52. Велика проза Уласа Самчука («Волинь», «Марія»).

Гучну славу митцеві принесла велика проза. Насамперед монументальні романи-епопеї «Волинь» та «Ост», роман Марія, історико – патріотичний роман «Гори говорять». Волинь Самчука засвідчила, що в укр..літ. з»явилася достеменна епопея. Зі сторінок Волині постає безмежна панорама буття українців в усій різноманітності. Життя селянської родини Довбенків уособлює прадавній мальовничий край з його чарівною природою, звичаями, побутом. Хутір Довбенків це ніби мікрокосмос у цьому світі, своєрідна модель українського, селянського світу в його універсальному баченні. В центрі роману не так історія окремої людини, того-таки володьки чи його батька матвія та матері і братів, як історія укр..роду. безперечно епопеї властивий біографіям. Її центральний герой –володька довбенко, що пізнає навколишній світ, прагне зрозуміти закони його розвитку –ввібрав риси самого автора. Численні події з твору мають документальне підтвердження. Перша частина «куди тече річка» оповідає про сімейний уклад довбенків, вводить читача в щоденний світ селянських турбот, болів і радощів. Метафорична назва висвітлює процес усвідомленого входження сільського малюка володьки в довколишність, починаючи від батьківської хати і аж до обширів України. Особлива роль тут надається природі волині. Ця частина є найсвітлішою в трилогії, поетизується світ дитинства, звучить гімн красі і людині. Ця перша частина чимось схожа до Зачарованої Десни Довженка, адже і там і там замальовується світ і події через призму дитячого світосприйняття. Другий том «війна і революція»відображає історичні події, що наклали відбиток на долю краян Володьки. Це перша світова війна і полум»я революції, злети і поразки української державності, більшовицькі діяння і польська окупація. Вони постають крізь призму сприйняття підлітка. У героя пробуджується невгамовна спрага до знань про свою Батьківщину, про її колишнє буття і сучасність. Прозріває Володька і пробуджується свідомість його земляків, що проходять шлях від від неосмисленого стихійного виступу проти петлюрівців – до розуміння рівності УНР та її війська. Старший брат володьки гине за волю України. Заключна частина трилогії «батько і син» продовжує дослідження тих змін, які відюуваються в психологій його краян під впливом нового розташування сил. З одного боку політика польських поневолювачів – з іншого більшовизація. Переосмислення епохальних подій війни і революції, буття своїх предків зумовили далеко не простий вибір життєвої орієнтації героя:»я хочу, щоб покоління наші не тратились, не западали в землю, хочу лишити слід, музику і барву». Герой захоплюється вдачею своїх краян – чесних трудівників. Хоч Володька вже далеко від дому, бо його манять інші дороги, світи, його духовна єдність з батьком є непорушною. Матвій не перечить Володьку і його мріям про письменницьку діяльність. Син має зробити вибір сам. Красномовним є фінал епопеї. Щоб не трапилося Матвій зранку виходить працювати в поле, бо він хлібороб. Для трилогії характерна мовна досконалість, романи вражають вишуканими епітетами, метафорами, порівняннями. За усталеною думкою Марія – це найсенсаційніший з романів Самчука. У романі показано найстрашніші часи з історії українського народу – голодомор 32-33років. Сатанинський процес етноциду простежується у творі на прикладі долі марії перепутьки, її сім»ї, односельчан. Як відзначає у підзаголовку автор твору це хроніка одного життя цим визначена і композиція роману – він склад.з розділів «книга про народження Марії», «книга днів Марії», «книга про хліб». Такі назви викликають асоціації з Біблією. Через смерть батька та хворобу і смерть матері Марія мусила сама себе годувати вже з дев'ятирічного віку. Описуючи працю Марії, Улас Самчук підкреслює, що дівчина була беручка до роботи, роботяща, мала шанобливе ставлення до землі та до людей. Марія закохується у Корнія, але змушена пов'язати своє життя з Гнатом. Смерть первістка Романа та повернення Корнія підкосили духовну міць жінки, вона кидає Гната, переїздить до Корнія, згодом їхнє сімейне життя складається й у них народжується троє синів та дівчинка Надія. Але Голодомор руйнує все...

Роман «Марія» є не просто хронікою одного життя, він є хронікою життя цілого покоління українців, яким не пощастило жити у складні історичні часи. Руйнування народних основ життя, заміна народної моралі класовою входять, руйнівною силою і в життя Марії, і в життя кожної родини. Боляче читати, як руйнуються церкви в українських селах, як матроси дозволяють собі запалити цигарку та вилаятись у Божому храмі під час служби. Така вседозволеність для одних і заборона елементарних речей, як-то праця на власній землі, вільне духовне життя для інших вносить безлад і розкол у все, що відбувається. Сини Марії є певними типами людей. Максим зраджує насамперед сам себе: він зрікається своєї родини, батьків і свого коріння, стаючи втіленням «ідеології» без душі, без людського обличчя. Не лише у публіцистиці, а й у романі Улас Самчук гостро ставить проблему відсутності національної самосвідомості, яка призводить до руйнації людини: «Лаврін вів з Архипом завзяті бої за козаччину, за совєтську владу. Обидва однаково вірили, лише в різні справи. Корній ні туди, ні сюди. У нього поле, а решта його не цікавить. Про нього, хай чорт приходить, аби влада як слід була та можна було працювати. Лаврін же домагався абсолютної самостійності України». Але за часів Голодомору навіть національна самосвідомість не могла допомогти вижити, бо в людей було відібрано не тільки їжу духовну, а й елементарну їжу фізичну — хліб. Страшна трагедія приходить у хати багатьох селян, зрештою, Марія залишається помирати сама.Найстрашніше, що до смерті Марію і мільйони українців призводить не якась хвороба, не природне лихо, не власні помилки, а насильницьки, штучно створений голод. Фактично, це можна назвати вбивством....Улас Самчук пише, що Марія прожила на землі 26 258 днів. Звідки і навіщо така точність? мабуть, щоб підкреслити, що кожен день людського життя є цінним, що Марія не втрачала часу, хоча й припускалася помилок і не була безгрішною. Роман вчить нас не забувати свого минулого, аби не припуститися тих самих помилок, цінувати кожен день свого життя, а якщо й помилятися, то не зі злого умислу, без бажання вчинити зло, а лише через прагнення знайти правду, правильний шлях, сенс людського буття.

56