44. Пісенність лірики а.Малишка, д.Павличка.

Пiснi на вiршi А. Малишка  - супутники нашого життя. (Основною ознакою поезiï А. Малишка є ïï  музикальнiсть. На слова поета написано сто пiсень композиторами О. Бiлашем, П.  Майбородою та iншими. Найпопулярнiшi з них  - "Пiсня про рушник" ("Рiдна мати моя"), "Вчителька", "Пiсня про Киïв",  "Стежина", "Ранки солов'ïнi"  - стали народними пiснями.) II. Багатство змiсту i довершенiсть форми пiсенноï лiрики А. Малишка. 1. Тема материнськоï любовi як найсвятiшого почуття в поезiï "Пiсня про  рушник". (Ця пiсня має народнопоетичну основу (традицiя подавати ви­шитий рушник,  який символiзує далеку дорогу, людську долю). Любов матерi до дитини, побажання  щасливоï долi, легкий смуток через розлуку з сином  - все це в невеликiй поезiï А. Малишка.) 2. Образ Києва в пiсеннiй творчостi поета. (У спiвавторствi з П. Майбо­родою А.  Малишко написав цикл пiсень про Киïв  - "Пiсня про Киïв", "Киïвськi зорi", "Киïвський вальс". У них поет  оспiвує прекрасне мiсто, бiлi каштани  - окрасу Києва.) 3. Пiснi А. Малишка про сенс людського життя, його духовнi цiнностi. (Лi­ричний  герой пiсень "Стежина", "Цвiтуть осiннi тихi небеса", "Вчитель­ка" розмiрковує про  сенс людського буття, повноту людських почуттiв, про пiдсумки людського життя.  ïх образнiсть  - у простотi й довершенос­тi поезiï митця.) 4. Художня майстернiсть пiсенноï лiрики поета. (Тонкий лiризм, широта  людських почуттiв у пiснях поета розкриваються через поетичну образну мову,  народнопiсеннi епiтети, емоцiйно наснаженi, щирi, мiсткi за змiс­том слова. Його  пiснi  - це прекрасний зв'язок музики i слiв, єдностi змiсту i форми.) III. Пiснi А. Малишка  - окраса духовноï скарбницi нашого народу. (Пiснi пое­та духовно збагачують  нас, допомагають розумiти й вiдчувати прекрасне, до­помагають виховувати людину,  формувати ïï кращi морально-етичнi якостi. Пiснi на вiршi А. Малишка  - це духовне багатство нашого народу, це наша вiчна слава.)

Упродовж усього життя А. Малишко натхненно працював як пiс­няр. Музику до його  поетичних творiв писали такi вiдомi композитори, як П. Козицький,    М.  Верикiвський, Д. Майборода, А. Штогаренко, С, Козак, О. Бiлаш. Чимало творiв ще за  його життя ста­ли народними пiснями: "Ми пiдем, де трави похилi", "Рiдна мати  моя",  ЇБiлi каштани",  ЇСтежина Ї, "Пiсня про рушник - та iншi. Улюбленою у народi стала пiсня  ЇЦвiтуть осiннi, тихi небеса", (музика О. Бiлаша). Пiсеннiсть  - одна з найголовнiших прикмет усiєï поезiï А. Малишка. Його поетичне  мислення завжди було взаємозв'язане з еле­ментами народно-пiсенноï поетики.  Це й забезпечило активну спiвпрацю композиторiв з поетом та широку популярнiсть  пiсень на тексти А. Малишка. Кращим твором пiсенноï спадщини поета с пiсня  ЇРанки солов'ïнi Ї. Лiричний герой пiснi згадує нiжне кохання, яке впродовж життя триво­жить душу i  не забувається. Закоханi розiйшлися в життi, але в серцi живе надiя на зустрiч.  Надзвичайно мелодiйним у пiснi є приспiв. Побудований па паралелiзмi, вiн викликає  чимало асоцiацiй. Киïв iз квiтучими кашта­нами й неспокiйною днiпровською  хвилею  - це сама молодiсть. Душу i серце лiричного героя пiснi  ЇМи пiдем, де трави похилi - тривожать карi очi коханоï, яку вiн зустрiв в  Їкраю приднiпровськiм Ї. До коханоï лiричний герой звертається найнiжнiшимн словами, порiвнює  ïï iз  Їзолотою веселкою Ї, яку обов'язково називає  Їмоя Ї. До кiнофiльму  ЇЛiта молодiï - була написана  ЇПiсня про рушник - (1959), яка давно вже стала народною. У цiй пiснi материнська любов по­множена  поетом на всi найнiжнiшi почуття украïнських матерiв, якi  Їно­чей не доспали Ї, вчили своïх синiв любити отчий край, тому не раз води­ли ïх у  Їполя край села - (до речi, факт бiографiчний). Випроводжаючи сина  Їна зорi - у  Їдорогу далеку Ї,  Їна щастя, на долю Ї, за традицiєю, мати дає йому найцiннiший подарунок  - Їрушник вишива-ний Ї. Побажання матерi синовi передано дуже тонко, це побажання добра в невiдомiм  краю: Лiричний образ матерi створює поет за допомогою епiтетiв. Усмiшка у матерi  - незрадлива, ласкава. Їï очi  - засмученi, хорошi, блакитнi. Любов материнська - вiрна. Буквально за 8 днiв до смертi А. Малишко написав свою лебедину пiсню  - ЇЧому, сказати, й сам не знаю... Ї,  - яка живе в народi пiд на­звою  ЇСтежина Ї. Музику до неï створив Пл. Майборода. Образ стежи­ни, виведений у вiршi А.  Малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. Як пройшов  ïï? Чи не доводилося ходити манiвцями, зiйшовши iз власноï стежини,  що починається  Їбiля ворiт - рiдного дому? Людське життя  - ланцюг подiй, що заставляє рухатися, йти вперед. Тому стежинi  Їнема кiнця Ї, як  Їй повороту теж нема Ї. У пiсеннiй спадщинi А. Малишка є кiлька  ЇКолискових Ї, а також поетичнi обробки народних пiсень. Вiн написав лiбрето до опери  ЇМо­лода гвардiя Ї. У своïй книзi  ЇДумки про поезiю - вiн писав:  ЇДля пiснi в нас всюди почесне мiсце, бо вона посестра життя, порадник, i вiрний  друг, i суворий суддя. Людина хоче з нею журитися i радуватися, мис­лити i  працювати Ї. Пісенна творчість Дмитра Павличка

Українці — співучий народ. З давніх-давен, з діда-прадіда бере свій початок незрівнянна українська пісня, тече й розливається широкою, мелодійною рікою творчості наших поетів, одним із яких є наш відомий поет-пісенник Дмитро Павличко. Ліризм і пісенність віршів Д. Павличка давно привернули увагу композиторів. Особливо плідним був союз поета Дмитра Павличка і композитора Олександра Білаша. Син Прикарпаття і син полтавського краю. Поет і композитор. Обох їх єднала любов до Батьківщини, землі батьків і, звичайно, пісні. Творча співдружність обох митців увінчалася не одним творчим досягненням. Д. Павличко чимало створив ліричних віршів, де розкрита ніжна душа ліричного героя, його морально-етична краса. Поет пише про кохання і вірність, про духовне багатство людини, нашу прекрасну вітчизну. Ліричні вірші поета — пристрасні, повні ніжності, емоцій, ніби самі просяться в пісню. Покладені на музику, вони зажили великої популярності не тільки в Україні, а й далеко за її межами, деякі з них стали навіть народними піснями. Одна з таких пісень — «Лелеченьки» почала свій шлях з екрану. Вперше вона прозвучала в кінофільмі «Сон»(1964 р.) і відтоді стала однією з найпопулярніших у народі. Алегоричний образ птаха, в якого «висушила силу чужина проклята», сприймається як широке узагальнення долі безправної людини у кріпосницькому суспільстві. Пісня ця наближається до народної широким вживанням народнопісенних засобів — звертань, пестливих слів, глибокою ліричною схвильованістю. Творча співдружність Д. Павличка і О. Білаша породила багато пісень. Понад півтора десятка чудових романсів і пісень створив Олександр Білаш на тексти книжки «Таємниця твого обличчя». Незмінною популярністю в слухачів користується чудесна мелодія «Явір і яворина» («Я стужився, мила, за тобою»), яка нагадує народну пісню, де оспівується нещасливе, безнадійне кохання Явора і його милої Явороньки. Образ Явора стає символом болю і невимовної журби. Він тужить за своєю милою, і їхнє молоде кохання з'являється йому лише у снах. Чи може когось залишити байдужим ця ніжна і тужлива лірична пісня? А інші пісні, присвячені коханню? Радість надії і гіркота розлуки, вірність звучить у них. («Розплелись, розсипались, розпались»). Поет не вигадує якоїсь нереальної любові. Він оспівує животворну силу кохання, яке спонукає до нових звершень, робить благороднішою і чистішою, підносить людину в помислах і ділах. Не може не приваблювати й така відома пісня, як «Дзвенить у зорях небо чисте». Де звучить небуденна поетична думка, яскрава образність, зображується мінливість почуттів ліричного героя. Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка б не чула й не знала пісні на слова Д. Павличка «Два кольори». Вона справді стала народною. І в цьому — найбільше визнання її автора. її краса і нев'януча свіжість — передусім у поетичному тексті. Поет майстерно відтворює життя ліричного героя ще від того часу, коли він «малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами». Вишита матір'ю сорочка, «червоними і чорними нитками», супроводжує його на всіх життєвих шляхах. Червоний колір символізує любов, а чорний — журбу. Тобто радість і смуток, веселість і печаль супроводжують ліричного героя усе життя. Вони органічно поєднані, «переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги». Але найголовніше те, що ліричний герой зберіг найсвятіше — «горточок старого полотна і вишите ... життя на ньому», — зберіг пам'ять про матір, вірність рідній батьківській землі. Олександр Іванович Білаш поклав на музику й такі відомі вірші поета, як «Сибіряки», «Атака», «Пісня про Україну», «Віконце», «Впали роси на покоси», які давно стали відомими й улюбленими в народі. Пісні, створені на слова Дмитра Павличка, нікого не залишають байдужими, бо в них дзвенить велика любов до України, рідного краю, світла радість і тиха печаль — усе, що оточує людину, робить її життя змістовним, допомагає вистояти у скрутну хвилину, звеселяє душу. У великий, широкий потік української пісні вливається й голосно дзвенить струмок пісень Дмитра Павличка й розтікається по всій Україні. 

Вся поезiя Д. Павличка  - розмова про любов i ненависть, про правду i кривду, по добро i зло. Р. Лубнiвський Життя росте лишень з любовi,  Лишень краса людей навчає жить! Д. Павличко Повертається народною пiснею до Дмитра Павличка його поезiя. I це не дивно, бо  вiршi цього поета викликають найнiжнiшi почуття, найщирiше захоплення. Краса i  нев'януча свiжiсть, барвистiсть i мелодiйнiсть  - основнi риси його творчостi. Привертала увагу композиторiв поезiя Павличка своєю неповторнiстю. Особливо  плiдною була спiвпраця поета з композитором Олександром Бiлашем  - митцем, який зумiв якнайкраще вiдчути i вiдтворити лiризм i народнiсть  Павличковоï музи. I народжувалась пiсня... Неповторнi слова... Неповторна  мелодiя. Пому i стають ïхнi спiльнi твори "Лелеченьки", "Дзвенить у зорях небо чисте",  "Я стужився, мила, за тобою", "Дiвчино, дiвчино, де твоï крильця?", "Коли ми  йшли удвох з тобою", "Впали рос на покоси", "Два кольори" народними пiснями,  лунають з уст украïнцiв, переливаються спiвом жайворонка. А муза грала, спiвала рiзними голосами, виливала щирi почуття. Душа лiричного  героя чиста, свiтла, пiднесена. Такою є i його любов. Коханiй вiн здатний  подарувати зорi, трепетну нiжнiсть, радiсть свого серця, пiсню своєï душi,  спiвати для неï, як "жайвiр спiває для жайворонки, жити в мрiях про кохання,  як явiр i яворина". Чим святiше кохання, тим трагiчнiшим для закоханого є  нероздiлене почуття. Трагiзмом помiченi нотки нерозумiння коханою поетичноï  душi героя, його сердечностi: Я в руцi стискав, наче бите скло,  Мертвоï зорi неживе крило. А найболючiше те, що його кохана не здатна помiчати красу, спокiйно топче колоски  пшеницi. Плаче i боляче стискається його поранена душа: Але менi тодi здалося,  Що то не золоте колосся,  Що то любов мою безмежну  Стоптали так необережно. Умiє поет переплести iнтимнi почуття з глибокими патрiотичними. У  поезiï-пiснi "Лелеченьки" змальований прекрасний образ птаха, всiм серцем  прив'язаного до рiдноï землi. I прохає птах лелек: Несiть мене, лелеченьки,  Мертвого додому. Цей птах уособлює не тiльки образ патрiотiв рiдноï землi, а й самого поета.  Творче кредо Павличка можна виразити словами "Пiснi про Украïну", що звучить  наче гiмн: Украïно моя, Украïно  Я для тебе на свiтi живу! А найбiльше припала менi до душi пiсня "Два кольори", що стала улюбленою пiснею  мого народу. У нiй майстерно переплiтаються свiтлi, барвистi кольори iз чорними,  журливими. Це своєрiдне фiлософське бачення плину людського життя, шляху, що веде  вiд берега дитинства "у свiт незнаними шляхами". Вишита рiдними маминими руками  сорочка супроводжує лiричного героя протягом усього життя. Якi тiльки кольори та ïх вiдтiнки не використовує народ у вишиванках! Вони,  як веселки, виграють самоцвiтами узорiв, та переважають на них два кольори:  "...червоне  - то любов, а чорне  - то журба". Журба i любов, смуток i радiсть органiчно поєднанi в життi, вони є  вiчними супутниками людини. Переплелись, як мамине шиття,  Моï сумнi i радiснi дороги. "Згорточок старого полотна"  - це пам'ять, нерозривна нитка, що пов'язує з рiдною землею, дає надiю на останнiй  притулок. Лiричний герой зберiг найсвятiше: пам'ять про матiр, вiрнiсть рiднiй землi. Пiснi Дмитра Павличка ввiбрали в себе найнiжнiшi почуття. Вони то крають серце  невимовним болем, то смiються i радiють. Супроводжуючи все наше життя, вони  допомагають виховувати людину, ïï кращi якостi, оспiвують глибокi  людськi почуття. Вони мiстять у собi великий заряд духовностi, звеличують красу,  служать зразком органiчноï єдностi змiсту i форми, слiв i музики. Пиши  - так нiби мить остання йде.  Не зрадить слово тiльки те, якому,  Мов Байда, зором ти вiдмiряв шлях  I дав спiваючу, смiливу душу.