідніми державами. |
32) Законодавство Директорії.
Після зречення гетьмана Директорія, утворена у листопаді 1918 р., фактично прийшла до влади, що, однак, вилилось не у практичні справи, а у цілу низку святкувань, зокрема підготовку і здійснення урочистого в’їзду Головного Отамана у Київ. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР урочисто вступила до Києва. 26 грудня був створений перший уряд Директорії на чолі з В.Чеховським. У той час, коли Директорія прийшла до влади, на території України зберігали чинність закони колишньої Російської імперії й Тимчасового уряду, законодавство Центральної Ради та гетьманства. До цього ж переліку слід додати й законотворчість радянської влади. Таким чином, основною проблемою, з якою одразу ж довелося зіткнутися Директорії, стала проблема колізій з цими попередніми й паралельними системами законодавства. Вже 17 травня Голова Директорії затвердив постанову Ради народних комісарів “Про анулювання на території України чинності законів та декретів як так званого Совітського Українського, так і Совітського Російського Уряду і про відновлення чинності законів У HP”.Ставлення Директорії до своїх попередників було значно складнішим. Директорія не скасувала в повному обсязі законодавство гетьмана Скоропадського, про--ти якого вона виступила, і водночас не відновила законодавства Центральної Ради. Слід зазначити, що з цього приводу існують різні точки зору. Так, вважається, що Директорія відновила всі закони, прийняті Центральною Радою. Однак, якщо звернутися до Декларації Директорії, то виявиться, що йдеться про вибіркові заходи, оскільки в ній сказано лише про скасування “усіх законів і постанов гетьманського уряду в сфері робітничої політики” й відновлення восьмигодинного робочого дня, введеного відповідним законом Центральної Ради. Загалом же Директорія обрала той же шлях, що й гетьман Скоропадський — шлях часткового скасування одних і відновлення чинності інших законів залежно від своїх політичних інтересів. Наприклад, 24 січня 1919 року Директорія скасувала “закон бувшого гетьманського уряду від 9 липня 1918 року “про відміну закону 9 січня 1918 року про національно-персональну автономію й про скасування національних міністерств” Оцінюючи законодавчу діяльність Директорії, можна стверджувати, що на ній повною мірою позначилася відсутність чітких орієнтирів, характерна в цілому для її державницької стратегії. У зв'язку з цим прийнято посилатися на законодавство Директорії, затверджене нею наприкінці грудня 1918 — в січні 1919 p. — у відносно мирний період. Тоді Директорія скасувала деякі “другорядні” гетьманські акти — наприклад, закон від 18 листопада 1918 року “Про заснування державного симфонічного оркестру” (натомість законом від 24 січня 1919 року було засновано “Українську Республіканську капелу”) або закон від 3 жовтня 1918 року “Про утворення комісії для порядкування міської адміністрації столиці Києва”, а також ухвалила ряд законів, наприклад, 1 січня — закон “Про вищий уряд Автокефальної православної Соборної Церкви”, “Про службу в державних установах урядовців іноземних підданців”, “Про державну мову”, 9 січня — “Про звільнення від мобілізації деяких урядовців Судового відомства” та деякі інші. У цілому ж законодавство Директорії можна охарактеризувати як законодавство перехідного періоду, коли закони приймаються лише за необхідності “швидкого реагування” на конкретні обставини. Звідси й відсутність власних кодифікованих актів у галузі цивільного й кримінального законодавства. Те ж саме стосується й проекту Конституції. Початок черговому етапу конституційного процесу поклав сам Петлюра, коли на засіданні Ради народних міністрів 6 травня 1920 p. ypoчисто пообіцяв “виробити й прийняти Конституцію”. Однак минуло ще два місяці, поки уряд УНР утворив “правительственну комісію з 15 членів по розрібці повної конституції Української держави”, яка закінчила свою роботу наприкінці жовтня, однак підготовлені нею проекти було опубліковано вже на території Польщі. Самі обставини життя країни також впливали на пріоритети законотворчості. Крім земельного закону, варто назвати закони про ліси від 10 січня, “Про Державну Українську Грошову Одиницю” від 6 січня, “Про хлібну повинність з урожаю 1919 року” від 15 серпня 1919 року, “Про надзвичайний одноразовий податок” від 31 травня 1920 року. “Військове” ж законодавство, навпаки, розвивалося дуже активно: 13 січня Директорія затвердила закон “Про заклик до військової служби”, 18 січня — “Про прийом в дієву армію УНР охотників”, 26 січня — “Про поповнення армії та флоти”, 17 лютого — “Про мобілізацію Старшин та Урядовців-учителів”, 6 квітня — “Про загальний достроковий призов до виконання військової повинності народжених в 1900 році”, 31 липня — “Про мобілізацію урядовців державного контролю” та чимало інших, включаючи різноманітні постанови, накази й інструкції, які детально регламентували ці питання, навіть розмір добових лікарям “за працю при провадженні мобілізації населення до війська”. На забезпечення виконання військової повинності та інших “державних” обов'язків було спрямовано й затверджений 26 вересня 1920 року закон “Про реєстрацію населення, що мешкає на території УНР”. |