1. Д. Філол.Н., професор Галич в. М. (науковий керівник):

Шановні колеги! Ще працюючи в Рівненському педінституті, викладаючи там “Лінгвістичний аналіз тексту”, “Стилістику культури мови”, я помітила, що в епістолярії Василя Стефаника, Лесі Українки активно і орієнтовано на соціальну комунікацію обговорюються квалітативні процеси текстотворення, які б могли стати предметом дослідження науковців з різних галузей, передусім мовознавства і літературознавства. Згодом познайомившись з епістолярною спадщиною Олеся Гончара я зміцнила свої переконання в тому, що епістолярій письменника – це досить повновартісне і цінне джерело для вивчення творчих дій автора, пов’язаних із розкриттям динаміки тексту, авторської майстерності. Так виник задум дати теми для дисертацій з історії та теорії видавничої справи, пов’язані із багатоаспектним вивченням епістолярію письменника як свідчення його діяльності на ниві саморедакторства. Я дякую своїм учням – Куцевській Ользі Станіславівні, Носко Анастасії Михайлівні, Дроздовій Альоні Василівні, які відгукнулись на мою пропозицію і в цілому реалізували мої ідеї.

Кандидатська дисертація “Соціокультурна модель авторського редагування письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття: епістолярна парадигма” має кілька площин актуальності. Передусім її новизна визначається тим, що вперше епістолярій як джерело вивчення проблем авторського редагування розглядається в науковій парадигмі соціальних комунікацій. Актуальність дослідження Анастасії Михайлівни посилюється ще й тим, що теорія авторського редагування репрезентована лише фрагментарно, а на ґрунті вітчизняної української науки про видавничу справу та редагування лише починає формуватися. Слід додати, що теоретичні здобутки дисертації знадобляться мовознавцям, літературознавцям, соціологам, культурологам, а також письменникам-початківцям, авторам художніх і публіцистичних текстів. У всіх своїх складових: формуванні методологічної бази, розкриття предмета, теоретичних положень і висновків – наукова праця Носко Анастасії Михайлівни продемонструвала глибоке проникнення її автора в проблеми, які досліджуються, її високу наукову культуру, самостійність і аргументованість суджень, уміння системно і комплексно трактувати творчий процес авторського редагування в річищі соціальних комунікацій. Новаторство дисертації виявляється в її змісті, структурі, адже вперше системно розкриті механізми процесу авторського редагування, з’ясовані стереотипи саморедагування письменників кін. ХІХ – поч. ХХ ст. художніх творів, доведено, що в їх епістолярії закладалася база для створення інституту коректури та літературного редагування. Багато уваги приділяється осмисленню специфіки предмета авторського редагування як галузі літературного редагування, складової теорії видавничої справи. Непросто було це зробити на тлі досягнень джерелознавчої дисципліни – текстознавства. Саме тому дисертантка прагнула спеціалізувати термінологічну базу авторського редагування, подала обґрунтування низки нових термінів, а саме: авторське редагування як процес, авторське редагування на підсвідомому рівні, авторське редагування як етап, авторське редагування як стереотип.

Таким чином, науковий рівень виконання дисертаційного дослідження Носко Анастасії Михайлівни “Соціокультурна модель авторського редагування письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття: епістолярна парадигма”, його актуальність, широка площина застосувань теоретичних положень і висновків у багатьох наукових сферах, самостійність і сумлінність ведення наукового пошуку дають підстави рекомендувати її до захисту.