103. Незалежний статус центральних банків.

Загалом рівень незалежності центральних банків може визначатися як політичними так і правовими факторами. До числа політичних належать насамперед особливості формування керівництва центрального банку та визначення строків його повноважень. У переважній більшості розвинутих країн керівники банку обираються або призначаються з числа кандидатур, запропонованих урядом, причому на строки, що часто перевищують строки дії мандату виконавчої влади: 14 років у США, 8 ¾ в Німеччині, 7 ¾ в Канаді, Нідерландах, Австралії. У таких країнах, як Бельгія, Нідерланди, Данія процедура відкликання керівника центрального банку є досить складною, а у США, Англії, Німеччині, Ірландії дострокове пррипинення повноважень керівника і членів директорату банку неможливе взагалі. Виключення у цьому відношенні складають центральні банки Франції, Італії, Греції, що більш залежні від уряду, а їх керівництво може бути відкликане в будь-який момент.Політичним фактором незалежності центрального банку є також рівень втручання уряду в його поточну діяльність. У переважній більшості країн центральні банки зобов¢язані координувати свої заходи із загальною стратегією державного регулювання. При цьому уряд має право інструктувати центральний банк з приводу напрямів грошово-кредитної політики та здійснювати контроль за його діяльністю. Така ситуація характерна для Англії, Японії, Канади, Нідерландів, Швеції, Іспанії. Найнижчий рівень політичної незалежності серед центральних банків розвинутих країн ¾ у Франції та Італії, де центральні банки перебувають під повним контролем уряду. Діаметрально протилежний стан справ у США; ФРН та Швейцарії, центральні банки яких є найбільш незалежними, а держава не має права втручатися у їхню грошову політику.

104. Функції центрального банку.

эмиссия банкнот;проведение денежно-кредитной политики;рефинансирование кредитно-банковских институтов;управление официальными золотовалютными резервами;проведение валютной политики;регулирование деятельности кредитных институтов;функции финансового агента правительства;устанавливает правила бухгалтерского учета и отчетности для банковской системы устанавливает и публикует официальные курсы иностранных валют по отношению к национальной валюте;принимает участие в разработке прогноза платежного баланса и организует составление платежного баланса ,проводит анализ и прогнозирование состояния экономики в целом и по регионам, прежде всего денежно-кредитных, валютно-финансовых и ценовых отношений, публикует соответствующие материалы и статистические данные.

105. Грошово-кредитна політика центральних банків.

Грошово-кредитна політика - це сукупність заходів держави, спрямованих на забезпечення економіки стабільною валютою, регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання та рівноваги платіжного балансу країни.Здійснення грошово-кредитної політики вимагає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль підпорядковується загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави. Тактичні цілі зводяться до забезпечення внутрішньої стабільності національної валюти. Вони повинні бути гнучкими і змінюватися відповідно до ситуації на ринку грошей.Головним завданням грошово-кредитного і валютного регулювання є забезпечення відповідності грошової маси масі товарів і послуг, підтримка стійкої купівельної спрямованості грошей. У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:визначення норм обов'язкових резервів;процентну політику;рефінансування комерційних банків;операції з цінними паперами на відкритому ринку;підтримання курсу національної валюти; регулювання імпорту та експорту капіталу.