- •Базові компоненти соціального життя.
- •Види цінностей, їх соціальна роль.
- •Вірогідність соціологічного знання.
- •Громадянське суспільство і його соціальне значення.
- •Метод опитування в соціологічному дослідженні.
- •Метод спостереження в соціологічному дослідженні.
- •Міграція та еміграція.
- •Національна культура і проблема соціальної свободи.
- •Повсякденне й культурологічне розуміння націй.
- •Поняття особи та особистості в соціології
- •Поняття соціальної стратифікації.
- •Поняття соціології права.
- •Поняття та види інтересів в соціології.
- •Поняття та структура культури.
- •Поняття та структура програми соціологічного дослідження.
- •Потреби індивіда як вихідний момент його активності. Види потреб у соціальній
- •Потреби, інтереси та цінності - механізми визначеності поведінки.
- •Принцип репрезентативності в соціологічному дослідженні.
- •Проблема взаємовідносин особи та суспільства.
- •Проблеми і труднощі здійснення соціологічних досліджень.
- •Проблеми інтеграції особи.
- •Прогрес і регрес суспільства.
- •Релігійна група як соціальна спільність.
- •Розвиток соціальних знань в Стародавньому світі.
- •Роль ідей у соціальних процесах. Поняття ідеології.
- •Самосвідомість та саморегуляція особи.
- •Соціальна адаптація та інтеграція.
- •Соціальна мобільність. Канали соціальної мобільності.
- •Поняття відкритого суспільства.
- •Соціальна структура суспільства.
- •Соціальна функція права.
- •Соціальні інститути та їх види.
- •Соціальні конфлікти як стан соціальних відносин.
- •Соціальні статуси та ролі.
- •Соціологічна думка в Україні.
- •Соціологічні дослідження - інструмент пізнання соціальної реальності.
- •Соціологічні ідеї Герберта Спенсера.
- •Соціологічні ідеї Карла Маркса.
- •Соціологічні ідеї Макса Вебера.
- •Соціологічні ідеї Огюста Конта.
- •Соціологічні ідеї Сен-Симона.
- •4 Еволюційний закон
- •5 Вересня-сімонізму
- •Соціологічні ідеї Эмиля Дюркгейма.
- •Соціологія в системі соціальних наук.
- •Специфіка молодіжної субкультури.
- •Становлення соціології права.
- •Суспільний соціальний прогрес: критерії та тенденції.
- •Сутність еліти суспільства, її роль у суспільному житті.
- •Сутність соціального контролю, його роль у регулюванні соціальних відносин.
- •Сучасна соціологія Заходу.
- •Сучасні школи соціології права.
- •Тенденції розвитку правової культури в Україні.
- •Тенденції соціальної стратифікації та соціальної мобільності в Україні.
- •Теорія та практика соціалізації особи.
- •Типи соціальної стратифікації.
- •Традиційне та індустріальне суспільство - порівняльна характеристика.
- •Індустріальному суспільству
- •Постіндустріальне суспільство
- •Формальні та неформальні соціальні інститути.
- •Форми та види культури.
- •Формування соціологічної думки в Середньовіччя та епоху Відродження.
- •2. Соціальні вчення в епоху Відродження
- •Якість життя як соціальне явище.
- •Якість населення як суб'єкта суспільства. Види і моделі населення
- •3. Показники, що характеризують населення
- •4. Якість населення
- •Поняття ефективності права. Фактори ефективності права.
Форми та види культури.
Залежно від масштабів і форм взаємодії різних суб'єктів з оточенням розрізняють форми і види культури. Соціологи виокремлюють насамперед дві особливі форми культури:
1) матеріальну — сукупність опредмечених результатів людської діяльності, що включає як фізичні об'єкти, створені в результаті діяльності людей (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, продукти, одяг, прикраси тощо), так і природні об'єкти, що використовуються людьми. Перші називають артефактами. Артефакти завжди мають певну цінність для людини, певне символічне значення, виконують певні функції.
2) духовну — сукупність результатів діяльності, що включає нематеріальні об'єкти, створені розумом і почуттями людини (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо). Вони існують у свідомості людини, підтримуються людським спілкуванням, але до них не можна доторкнутися, фізично відчути. Нематеріальні об'єкти потребують матеріальних посередників: знання містяться в книжках, традиція привітання втілюється в рукостисканні тощо.
Залежно від того, хто створює культуру і яким є її рівень, розрізняють її види.
Так, загальнолюдська культура — це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях — істині, добрі, красі, справедливості тощо. У межах окремого суспільства виокремлюють такі форми культури, як елітарна, народна й масова.
Елітарна культура — сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.
До елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що вони призначені для високоосвічених людей. Створюється елітарна культура фахівцями високого класу.
Народна культура (її ще називають аматорською, чи фольклором) — це примітивна культура. Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки, і зв'язана з життям широких народних мас. її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці, живопис. За формою вияву елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.
У сучасному суспільстві під впливом засобів масової інформації виникла ще одна, так звана масова культура, що апелює до всіх і розрахована на масове вживання. Вона поширюється засобами масової інформації і з'явилась у середині XX ст., коли засоби масової інформації стали доступними всім верствам населення. Масова культура витісняє і елітарну, і народну. їй притаманна поверховість, стандартизація, уніфікація. Вона має меншу художню цінність і значно менше збагачує особистість духовно, ніж елітарна чи народна культура. Ясна річ, бувають і винятки.
Формування соціологічної думки в Середньовіччя та епоху Відродження.
Видний і достатньо відомий релігійний мислитель Середньовіччя Аврелій Августин (Блаженний) (354 - 430 рр..) У працях "Про град божому", "Земний град" і ін протиставляє державі містично зрозумілий "Божий град" - церква, розглядає людину як посередника між вічним царством духу і земним царством матерії. Августин розвиває теологічне розуміння історії, підкреслюючи, що історичні події залежать від божого провидіння, визначає життя суспільства як протиставлення двох протилежних царств - грішного (язичницького) і божественного. Язичницьке царство втілено в державних установах Римської імперії, а божественне - в громаді обраних, наділених благодаттю, тобто в церкві. Їх боротьба вела до остаточної перемоги церкви - до панування католицької релігії. Не заперечуючи світської влади, Августин, по суті, визнавав пріоритет над світською владою духовної влади і в такій формі висвітлював державну владу. Не рахуючи рабство божественним створенням, Августин, однак, закликав терпіти його, як і бідність, проповідував аскетизм і віру в загробне блаженство. Соціологічний інтерес представляє спроба в християнській літературі створити загальносоціологічні концепцію філософії історії, що спирається на принцип розвитку людства на релігійних переконаннях, на розумінні, що все від Бога - влада, держава і т.п. Розумна людина прагне до Бога, до духовного початку. Бог все знає наперед, керує вчинками і помислами людей, всієї їх життям. Тільки Богові відомо, хто досягне порятунку, хто буде нести покарання, божу кару. І людина, затиснута в лещата важкі соціального життя, звертається до релігії, до Бога, шукаючи саме в них захист від усіх бід та смутку. Самі благочестиві вчинки і помисли людини не можуть змінити призначену йому долю. Такий фаталізм породжував протиріччя між розумінням свободи і свободи волі (богом надану свободу вибору найкращого - божественної благодаті) і викликав критику навіть церковників, бо не давав можливості потрапити в царство небесне - Боже царство - навіть проповідникам. Моделлю всесвітньої історії Августина стала Біблія. Головні етапи розвитку суспільства Августин уподібнює віковим періодам людини. В історії людини Августин виділяє шість періодів, що символізують шість днів творення Богом світу: перший - дитинство - від Адама і Єви до потопу; другий - дитинство - від потопу до Авраама; третій - від Авраама до Давида; четвертий - юність - від Давида до вавилонського полону, коли в 597 р. до н.е. вавілонський цар Навуходоносор захопив Єрусалим і до Вавилону всіх юдеїв, крім бідноти, а п'ятий - зрілість - від вавилонського полону до народження Ісуса Христа, шостий - старість - від пришестя Ісуса Христа, виникнення християнства і до страшного суду, який не можна передбачити. Модель теократичної держави, створена Августином, передбачає абсолютне підпорядкування світської влади авторитету церкви.