- •Базові компоненти соціального життя.
- •Види цінностей, їх соціальна роль.
- •Вірогідність соціологічного знання.
- •Громадянське суспільство і його соціальне значення.
- •Метод опитування в соціологічному дослідженні.
- •Метод спостереження в соціологічному дослідженні.
- •Міграція та еміграція.
- •Національна культура і проблема соціальної свободи.
- •Повсякденне й культурологічне розуміння націй.
- •Поняття особи та особистості в соціології
- •Поняття соціальної стратифікації.
- •Поняття соціології права.
- •Поняття та види інтересів в соціології.
- •Поняття та структура культури.
- •Поняття та структура програми соціологічного дослідження.
- •Потреби індивіда як вихідний момент його активності. Види потреб у соціальній
- •Потреби, інтереси та цінності - механізми визначеності поведінки.
- •Принцип репрезентативності в соціологічному дослідженні.
- •Проблема взаємовідносин особи та суспільства.
- •Проблеми і труднощі здійснення соціологічних досліджень.
- •Проблеми інтеграції особи.
- •Прогрес і регрес суспільства.
- •Релігійна група як соціальна спільність.
- •Розвиток соціальних знань в Стародавньому світі.
- •Роль ідей у соціальних процесах. Поняття ідеології.
- •Самосвідомість та саморегуляція особи.
- •Соціальна адаптація та інтеграція.
- •Соціальна мобільність. Канали соціальної мобільності.
- •Поняття відкритого суспільства.
- •Соціальна структура суспільства.
- •Соціальна функція права.
- •Соціальні інститути та їх види.
- •Соціальні конфлікти як стан соціальних відносин.
- •Соціальні статуси та ролі.
- •Соціологічна думка в Україні.
- •Соціологічні дослідження - інструмент пізнання соціальної реальності.
- •Соціологічні ідеї Герберта Спенсера.
- •Соціологічні ідеї Карла Маркса.
- •Соціологічні ідеї Макса Вебера.
- •Соціологічні ідеї Огюста Конта.
- •Соціологічні ідеї Сен-Симона.
- •4 Еволюційний закон
- •5 Вересня-сімонізму
- •Соціологічні ідеї Эмиля Дюркгейма.
- •Соціологія в системі соціальних наук.
- •Специфіка молодіжної субкультури.
- •Становлення соціології права.
- •Суспільний соціальний прогрес: критерії та тенденції.
- •Сутність еліти суспільства, її роль у суспільному житті.
- •Сутність соціального контролю, його роль у регулюванні соціальних відносин.
- •Сучасна соціологія Заходу.
- •Сучасні школи соціології права.
- •Тенденції розвитку правової культури в Україні.
- •Тенденції соціальної стратифікації та соціальної мобільності в Україні.
- •Теорія та практика соціалізації особи.
- •Типи соціальної стратифікації.
- •Традиційне та індустріальне суспільство - порівняльна характеристика.
- •Індустріальному суспільству
- •Постіндустріальне суспільство
- •Формальні та неформальні соціальні інститути.
- •Форми та види культури.
- •Формування соціологічної думки в Середньовіччя та епоху Відродження.
- •2. Соціальні вчення в епоху Відродження
- •Якість життя як соціальне явище.
- •Якість населення як суб'єкта суспільства. Види і моделі населення
- •3. Показники, що характеризують населення
- •4. Якість населення
- •Поняття ефективності права. Фактори ефективності права.
Теорія та практика соціалізації особи.
В широкому розумінні цього слова поняття соціалізація (лат. – socialis) означає розвиток людини як соціальної істоти, становлення її як особистості. По суті, соціалізація – це процес входження індивідів в суспільство через різні спільноти, колективи, групи завдяки засвоє-нню норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання та научіння.
Соціалізація стосується процесів, завдяки яким люди навчають-ся жити сумісно і ефективно взаємодіяти один з одним, а також яко-стей, яких індивід набуває в цьому процесі.
Соціалізація є надзвичайно важливим процесом як для сус-пільства, так і для окремих людей зокрема. В ході його не тільки людина набуває якостей, необхідних їй для життєдіяльності в суспільстві, але й відбувається становлення всього соціального дос-віду, тобто світу людини. Соціалізація забезпечує спадкоємність історичного розвитку. Несоціалізованих людей не буває. Асоціаль-на поведінка – результат упущень в ході соціалізації.
Теорія соціалізації повинна встановити, під впливом яких со-ціальних факторів утворюються ті чи інші особливості особистості, механізм цього процесу і його наслідки для суспільства. Аналіз сут-ності соціалізації, її закономірностей, направленості і т.ін. є дуже важ-ливим для теорії і практики управління соціальними процесами.
Знання закономірностей та механізмів процесу соціалізації осо-бистості потрібно для створення методологічних засад організації системи виховання, яка здатна була б у ситуації швидких соціальних змін управляти умовами формування особистості як тими формами діяльності, в які включається людина на основі потреб соціально-еко-номічного розвитку суспільства та потреб самореалізації особистості в процесі освоєння будь-яких сфер людської життєдіяльності.
Термін “соціалізація”, незважаючи на його широку поширеність і більш як столітню історію існування, не має однозначного тракту-вання серед різних представників психологічної науки. Пов’язану з ним галузь соціального знання почали розробляти Г. Тард і Ван Женнеп. Г. Тард використовував його для позначення процесу вход-186
ження індивіда до нації, народу, суспільства шляхом універсально-го засобу наслідування. Проблеми соціалізації дискутувались А. Валлоном і Ж. Піаже. Передумови для першого концептуально-го підходу були створені Е. Дюркгеймом.
Основні теоретичні напрямки дослідження процесу соціалізації
У вивченні соціалізації виокремлюються наступні напрямки.
Це, перш за все, біогенетичний підхід, теоретичним підгрунтям якого виступають еволюційна теорія Ч. Дарвіна і біогенетична тео-рія Е. Геккеля. Всі біогенетичні теорії виходять з того, що розвиток особистості визначається біогенетичними чинниками і, отже, чис-ленні типи соціальної поведінки зумовлені генетично. Соціокуль-турні умови лише визначають темп розкриття природжених задатків та здібностей, але не впливають на їх наявність – розвиток є дозрі-вання відповідно до внутрішнього плану.
Одним з найвпливовіших представників даного напрямку був американський дослідник Дж. Ст. Холл. Згідно його теорії рекапіту-ляції, онтогенез повторює філогенез, тобто кожна людина у своєму розвитку проходить ті стадії, що і людство в ході еволюції. Дж. С. Холл виокремив чотири основні етапи соціального розвитку: 1) етап не-мовляти (дитина подібна до тварини); 2) дитинство (відтворюється період мисливства і землеробства); 3) підліток (відповідає початку цивілізації, оскільки дитина здатна до навчання і підкоряється дис-ципліні); 4) юність (відображає перехідну епоху, період “бурі і натис-ку”, зародження сучасної цивілізації – людина характеризується по-ганою адаптацією і емоційною нестабільністю).
Іншим представником біогенетичного напрямку в аналізі про-цесу соціалізації був А. Гезелл. Він створив спіральну модель розвит-ку, яка розглядає будь-які людські здібності та вміння як такі, що виникають самі собою як результат дозрівання і не залежать від на-вчання і практики. Індивідуальні відмінності, які визначаються гене-тично, зумовлюють відмінності у процесі дозрівання окремої особис-тості. Модель розвитку є спіральною, оскільки, на думку А. Гезелла, деякі форми поведінки повторюються на різних вікових етапах.
Таким чином, біогенетичні теорії розглядають розвиток і со-ціалізацію людини як результат існування її вроджених механізмів, сформованих в ході тисячолітньої еволюції.
Соціогенетичний підхід об’єднує велику кількість етноп-сихологічних, соціально-психологічних теорій та емпіричних досліджень (Р. Бенедикт, М. Мід). Головна теза підходу поля-гає в тому, що різні типи особистості є продуктом різних куль-тур. Культура при цьому виконує функцію стандартизації: інтегровані в особистості соціокультурні елементи стають для людини нормою (стандартом) відчуття, мислення і дій. Соціа-лізація відіграє інтегруючу функцію: на основі стандартів соц-іального мислення і дій у людини формується почуття належ-ності до даної соціокультурної спільноти. Соціокультурні умо-ви визначають напрямок розвитку дитини. Головним резуль-татом соціалізації є адаптація людини до культури, в якій вона живе. Серед соціологічно орієнтованих концепцій соціалізації найбільший інтерес представляє символічний інтеракціонізм Дж. Міда, в якому робиться наголос на взаємодії індивіда зі своїм соціальним оточенням.
На думку інтеракціоністів, людина осягає світ через символічні значення, вони набуваються людиною в ході соціалізації в резуль-таті участі у численних інтеракціях. Головним результатом соціалі-зації є розвиток самосвідомості (self), яка має соціальну природу і формується у процесі взаємодії з Іншими. У соціальному розвитку людина проходить дві фази: на першій з них (game) вона засвоює ролі значущих Інших, а на другій (play) – вчиться “володіти” роля-ми, підпорядковувати їх. Соціальний розвиток полягає у формуванні певного рольового репертуару, причому дитина здатна стати об’єк-том у власних очах настільки, наскільки вона здатна грати роль Іншо-го. В результаті створюється образ “узагальненого Іншого”, в якому втілюються соціальні норми.
Відправним пунктом концепції Дж. Міда є не окремий індивід, а процес соціальної взаємодії, в ході якого тільки і фор-муються індивідуальні якості. Символічний інтеракціонізм роз-глядає соціалізацію як процес засвоєння індивідом певної систе-ми соціальних ролей, з якою пов’язані соціально-культурні зна-188
чення і символи. Самосвідомість особистості, її Я також є по-хідною від спілкування. За допомогою символів дитина починає керувати власною і чужою поведінкою і здатна набувати нових значень не тільки за допомогою особистого досвіду, а через ком-бінації існуючих значень і аналогій з ними. Головним агентом соціалізації є первинна група, причому відзначаються функції дитячої ігрової групи у навчанні ролям і поведінці в ролі. “Прий-няття ролі Іншого” – головний механізм соціалізації. Спочатку дитина орієнтується на експектації “значущих Інших” (батька, матері), але в міру розширення контактів відбувається генралі-зація,і об’єктом орієнтації стає “генералізований Інший”, що ото-тожнюється Дж. Мідом з узагальненою соціальною групою.
Конкретизацією соціогенного підходу є соціально-екологічна концепція американського вченого У. Бронфенбреннера, про що вже йшлося. Він вважає, що при аналізі соціалізації необхідно врахову-вати всю сукупність чинників навколишнього середовища і умов життя: мікро- і макросоціальне оточення, вплив засобів масової інформації, національні і культурні особливості, характеристики соціальних інститутів тощо. Розвиток особистості є результатом взаємодії об’єктивних особливостей її соціального оточення і суб-’єктивних процесів та переживань. Оскільки соціальне оточення по-стійно змінюється, процес соціалізації не завершується ніколи.
Таким чином, соціоекологічний підіхд визначає соціалізацію як складний процес, в ході якого індивід реконструює своє багато-рівневе життєве середовище, відчуваючи вплив всіх елементів цьо-го середовища і взаємозв’язків між ними.
До соціогенетичного напрямку, належить також біхевіоризм. Головна теза біхевіоризму полягає в тому, що особистість у всіх своїх проявах формується навколишнім середовищем, причому більшість форм поведінки набувається шляхом научіння, тому особистість є продуктом всієї своєї власної теорії научіння. Научіння соціальним діям відбувається в результаті спостереження за поведінкою інших людей і наслідування за значущими моделями. На думку А. Банду-ри, процес соціалізації є, по суті, процесом моделювання. Необхід-ним елементом процесу научіння є підкріплення, тобто реакція інших людей на поведінку індивіда.
Загальним теоретичним підґрунтям психоаналітичних трактовок процесу соціалізації слугувала теорія З. Фрейда. Процес соціального розвитку є процесом послідовного оволодіння особистістю своєю лібідоз-ною енергією, відкритий вияв якої суперечить нормам культури. Таким чином соціалізація є процесом оволодіння природними інстинктами за допомогою тих чи інших захисних механізмів особистості.
Неофрейдистські концепції соціалізації акцентували увагу на аналізі “Его”, як головного засобу адаптації в ході соціального розвитку особистості.
В основу когнітивістських теорій покладено положення Ж. Піаже, згідно якого психологічні новоутворення кожного вікового етапу в житті індивіда визначаються розвитком когнітивних струк-тур. На кожній стадії розвитку мислення формуються нові навич-ки, що визначають межі научуваності в широкому сенсі: не тільки можливість навчання тим чи іншим математичним операціям, але й можливість осягнення тих чи інших соціальних дій. Л. Колберг вва-жає, що соціальний розвиток індивіда є процесом осягнення ним сукупності соціальних норм і правил та підпорядкування своєї по-ведінки соціальним вимогам. Динаміка процесу соціального розвит-ку – це рух від пасивного і конформного прийняття соціальних норм до розуміння соціальних вимог як узгодження між вільними людь-ми, до навичок соціальної взаємодії поза рамками рольових вимог з опорою на систему універсальних моральних принципів.
Всі існуючі концепції і підходи у дослідженні процесу соціалізації можна розглядати з точки зору двох гілок: американської і французької, кожна з яких має свою специфіку. Американські дослідники схильні звужувати смисл даного поняття: соціалізація розглядається як про-цес навчання, шлях прийняття групових норм, адаптація. Французькі вчені розглядають соціалізацію ширше – як весь комплекс взаємові-дносин між людиною та суспільством. На думку Н.В. Андреєнкової, головна відмінність американської і французької концепції соціалі-зації полягає в тому, що американці виходять з розуміння суспіль-ства як організації індивідів, водночас як французи розглядають сус-пільство як первісне ціле. Дослідники, що займаються даною пробле-мою, належать до різних теоретичних шкіл і напрямків, вони працю-ють в галузі соціальної, дитячої психології та психології особистості.