3.3. Функції керівника органу (підрозділу) прокуратури, їх класифікація та загальна характеристика

Місце, статус та повноваження керівника органу (підрозділу) прокуратури закріплені низкою нормативно-правових документів. До найважливіших із них належать Конституція України (розділ УП), Закон України «Про прокуратуру» (ст.2, 7, 10-1, 15, 16, 17, 20 та ін.); КПК України й інші законодавчі акти; Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України 06.11.91 Ш796-ХП; Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, затверджене постановою Верховної Ради України 06.11.91 Ш795-ХП, відомчі акти Генерального прокурора України тощо.

Потрібно зазначити, що названі й деякі інші нормативно-правові документи визначають лише основні повноваження, систему прав і обов'язків, якими той чи інший керівник органу (підрозділу) прокуратури наділений у структурі державних органів, а також у межах свого інституту. Найбільш повно і чітко визначено в системі державного управління й управління органами прокуратури статус, місце і роль Генерального прокурора України, хоча й вони на сьогоднішній день викликають немало питань. Щодо керівників нижчого рівня правовий аспект їх статусу в системі управління органами (підрозділами) прокуратури не відпрацьований. Це спонукає багатьох керівників займатися далеко не властивими їм видами діяльності, що особливо гостро відчувається при непередбачуваних ротаціях керівних кадрів, коли на високі за рангом посади призначаються особи недостатньо обізнані з системами прокуратури й управління нею і з прокурорською діяльністю взагалі. Позбутися даної проблеми можливо, на наш погляд, шляхом розробки і прийняття державного стандарту України щодо прокурорської діяльності чи то іншого нормативного документа, в якому будуть деталізовані всі необхідні і важливі для прокурора - керівника питання, в тому числі щодо кваліфікаційних вимог, діапазону обов'язків, зокрема управлінського характеру. Одночасно варто запровадити конкурсні засади добору керівного складу органів прокуратури (відповідно до наказу Генерального прокурора України №19 від 18.03.09 запроваджуються з

01.07.09).

Діапазон управлінських обов'язків визначається кількістю підрозділів або працівників, котрі перебувають у безпосередньому (лінійному) підпорядкуванні керівника, і якими він може успішно керувати за нормальних умов діяльності. Ця кількість має бути такою, яка б не заважала найкращому використанню часу та здібностей керівника, а також дозволила б підлеглим підтримувати з ним необхідні контакти. Спроби переконливого обґрунтування різних думок і міркувань щодо діапазону управління досі не дали бажаних наслідків. Одні автори переконані, що діяльність керівника є ефективною, коли в їх підпорядкуванні перебуває від одного до трьох підрозділів (не більше 10-15 підлеглих,) інші вважають за прийняту й більш широку амплітуду.

Проблема діапазону управління в органах прокуратури вимагає спеціального дослідження. Тут важливо підкреслити, що сфера впливу керівника залежить від цілого ряду факторів. До першочергових можна віднести:

1.Ступінь централізації рішень. Якщо керівник надає широкі повноваження підлеглим, він зможе керувати більшою їх кількістю, оскільки йому не доведеться витрачати час на консультування відносно прийомів та методів роботи.

2.Характер і ступінь складності діяльності. Коли здійснювана підлеглими діяльність не вимагає прийняття складних рішень, то можна здійснювати керівництво більшою кількістю моделей.

З.Стан засобів зв'язку. Якщо керівник у будь-який момент може отримати необхідну інформацію про діяльність своїх підлеглих і використовує сучасні засоби для передачі їм того, що він вважає за потрібне, то матиме можливість керувати чисельним персоналом.

4.Здатність і готовність підлеглих до співпраці. Коли підлеглі володіють професійними навичками, мають почуття відповідальності й зацікавлені у результатах своєї роботи, їх кількість можна збільшити, коли ж таких якостей бракує, доводиться скорочувати штати.

5.Особисті якості керівника. Дякуючи їм одні суб'єкти управління функціонують більш ефективно й різнобічно, тоді як інші мають для цього менші можливості і відповідно гірші результати..

Місце, яке керівник обіймає в ієрархії управління органами прокуратури, а також ступінь усвідомлення ним можливостей впливати на підпорядковані кадри у повній мірі розкриваються в процесі управління. Роль керівника виявляється в його здатності реалізувати цілі вищого органу шляхом здійснення покладених на нього функцій.

Керівник повинен чітко знати свої функціональні обов'язки, права і повноваження в різних сферах службової діяльності: наглядовій, організаційно - управлінській, з добору і розстановки кадрів, розпорядження матеріально-технічними ресурсами й фінансами тощо, так само як і межі своєї компетенції щодо заходів покарання і заохочення підлеглих. Визначені функції і обов'язки керівник повинен здійснювати такими методами і засобами, щоб вони були зрозумілими для колективу (команди) в цілому і окремих працівників, враховуючи що інтереси підлеглих не завжди співпадають з намірами керівника, і навпаки.

Функції керівника здійснюються безперервно і циклічно, залежно від обставин і завдань вони мають охоплювати всі напрями діяльності органу (підрозділу) прокуратури. Функції керівника можуть поділятися на основні і допоміжні, постійні й тимчасові, внутрішні й зовнішні, але серед них немає другорядних. Кожний день керувати органом (підрозділом) прокуратури - є постійною функцією керівника, а наукова організація праці - допоміжна, виконувати обов'язки керівника вищого рівня до призначення нового, за наказом Генерального прокурора України чи прокурора області - тимчасова, розробити графік чергування, провести оперативну нараду - внутрішня, функція зв'язку із засобами масової інформації - зовнішня. Упродовж робочого дня, приміром заступник прокурора області, десятки разів може змінювати види своєї діяльності. Важливо, щоб ці зміни проходили плавно, безболісно для колективу, органічно поєднувались між собою.

Керівники вищих рівнів можуть частину своїх функцій передавати підлеглим, однак за умови, що це не суперечить законодавству або директивним документам вищих органів управління, зокрема Генеральної прокуратури України. Передача повноважень має оформлюватись наказом, в якому визначається кому, в яких обсягах, на який час передаються ті чи інші функції.

Не можна передавати ті функції, виконання яких закріплено нормативними актами законодавчого характеру або вищими органами управління. Так, наприклад, не можна передавати від першого заступника прокурора області іншому заступнику прокурора або керівникові структурного підрозділу облпрокуратури, делеговані йому облпрокурором повноваження щодо координації діяльності управлінь і відділів обласного апарату.

Функціональні обов'язки керівника розробляються на певний час, вони змінюються залежно від тих прав і повноважень, яким наділяє його вищий за рівнем суб'єкт управління відповідно до діючого законодавства і правових актів Генерального прокурора України.

Функціональні обов'язки керівника підрозділу прокуратури визначено у положенні про управління (відділ), які є майже типовими для всіх прокуратур цього рівня. Функціональні обов'язки прокурора районного рівня - у відповідному наказі про розподіл обов'язків між працівниками цієї прокуратури.

Функції керівника органу (підрозділу) прокуратури можна умовно поділити на:

організаційно-адміністративні, спеціальні, забезпечувальні, виховні, методичні, контрольні, представницькі.

Організаційно-адміністративні передбачають здійснення таких методів і прийомів управління, які здатні забезпечити найвищу ефективність діяльності органу (підрозділу) прокуратури: розподіл обов'язків, координація діяльності працівників, підрозділів і органів прокуратури, добір, розстановка, переміщення, навчання кадрів, видання організаційно-управлінських актів, організація виконання поставлених перед системою прокуратури завдань.

Керівник органу (підрозділу) прокуратури виконує і спеціальні функції, як один із найбільш професіонально підготованих працівників, грамотно ставить завдання, роз'яснює шляхи їх виконання, особисто очолює слідчо-оперативно групи у кримінальних справах про найбільш небезпечні злочини, навчає підлеглих за принципом «роби, як я». Займається він особисто і наглядовою діяльністю, бере безпосередню участь у прокурорських перевірках, за результатами яких готує і вносить документи прокурорського реагування.

Функції забезпечення направлені на матеріально-технічне, фінансове та інше забезпечення службової діяльності прокуратури.

Виховна функція керівника здійснюється в процесі його повсякденної діяльності. Керівник виховує і особистим прикладом, і навчанням, і контролем, методами переконання і примусу. Керівник постійно повинен мати на увазі виховне значення прийнятих ним управлінських рішень, а так само рішень вищих за рівнем керівників, які зобов'язаний впроваджувати у життя.. Виховну функцію бажано здійснювати адресно з метою позитивного впливу на конкретних працівників, кореляції їх поведінки, свідомого відповідального ставлення до виконання покладених на них обов'язків.

Методичні функції передбачають розробку найбільш ефективних прийомів і методів підготовки, прийняття і виконання управлінських рішень.

Контрольні функції спрямовані на вивчення і перевірку стану керованої системи (об'єкта управління) після реалізації організаційно-адміністративних функцій.

Керівник органу (підрозділу) прокуратури виконує також і представницькі функції, приймаючи участь у засіданнях колегії, різних нарадах, конференціях тощо, підтримує зв'язки із засобами масової інформації, забезпечуючи в такий спосіб реалізацію принципу гласності в прокуратурі.

Відповідно до функціональних обов'язків та з урахуванням ситуації із законністю у регіоні, керівник підрозділу прокуратури організує свою роботу на день, тиждень, місяць тощо.

Організація особистої роботи - складова управлінської функції (підфункція), яка вирішується кожним прокурором-керівником самостійно, виходячи з конкретних умов (індивідуальних особливостей, штату прокуратури тощо). Для досягнення позитивного результату потрібно повірити в необхідність і важливість саме такого підходу та у ті напрацювання й рекомендації, що складають зміст наукового поняття " самоорганізація". Самоорганізація роботи керівника органу (підрозділу) прокуратури є циклічним процесом, який включає декілька елементів(етапів). Основними з них є: визначення кола обов'язків, аналіз затрат та пошук резервів робочого часу, планування, самоконтроль та самооцінка. Зупинимось на кожному із них, щоб зрозуміти зміст самоорганізації роботи прокурора.

Необхідність визначення кола обов'язків (видів роботи) обумовлена тим, що працівникам прокуратури доводиться вирішувати широке коло питань, значний обсяг яких покладається безпосередньо на керівника органу (підрозділу) прокуратури. Для того, щоб не залишити щось поза своєю увагою та задля забезпечення діяльності прокуратури, її структурного підрозділу в заданому режимі, без будь яких зривів і проблем, необхідно чітко окреслити коло обов'язків, які покладаються на керівника та решту підпорядкованих йому працівників. Це завдання вирішується шляхом видання наказу (розпорядження) про розподіл обов'язків та деталізації останніх в інших організаційно-управлінських рішеннях (актах), таких як плани роботи, вказівки, різного роду графіки тощо.

Простим і разом з тим досить ефективним засобом самоорганізації роботи керівника підрозділу прокуратури є аналіз затрат робочого часу, що здійснюється за допомогою хронометражу робочого дня. Техніка хронометражу нескладна: протягом дня фіксується вся проведена робота та визначається час, який затрачено на неї.

Хронометраж може бути суцільним чи вибірковим. Однак у кожному випадку його слід проводити щоденно на відрізку 3-4 тижнів поспіль з фіксацією витрат робочого часу на кожен вид роботи, що виконується працівником. Це перший важливий крок на шляху унормування прокурорської праці, а відтак і до науково обґрунтованої чисельності штату.

Чимало прокурорів віддає своїй роботі значно більше часу, ніж це передбачено законодавством про працю. Єдиної відповіді на питання добре це чи погано немає. У низці наукових праць з менеджменту, опублікованих щодо цього спеціалістами США, зазначається, що лише окремі керівники витрачають на виконання своїх обов'язків 40 годин на тиждень. Але відсоток таких людей мінімальний. Більшість змушена віддавати роботі частину свого особистого часу, призначеного для відпочинку або самовдосконалення. У зв'язку з цим виникає справедливе запитання: чи не означає це, що людина взялася не за свою справу? І чи не варто їй змінити місце роботи або керівну посаду?

До речі існує і така аксіома: до 80% часу витрачається на неважливі питання і лиш 20% на важливі і необхідні. Варто спробувати прослідкувати це за допомогою хронометражу.

В ряді випадків за допомогою хронометражу робочого дня можна визначити, скільки часу витрачається на телефонні розмови, незаплановані паузи й інші невиробничі затрати. Або скільки часу перебуває прокурор в своєму службовому кабінеті та за його межами. Чи достатньо йому раз на тиждень або з іншою періодичністю проводити прийом громадян за місцем їх проживання (роботи). Чи достатньо відведено у графіку службового часу прокурора-керівника на зв'язки із засобами масової інформації. Чи не захоплюється він різного роду нарадами, на які витрачається половина , а то й більше робочого тижня. І чи можна щось змінити в організації своєї роботи.