1.Предмет: розвиток господарства країн Європейської цивілізації та їх наукове відображення в економічній думці. Предметний простір охоплює: 1) предмет історії економічних учень /вивчення історичного процесу виникнення, розвитку і зміни економічних поглядів на різних ступенях розвитку суспільства/; 2) предмет економічної історії у широкому розумінні /"економічний рух" суспільства, особливості його зміни в контексті суспільного життя/ та вузькому /вивчення господарської діяльності народів різних країн, розвиток їх продуктивних сил, зміни способів виробництва/.

Місце у системі наук визначається зв’язком із загально теоретичними та конкретно економічними науками /політична економія, економічна теорія, історія, економіка фінансів, економіка промисловості, гроші та кредит тощо/. Наприклад, розвиток економіки досліджується на основі законів суспільної еволюції, які обґрунтовуються політичною економією, економічною теорією. Зазначені закони не можуть бути обґрунтованими без фактичних матеріалів, які надаються економічною історією.

2. Головні методологічні підходи: 1) традиційний або кумулятивний; 2) неокласичний; 3)марксистський; 4)соціально інституціональний; 5) синтетичний.

Методи: 1) єдності історичного та логічного ; 2) порівняльно-історичний /дослідження господарського розвитку країни у контексті економічної еволюції провідних країн світу/; 3) хронологічний /вивчення суспільно-економічних явищ у послідовності їх виникнення/; 4) статистичний; 5) історичного моделювання та інші.

Функції: 1) світоглядна; 2) методологічна; 3) ідеологічна; 4) практична

3.Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію.  Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим: первіснообщинний, рабовласницький; феодальний; капіталістичний; комуністичний.Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу.По-перше, п’яти ланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає повною мірою своєрідності розвитку азійського способу виробництва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку Росії, України.По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора — розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес "революційного" руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) історичного процесу.По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

4.На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства, економічна теорія сформулювала, окрім формаційного, цивілізаційний підхід. найчастіше цивілізацію пов’язують іззагальнолюдськими цінностями. Цивілізоване суспільство - це таке суспільство, в якому захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного її розвитку і т.д.Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:1) багатовимірності аналізу економічних систем;2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого

5. виділяють три стадії індустріальної цивілізації: – доіндустріальне суспільство;– індустріальне суспільство;– постіндустріальне суспільство.З цього випливає, що в такому разі для періодизації етапів розвитку суспільства використовується критерій "ступінь індустріального розвитку".Відповідно до нього в доіндустріальному суспільстві домінуючою галуззю економіки було сільське господарство, панувала ручна праця. Воно було започатковане на перших етапах розвитку людства і проіснувало до кінця XVII ст., коли почалося розгортання промислової революції.В індустріальному суспільстві провідною галуззю економіки було велике механізоване промислове виробництво.Постіндустріальне суспільство вважається новою, найрозвиненішою стадією розвитку людської цивілізації. її започаткувала науково-технічна революція, котра широко та бурхливо розгорнулася у другій половині минулого століття. Вона поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію.

6. За Шумпетером, перший класичний стан охоплював період приблизно з 1750 до 1790-1800 pp. Учений тісно пов’язав його із знаменитою працею А. Сміта «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776). Унаслідок першої класичної ситуації економічна наука отримала статус визнаної галузі наукового знання. Друга класична ситуація охоплює період історії економічного аналізу з 1790-х до кінця 1860-х років. Відправною віхою нового періоду аналітичної діяльності вчений вважав рік публікації першого видання нарису Т. Р. Мальтуса про народонаселення (1798). Вихід у світ першого тому «Капіталу» К. Маркса (1867), «Теорії політичної економії» У. С. Джевонса (1871), «Основ учення про народне господарство» К. Менгера (1871) і заснування Союзу соціальної політики (1872 р.) віднесені вченим до подій, які ясно знаменували настання цього нового періоду . Нарешті, третя класична ситуація охоплює період історії економічного аналізу приблизно з 1870 по 1914 р. Обґрунтовуючи вибір початку третьої ситуації, Шумпетер наводив такі факти: саме близько 1870 р. новий інтерес до соціальних реформ, новий дух «історизму» і нові досягнення в економічній теорії почали активно заявляти про себе. Саме в цей час з’явилися розходження з традицією настільки виразні, наскільки взагалі цього можна очікувати у тому, що завжди вважалося принципово безперервним процесом 

7. . Первісна доба - найтриваліша в історії людства. Вона тривала більш як 2 млн. років від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV-III тис. до н. е.). Палеоліт (давній кам'яний вік), який тривав з 2 млн. - 100 тис. років до н. е. Для  нього були характерними примітивні знаряддя праці, які зумовили і примітивні форми господарювання: збиральництво, мисливство,

рибальство,оволодіння вогнем з допомогою тертя. З'явилися постійні житла.Палеоліт збігається із найважчим в історії людства льодовиковим періодом. Суспільною організацією була дородова община - первісне стадо, шлюбні зв'язки носили парно-груповий характер.Мезоліт (середній кам'яний вік), який тривав 100 - 40 тис. років до н.е.Вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей:

гостронаконечники, скребло для розбирання туш тварин, обробці дерева.Були винайдені лук і стріли, з'явився найдавніший транспорт - водний(плоти, човни). На зміну первісній общині приходить родова, або рід.Основним видом господарської діяльності стало полювання на дикого звіра.зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. Виникає землеробство,перші постійні поселення людей.

Неоліт (новий кам'яний вік 8 - 2 тис. до н.е.). Для цього періоду

притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається“неолітична революція” - перехід до свідомого виробництва продуктів харчування. Основні заняття людей - землеробство, тваринництво, гончарство. Спочатку розпушували землю ручними кістяними мотигами, згодом перешли  до дерев'яного рала. Як тяглову силу використовували волів, коней. Вирощували ячмінь, жито, пшеницю, просо. Енеоліт - мідний вік - перехідний період від неоліту до бронзового віку      (III  - II тис. До н.е.).Бронзовий вік (III - I тис. років до н.е.). Визначальними рисами мідно-бронзового віку були існування  відтворюючого  господарства,

швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло. Обмін набирає постійного характеру, стає регіональним.

8. Якщо матеріальний стан позичальника був стабільним, то він отримував позику під 20–30% річних. Якщо його становище було сумнівним, то банк брав під свій контроль його нерухомість.

В Стародавньому Єгипті, як і у державах Месопотамії, головним заняттям насе-лення було сільське господарство. Вирощували головним чином ячмінь, овочі, льон, пшеницю, цибулю, часник, редьку, огірки та ін. овочі. Землеробство повністю залежа-ло від зрошення. Єгипет поділявся на Нижній та Верхній. У північній частині Єгип-ту переважало виноградарство і виноробство, у південній — вирощування фінікових пальм, інжиру. Земля належала фараону.У Єгипті рано стала розвиватися металургія. Виплавляли мідь, свинець. Висо-кого рівня розвитку досягло ювелірне виробництво. Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії та Китаю. Вже в IV тис. до н.е. в долині Інду зародилося зрошувальне землеробство, розвивалося тва-ринництво. З найдавніших часів (V тис. до н.е.) тут стали культивувати бавовну, а з IV тис. до н.е. — цукрову тростину. Землевласниками були вільні общинники, з яких бралися на користь царя натуральні податки. В господарстві царя, храмів, великих землевласників застосовувалася праця рабів.

9. Первісна доба - найтриваліша в історії людства. Вона тривала більш як 2 млн. років від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV-III тис. до н. е.). Палеоліт (давній кам'яний вік), який тривав з 2 млн. - 100 тис. років до н. е. Для  нього були характерними примітивні знаряддя праці, які зумовили і примітивні форми господарювання: збиральництво, мисливство,

рибальство,оволодіння вогнем з допомогою тертя. З'явилися постійні житла.Палеоліт збігається із найважчим в історії людства льодовиковим періодом. Суспільною організацією була дородова община - первісне стадо, шлюбні зв'язки носили парно-груповий характер.Мезоліт (середній кам'яний вік), який тривав 100 - 40 тис. років до н.е.Вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей:

гостронаконечники, скребло для розбирання туш тварин, обробці дерева.Були винайдені лук і стріли, з'явився найдавніший транспорт - водний(плоти, човни). На зміну первісній общині приходить родова, або рід.Основним видом господарської діяльності стало полювання на дикого звіра.зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. Виникає землеробство,перші постійні поселення людей.

Неоліт (новий кам'яний вік 8 - 2 тис. до н.е.). Для цього періоду

притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається“неолітична революція” - перехід до свідомого виробництва продуктів харчування. Основні заняття людей - землеробство, тваринництво, гончарство. Спочатку розпушували землю ручними кістяними мотигами, згодом перешли  до дерев'яного рала. Як тяглову силу використовували волів, коней. Вирощували ячмінь, жито, пшеницю, просо. Енеоліт - мідний вік - перехідний період від неоліту до бронзового віку      (III  - II тис. До н.е.).Бронзовий вік (III - I тис. років до н.е.). Визначальними рисами мідно-бронзового віку були існування  відтворюючого  господарства,

швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло. Обмін набирає постійного характеру, стає регіональним.

10. Епічні поеми легендарного давньогрецького поета Гомера "Іліада" та "Одіссея" засвідчують натуральний характер господарства стародавніх греків. Гомер захищав общинний лад, прославляв сільське господарство, землеробство та засуджував підступні дії іноземних купців, які підривали основи натурального господарства. У поемі давньогрецького поета Гесіода (VIII—VII ст. до н.е.) "Турботи і і дні" ідеалізується общинний устрій, селянське господарство, оспівується сумлінна праця. Водночас припускається існування відносин патріархального І рабства.На захист натурального господарства та общинного (у подальшому — державного) рабоволодіння були спрямовані економічні закони Лікурга (IX— І VIII ст. до н.е.), які заклали основи державного устрою Стародавньої Спарти 1 як класичного типу ранньої тоталітарної держави. На думку визначного давньогрецького мислителя Демокріта (близько 470 або 460 pp. до н.е. — помер у глибокій старості), первісне суспільство не заслуговує на ідеалізацію. На перше місце Демокріт ставив інтереси держави і піклувався про управління нею. У поглядах на економіку відомого філософа Стародавньої Греції Сократа (469—399 pp. до н.е.) переважали морально-етичні підходи. Економічну діяльність з метою наживи він трактував як несумісну з доброчинністю. Сократ стверджував, що всі економічні операції випливають із моральних характеристик людини: енергії, настирливості, стриманості тощо.

12. Одним із найвидатніших мислителів античної епохи був давньогрецький філософ Платон (близько 427—347 pp. до н.е.). Економічні ідеї Платона знайшли яскраве відображення у його творах "Держава" та "Закони", присвячених проблемам виходу із кризи, в якій опинилось античне суспільство в V— IV ст. до н.е., та довготривалої стабілізації рабовласницької системи на основі моделі "ідеальної держави". Соціально-економічна концепція "ідеальної держави" Платона набула концентрованого вираження у праці "Держава". Вихідною у цій концепції є ідея справедливості — ідеальної доброчинності, котра об'єднує та врівноважує мудрість, мужність та стриманість. Платон вважав справедливим такий устрій, за якого кожен займається лише однією справою, виходячи зі своїх природних здібностей. Таким чином, основу ідеальної держави мислителя становить поділ праці. На думку Платона, у суспільстві є величезна кількість різноманітних потреб, задоволення яких навіть щодо окремої людини потребує застосування багатьох видів праці. Мислитель був переконаний, що суперечності між обмеженими індивідуальними можливостями людей та їх безмежними потребами вирішуються в результаті утворення держави. "Держава виникає із потреб людини, 

13. Найвидатнішим представником економічної думки античного світу є давньогрецький філософ Аристотель (384 — 322 pp. до н.е.), який здійснив глибоке дослідження політичних, економічних та етичних проблем тогочасного суспільства у творах "Політика" (8 книг), "Економіка" (3 книги) та "Нікомахова етика" (10 книг). Аристотель виступив проти надмірного багатства та крайніх злиднів, поклавши в основу середній стан: "У кожній державі ми зустрічаємо три класи: дуже заможні, вкрай незаможні і треті, що стоять посередині між тими та іншими. Так як загальновизнано, що помірність і середина —найкраще між двома крайнощами, то, вочевидь, і середній достаток із усіх благ краще всього".Ідеал мислителя — натуральне рабовласницьке господарство з дрібною торгівлею, без купців та лихварів. Усе населення держави Аристотель поділив на 5 верств: землеробів та скотарів, зайнятих у провідній галузі економіки; ремісників, які перебувають у стані "дещо обмеженого рабства"; торговців, зайнятих купівлею та продажем товарів;найманих робітників;воїнів.

14.  економічна думка і політика стародавнього Риму пов´язані з аграрними справами. Про це свідчать "Закони XII таблиць" (451-450 pp. до н. е.), які закріпили право приватної власності, санкціонували правові відмінності вільних і рабів. Аграрна тематика виявилась тоді такою актуальною, що на ній зосередили увагу більшість інтелектуалів, серед яких був Марк Порцій Катон (234-149 pp. до н. е.). Він написав твір "Про землеробство", в якому всіляко підносив сільське господарство. Покликаючись на звичай предків у ставленні до різних занять, Катон писав, що "якщо хотіли уславити добру людину, то її хвалили як доброго землероба і доброго господаря... Землероби стають найвідважнішими людьми і найдіяльнішими воїнами; дохід землероба найчистіший, найнадійніший і найменше викликає заздрощів; люди, зайняті цією справою... шляхетні".Землеробські заняття, на думку Катона, стоять вище від будь-яких інших, не кажучи вже про лихварство, яке ганебніше від злодійства. Тому Катон давав пораду, як краще вести сільське господарство. Варрон Марк Теренцій (116-27 рр. дон. е.), як і Катон, вболівав за долю сільського господарства. Він залишив у спадок три книги "Про сільське господарство", в яких викладені завдання власників великих латифундій. Варрон надавав перевагу сільському господарству перед іншими галузями господарства.Однак Варрон був менш практичний у сільському господарстві, ніж Катон, за винятком захисту пріоритету сільського господарства в економіці. "Наші великі предки, - твердив Варрон, - не без підстав надавали перевагу римлянам - селянам перед міщанами.... Засновники Риму вчили своїх дітей землеробству, а ті від жадоби закинули своє заняття, забувши, що землероб і скотар - не одне й теж. "Землероб зайнятий тим, що винайшли люди, щоби вирощувати земні плоди, пастух, навпаки, тим, що виробляє худоба"

15. Середні віки - це період зародження, і панування розкладу феодалізму. Слово «феодалізм» походить від позднелатінского feodum - маєток (у країнах Західної Європи в середні віки цим словом позначали земельне володіння, подаровані сюзереном своєму васалові в спадкове користування з умовою несення їм феодальної служби).

У сучасній історіографії немарксистській присутня різний розуміння суті феодалізму. Частина дослідників грунтуючись на юридичній концепції, головними ознаками феодалізму вважає: політичну роздробленість, ієрархічну систему влади, васалітет, корпоративність. Інші - розглядають феодалізм комплексно і, крім зазначених, звертають увагу і на такі ознаки, як велике землеволодіння і селянсько-сеньйоріальні відносини. У цілому вирішальний значення приділяється політичну і юридичну структуру, ментальності феодального суспільства. У марксистській історіографії феодалізм розглядається, як один із антагоністичних суспільно-економічні формацій, яка слідує за рабовласницьким строєм і передує капіталізму. До основних ознаках зараховують такі: панування натурального господарства, поєднання великого феодального землеволодіння і дрібного (надільного) селянського землекористування; особисту залежність селян від феодала - звідси позаекономічний примус; вкрай низьке і рутинне стан техніки.