4. Велесова книга: версії та гіпотези.

Ве́лесова Кни́га (Влес-Книга, Влес книга, Vles Book, Veles Book, скорочено ВК) — збірник молитов, легенд, оповідань про давнюслов'янську історію написаних праукраїнською (давньоукраїнською) мовою. Датування пам'ятки спірне. Одні вважають її найдавнішимязичницьким писемним трактатом 10 століття, інші — підробкою кінця 19 — середини 20 століття^[1]. Місцем укладання пам'ятки називаютьПолісся^{[Джерело?]}, Новгород. Події, що описані у Велесовій книзі, охоплюють період приблизно від 7 ст. до н.е. до кінця IX ст. н.е. Назва книги пов'язана з іменем слов'янського бога Велеса (бога достатку, худоби і торгівлі).

Усі відомості про історію тексту до моменту публікації виходять від емігранта, автора художніх творів та творів зі слов'янського фольклору Ю.П.Миролюбова.

Згідно з його розповідями, Велесова книга була знайдена у 1919 полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицький садибі у селі Великий Бурлук на Харківщині. Текст ВК був вишкрябаний шилом чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, товщиною до 1 см, після чого покриті лаком чи маслом та нанизані на ремінець. У 1925 Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Петровичем Миролюбовим — білоемігрантом з України. За освітою Миролюбов був інженером-хіміком, але дуже цікавився слов'янськими старожитностями. Подальша доля Велесової книги тісно пов'язана саме з цією постаттю.

Миролюбов так викладає обставини знахідки:

Ізенбек знайшов їх у розграбованій садибі не те князів Задонських, не те Донських або Донцових, не пам'ятаю, так як сам Ізенбек точно не знав їхнього імені. Це було на Курському або Орловському напрямку. Господарі були перебиті червоними бандитами, їх численна бібліотека позграбована, подерта, а на підлозі валялися розкидані дошки, по яких ходили неосвічені солдати і червоногвардійці до приходу батареї Ізенбека.

З 1925 р. по 1939 р. Миролюбов намагався реставрувати дощечки, переписувати їх, розшифровувати і фотографувати. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських вчених, які хотіли займатися вивченням дощечок. Миролюбову вдалося переписати більшу частину і зберегти достатньо чітке зображення однієї з табличок і ще кілька (до шести) менш чітких. Якісне фото було зроблене лише з 16-ї дощечки, яка й дала назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). З початком Другої світової війни, у 1940 р. у Брюссель прийшли німці, а у серпні 1941 року Ізенбек помирає, і таблички безслідно зникають.

Окрім Миролюбова, дощечок ВК ніхто не бачив.

У 1954-59 рр. частина ВК була опублікована у журналі «Жар-птица» у Сан-Франциско. Редактор журналу А.А.Куренков отримав тексти ВК від Миролюбова. Після цього дослідженням ВК почав займатись М.Ф.Скрипник, який також отримав копії переписаних Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти ВК у Канаді, у 70-х роках 20 ст. Саме це видання Скрипника вважається найбільш повним та точним.