Тема 1. Міжнародне радіомовлення

Масштаби інформаційної діяльності різних держав на міжнародній арені протягом ХХ століття бурхливо розширювалися і продовжують розширюватися сьогодні. Це зумовлено багатьма причинами: переворотними змінами у світі; характером, напрямами, формами й методами ідеологічної боротьби, яка тривала протягом минулого століття; науково-технічним прогресом; процесами сучасної глобалізації; змінами, які відбуваються у світі сьогодні; розширенням і поглибленням взаєморозуміння, довіри й партнерства.

Наприкінці минулого століття у світі працювало більше сотні крупних інформаційних агентств, які здійснювали свою діяльність у міжнародному масштабі, видавалися десятки тисяч газет і журналів, нараховувалося близько 1,5 мільярдів телевізорів і більше 2 мільярдів радіоприймачів, які давали можливість практично всьому населе­нню планети оперативно отримувати будь-яку інформацію з будь-якої країни світу будь-якою мовою. Обмін інформацією та ідеями між народами здійснювався й здійснюється також і через інші канали – науковим, культурним, технічним обміном, за допомогою туризму тощо. Таким чином, виникла складна система міжнародних зв’язків у галузі інформації, функціонування якої активно впливало на долю людства. Особливу роль у цій системі відіграє міжнародне радіомовлення.

Термін “міжнародне радіомовлення” широко використовують у спеціальній науковій літературі, а також e практиці разом з іншими: “іномовлення”, “радіомовлення на зарубіжні країни”, “зовнішнє радіомовлення”, “зарубіжне радіомовлення”. Всі ці терміни є синонімами.

Організатором, або точніше суб’єктом міжнародного радіомовлення, що визначає його специфіку, є політика певних держав або незалежних суспільних громадських організацій.

Практика доводить, що, використовуючи в зовнішньому мовленні майже всі жанри радіомовлення, головною якісною відмінністю від радіомовлення, спрямованого на власну аудиторію, залишається наявність великої кількості інформаційних, інформаційно-аналітичних програм, а також відсутність “суто розважальних”, “суто рекламних” програм. Таким чином, міжнародне радіомовлення використовують переважно в цілях міжнародного співробітництва, укріплення стосунків, взаєморозуміння, довіри, партнерства, але в деяких ситуаціях може слугувати й фактором дестабілізації міжнародної ситуації та провокувати гострі стосунки між країнами.

Міжнародне радіомовлення характеризується досить гнучким використанням засобів, у тому числі й технічних, за допомогою яких зміст передачі доводиться до аудиторії:

• безпосередній випуск передач у ефір;

• ретрансляція їх через радіорелейні станції та за допомогою інших каналів зв’язку з наступним виходом у ефір;

• так звана “консервація” радіопрограм, попередній їх запис на магнітну стрічку, дискети, диски тощо, тиражування та передача їх в країну, на населення якої розраховано цю передачу;

• різноманітні форми обміну тощо.

Радіопередачі на зарубіжну аудиторію ведуть переважно рідною для цієї аудиторії мовою, тому в практиці набув широкого поширення термін “іномовлення” – мовлення іноземною мовою іноземній аудиторії. Однак у зовнішньому мовленні може використовуватися й широко використовується також і мова суб’єкта міжнародного радіомовлення, якщо вона більш-менш поширена серед слухачів у інших країнах.

Приклади цього – всесвітні служби англійською мовою Британської радіомовної корпо­рації (Бі-бі-сі) й “Голосу Америки”; короткохвильове мовлення з Австрії або Німеччини німецькою мовою, спрямоване на різноманітні райони світу; радіомовлення арабською мовою з Каїру, адресоване зарубіжним слухачам у Африці та на Ближньому Сході, передачі польською мовою з Варшави для громадян США чи Австралії польського походження; передачі російською мовою з Москви спеціально для співвітчизників за кордоном, програми “Всесвітньої служби радіомовлення України” для слухачів українського походження за кордоном тощо.

Таким чином, для характеристики поняття “міжнародне мовлення”, якщо розглядати його як систему, основним призначенням є спрямованість на широку аудиторію в іншій країні чи країнах, що тісно пов’язано з організацією, зі змістом, з тими технічними засобами, які використовують у процесі здійснення цього виду масової комунікації.

Отже, міжнародне радіомовлення – це специфічна форма діяльності у сфері радіомовлення, під якою розуміють підготовку і випуск радіопередач, призначених для слухачів у інших країнах, для зарубіжної аудиторії.

У розвитку міжнародного радіомовлення можна виділити три основних етапи.

Перший охоплює кінець 20-х – початок 40-х років (тобто до завершення Другої світової війни, коли радіомовлення на зарубіжну аудиторію починає формуватися в різних країнах світу). Характерна риса цього періоду – радіовійна в ефірі між нацистською пропагандою та зовнішньополітичним радіомовленням антигітлерівської коаліції.

Другий період – післявоєнний, аж до падіння в другій половині 80-х – початку 90-х років XX століття тоталітарних режимів у країнах Східної і Південно-Східної Європи. Він проходить під знаком “холодної війни” і характеризується загостренням міжнародної напруженості, протистоянням протилежних політичних і соціально-економічних систем (капіталізму та соціалізму) і запеклою боротьбою в ефірі між ними.

Нарешті, сучасний етап, коли наприкінці століття в новій міжнародній обстановці різко змінилися як характеристики інформаційного поля у світі, так і пріоритети й форми міжнародного радіомовлення.

Канал іномовлення Національної радіокомпанії України (НРКУ) у 2002 році відсвяткував своє 50-ліття. Воно створювалося як рупор держави для пропаганди за кордоном переваг радянського способу життя. Останніми роками місце іномовлення в інформаційному просторі було дещо невизначеним: на якомусь етапі вважалося, що воно втрачає свій сенс, бо його пропагандистські завдання вже не є актуальними сьогодні – змінюються вектори, геополітична карта, але... Бі-бі-сі відкрило українську редакцію мовлення (у зв’язку з появою такої величезної держави в центрі Європи, як Україна), “Дойче Велле”, румунське іномовлення, польське іномовлення також відкрили українські редакції. Свого часу вважалося, що зруйновано ідеологічні бар’єри, світ змінився. Так, світ дійсно змінився: він з біполярного став багатополярним – з різноплановими інтересами. І з огляду на це іномовлення знову є актуальним. Якщо говорити про економічний аспект, то саме іномовлення – це найбільший тягар для НРКУ. У будь-якій цивілізованій країні іномовлення виокремлюють у певний державний інформаційний інститут, бо мовлення на зарубіжні країни – це, справді, обличчя держави. Сьогодні НРКУ веде радіомовлення англійською, німецькою, українською й румунською мовами, планується розпочати мовлення польською. Усе це робиться в системі НРКУ. Вже є доручення Президента України про те, щоб підготувати пропозиції щодо створення на базі НТКУ та НРКУ окремої установи, яка б здійснювала телевізійне та радіоіномовлення, – Всесвітньої служби іномовлення України. Радіо та телебачення згодом мають стати суспільними. Іномовлення ніколи суспільним не стане, воно завжди фінансується з бюджету, тобто це державна інституція, як “Дойче Велле”, “Голос Америки”, Міжнародне канадське радіо тощо.

• Питання для теоретичного опрацювання

1. Поняття міжнародного мовлення в радіожурналістиці.

2. Специфіка радіомовлення на закордонні країни.

3. Діяльність Всесвітньої служби радіомовлення України.

4. Структура творчо-виробничого об’єднання “Всесвітня служба радіомовлення України”.

5. Становлення міжнародного радіомовлення за кордоном:

• мовлення нацистської Німеччини;

• Британська система радіомовлення;

• міжнародне радіомовлення США;

• міжнародне радіомовлення Канади.

6. Становлення міжнародного радіомовлення в Радянському Союзі.

7. Міжнародні організації радіо- і телемовлення (див. додаток 5).

• Завдання для практичного опрацювання

• прослухати програми міжнародного радіомовлення в ефірі місцевих радіостанцій;

• проаналізувати тематичний діапазон інформаційних програм міжнародного радіомовлення;

• проаналізувати принципи діяльності Бі-бі-сі (див. додаток 6);

• зробити аналіз радіопрограм циклу “Каламар” української служби радіостанції “Свобода”(див. додаток 7).

• Реферативна робота

1. Сучасний стан міжнародного радіомовлення в Україні.

2. Діяльність радіостанції “Німецька хвиля”.

3. Діяльність радіостанції “Бі-бі-сі”.

4. Діяльність радіостанції “Свобода”.

5. Діяльність радіостанції “Голос Америки”.

• Література

  1. Гоян В., Гоян О. “Німецька хвиля” на українському ґрунті / Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – № 3. – С. 64-73.

  2. Грейк Дайк. Редакційні принципи Бі-бі-сі для авторів випусків новин та інформаційних програм. Бі-бі-сі. – К.: “К.І.С.”, 1998. – 288 с.

  3. Корконосенко С.Г. Основы журналистики. – М.: Аспект Пресс, 2001. – С. 86-108.

  4. Каспрук В. Радіо “Свобода” – вікно у світ // Українське слово. – 2002 р. – 8 – 15 травня.

  5. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо: Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

  6. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів, 2000. – С. 33, 41.

  7. Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф. Основи масово-інформаційної діяльності. – К., 1999. – С. 516.

  8. Нагорняк М. Ведучі українського радіо і радіо “Свобода” (порівняльна характеристика) // Журналіст України, 2001. – № 1. – С. 43-45.

  9. Панфилов А.Ф. Теория и практика радиожурналистки. Международное радиовещание. – М.: МГУ, 1981.

  10. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 406-428.

  11. Степула Н. Говорить радіо “Свобода”. В ефірі “Каламар”. – Львів, 1999. – 300 с.

  12. Хомин О. Модерні інформаційні тенденції та їхній вплив на українське радіомовлення // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Львів, 2001. – Вип. 4. – С. 75-86.