Походження назви

За однією з версій, назва села пов’язана з подіями, описаними в «Захарі Беркуті»: ніби саме на цьому місті було винищено чимале військо монголо-татар (затиснуте у вузькому гірському проході), і сморід від трупів, що розповсюджувався довгий час звідси, і дав назву селу — Тухля.

Існує теж інша версія, яку розповідають місцеві жителі. Нібито в давнину йшов крізь цю місцину чоловік, йшов довго, стомився дуже і зупинився тут перепочити. А коли відпочив, то вже й нікуди не схотів уходити — дуже сподобалося йому це місце. З часом до нього пристали й інші люди, так і виникло поселення. І от незабаром прийшли сюди від правителя, що тоді володарював цими землями, чиновники, що переписували володіння господаря. І з самого початку натрапили на хату першого поселенця, бо стояла вона якраз біля дороги, зайшли до нього і питають: «Як село називається?» Чоловік відповідає: «Та ніяк не називається. Я йшов повз, ту охляв та лишився жити». Чиновники чи то недочули, чи помилилися, чи то навмисне так і записали — Тухля («охлянути» — «втомитися», «знесилити»).

О́пір — річка в Україні, в межах Сколівського району Львівської області. Права притока Стрию (басейн Дністра).

Довжина 58 км. Площа сточища 843 км². Середній похил річки 10,4 м/км. Долина V-подібна, в нижній течії завширшки 150—300 м. Заплавадвобіч­на, іноді однобічна, завширшки від 30—80 до 425 м. Береги круті, зрідка заболочені. Річище кам'янисте, завширшки від 10—30 до 80 м, завглибшки від 0,2 до 1,2 м. Дно, як правило, вистелене галькою карпатських пісковиків. Використовується на водопостачання населених пунктів й зрошення сільськогосподарських земель.

Останнім часом річка стала популярною серед туристів, які займаються рафтингом. Навесні по річці можна сплавлятися з смт Славське, а літом, коли менше води, з міста Сколе.

Опір бере початок на східному схилі гори Великий Яворник (Вододільний хребет), на південь від села Опорець. Тече між горамиСколівських Бескидів переважно на північний схід та північ. Впадає до Стрию між смт Верхнє Синьовидне та селом Межиброди.

У річку впадає 8 невеликих річок і 31 потічок загальною довжиною 94,3 км, площею 21,9 га.

Праві: Кам'янка, Чудилів, Павлів, Гребеновець, Зелем'янка, Цигла, Рожанка, Славка, Хоминський, Писарівна, Опорець.

Ліві: Закути, Лавочанка, Дубрівка, Орява, Яхистів, Головчанка, Ровина.

Над річкою розташовані (від витоків до гирла): Опорець, Лавочне, Тернавка, стм Славське, Тухля, Гребенів, м. Сколе, Дубина, стм Верхнє Синьовидне.

Рожанка — річка в Українських Карпатах, у межах Сколівського району Львівської області. Права притока Опору (басейн Дністра).

Довжина річки 22 км, площа басейну 89 км². Річище слабо звивисте, заплава місцями одностороння. Річка типово гірська — зі швидкою течією, численними перекатами та кам'янистим дном. Після рясних дощів або раптової відлиги бувають повені, іноді досить руйнівні.

Витоки розташовані на північних схилах східної частини Вододільного хребта, неподалік від місця, де сходяться межі трьох областей: Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської. Річка тече серед гір Сколівських Бескидів спершу на північний захід, потім на північний схід, північ і знову на північний захід. Впадає до Опору між смт Славське і селом Тухлею.

Притоки: Крем'янка, Кривий, Рожаночка (праві).

Рожанка тече через села: Верхня Рожанка і Нижня Рожанка.

Присяга старшинської школи «Олені». Верхня Рожанка. Вересень 1944

Ве́рхня Рожа́нка — село в Україні, Сколівському районі Львівської області. Населення становить 1134 осіб. Орган місцевого самоврядування - Нижньорожанська сільська рада.

Історичні споруди:

• Церква Св. Духа (дер.) 1804 р.

• Дзвіниця церкви Св. Духа (дер.) 1877 р.

Заповідне урочище "Обнога"

Заповідне урочище "Обнога", загальною площею 314,0га, оголошено рішенням облради від 07.02.19991р. № 34.

Місце знаходження: Сколівський р-н, Славський ДЛГ, Рожанське л-во.

Заповідне урочище "Обнога" створено з метою збереження цінних природних ландшафтів, вкритих буковими і смерековими насадженнями та зелено-вільховим криволіссям.

Писана Криниця у Славську

У Славську, на горі Писаній, є криниця. Там не раз бував Довбуш. Називають люди ту криницю Писаною. А ци знаєш чого?

Давно там була й печера, може, так на двадцять-тридцять хлопців. Ну й там десь завшов Довбуш зі своїми опришками. Коло входу в печеру стояли великі камені. А в печері, усередині була криничка. Вона й нині є. Ніколи не замерзає. Навіть у найміцніші морози. Та й між тими опришками якийсь хотів помоцуватися з Довбушом. А Довбуш каже: - Нащо ми будемо один другого тягати по землі? Сильнішим буде той, хто пальцем підпишеться на отім камені.

Той другий опришок давив-давив пальцем по каменю, але не виходило нічого. А тота інша хлопчівня сміялася. Йому вже соромно, але не може та й що зробиш. А Довбуш таку силу мав, що легко підписався пальцем на тім камені. Від того й назва - Писана криниця.

А ще колись говорили: прийде така хвиля, що коли чоловік нап'єсься води з Писаної криниці, то стане таким сильним і сміливим, як сам Довбуш.