33. Порядок та хаос в світі. Концепція детермінізму. Поняття закону. Класифікація законів

Детермінізм – концепція, згідно з якою наш світ є не хаосом, а впорядкованим цілим. Його цілісність забезпечується різноманіттям зв’язків.

Поняття зв’язку – одне з центральних в концепції детермінізму. Серед зв’язків виділяють причинні, необхідні, випадкові і т.п. – див. у посібнику В.Ратнікова, тема 6.

Закон зазвичай визначається як особливий зв'язок. Про його особливості – див. у посібнику В.Ратнікова, тема 6.

Все в цьому світі підпорядковано закономірностям. Кавун з жолудя не выростет.

Століттями людина помічала опред порядок всесвіту і повторюваність явищ, що наштовхувало на думку про сущий чогось закономірного. Поняття закону - продукт зрілого мислення: воно сформувалося на пізній стадії розвитку чіл суспільства, в період становлення науки як сист знання.

Закон є істотний, стійкий, регулярний і необхідний тип зв'язку між явищами, узятий в своїй узагальненій формі і скоректований щодо типологічно класифікованих умов свого прояву.

Будучи по своїй формі продуктами чіл знань, по своєму внутр содерж закони виражають об'єкт процеси дійсності. Пізнання зак і основне зад. науки.

Поняття зак знаходиться в тісному зв'язку з детермінізмом, але не тотожно йому.. Якщо детерм говорить про загальну обусловл явищ, то пон закону виражає кач стійкість зв'язків, що повторюються, розглядаючи їх не з точки зрен констатації і причинного розуміння, але з точки зр їх об'єкт необхідності і кач регулярноси. Закон виступає мірою стійкості детерміації, крім того він явл мірою передбаченості зв'язку. Тому зак як ыражение дії об'єкт необхідності може рассм як особливий вид детерміації: як детермин майбутнім у відмінності від причиною детерм минулим і системної детерм сьогоденням.

Проте не всі формулювання зак мають причинну форму. У подавл більшості сл зак формулюються у вигляді какой-лтбо функц залежності або классиф співвідношення, т.е в кон рахунку закон формою тяжіє до системної коррел, а не генетичної причинності. Проте це не означає що причинність відсутня в тих зв'язках, віддзеркаленням кіт явл корелятивні формулювання законів. У наявності суперечність: з одного боку, содерж категорії зак формувалося в єдності з принципом причинності, а з др - формулиров законів завжди осущ у вигляді разл роду функціональних відповідностей без жодного причинного обгрунтування. Це породило многочисл суперечки про суть кат закону.

Згідно религ-ідеаліст поглядам, в світі все тече по створеним Богом шляхам, кіт управляють всім виконуючи волю всевишнього. Бог управляє миром через закони, “подібно до ямщика, що тримає в руках віжки всіх подій Вселеной”. Згідно суб'єкт ідеалізму закони виникають лише із-за любові чіл до порядку.

Проте внаслідок того, що мир є самоуправл система, закони в ній явл еевнутренним самопроявом.

З погляду сфери дії зак діляться на загальні, універсальні (зак сохр енергії) і приватні, дійств лише в огран області (зак общ розвитку).

По своєму внутр змісту зак діляться на закони будови ( в основному зак, выраж необхідні корелятивні зв'язки в системаз), зак функціонування ( причинна і системна детерміація) і зак розвитку ( обл причинної детермин) Через диал необхід і випадковості зак розвитку виступ як тенденції, кіт прокладають собі шлях крізь хаос випадковостей.

За формою свого прояву зак діляться на динамічні і статистич. Так будь-який брош камінь повернеться а землю через динами зак, а кол- в окулярів на брош кістках непередбачувано, діє стат закономірність.

Необхід розрізняти тенденци і стат вірогідність: тенденц відображає шлях прояву однозначних динамічних законів, а стат з. припускають альтернат вірогідність конкретної події. Звичайно у разі динамічного, хоч би і у формі тенденції, прояви говорять про закон, в случ стат прояви - про закономірність. Проте і те і др є різними выраж необхідності. Але закономірність в отл від закону відображає не жорстко детермин характер об'єкт необхідності, а лише той або інший ступінь вірогідності її прояву. Стрункий організму підкоряється законам, проте володіє і масою індивід якостей, кіт з погляду загального зак є випадковості, через кіт і проявл закон. Закон як необхідність в конкретному, діючи опосередковано через випадкове, виступає для цього конкретного як закономірність. Іншими словами закономірність - це форсу конкретного прояву закону.

В світі діють закони, а не сліпа доля. Це особливо вірно для соціальних законів, оскільки зак общ розвитку не можуть осущ без діяльності людей, облад. достатньо високою мірою творчої свободи.

Отже все в світі нах у взаємному зв'язку, кіт породжує активний імпульс до його саморозвитку. Без зв'язку неможливо самодвиж матерії, без самодвиж неможливий розвиток. Раазвітіє обумовлене різними видами зв'язку. Вищим проявом синтезу принципів загального зв'язку і розвитку явл категорія закону, катег що не тільки пояснює що пройшло, але і частково прогнозує майбутнє.

Детермінізм - методолог принцип, згідно якому з факту, що в світі все взаємозв'язано і прич обумовлене, слідує возм пізнання і прогнози подій, що мають як однозначно определ, так і імовірнісну природу. Механічний детермінізм - однозначна прич обусловленность=> абсол строгий прогноз.

Детермінізм від лат determino – визначаю, филос вчення про об'єктивний закономірний взаємозв'язок і взаємообумовленість речей, процесів і явищ реального світу. Д припускає наявність різноманітних об'єктивно існуючих форм взаємозв'язку явищ, багато хто з к-ых виражається у вигляді співвідношень, що не мають безпосередньо причинного характеру, т е тих, що прямо не містять в собі моментів породження, виробництва одного іншим. Сюди входять просторів і брешемо кореляції, функціональні залежності, відносини симетрії, взаємодії частин в системах, взаимодетерминация частин і цілого, зв'язок станів в русі і розвитку і ін. (приклад теорія Дарвіна).

Причина і наслідок. Категорія причинності розкриває причинно-наслідковий зв'язок. Для визначення що таке причина треба зіставляти: причину, привід, умову. Дуже важливо співвідношення причина і умова. Кажучи про причину потрібно мати на увазі, що причини мають свої прояви, т е розрізняють форми причин. Причини істотні і неістотні. Все причинно обумовлено і ні що не проходить без наслідків. Відмінність м/у суттю і не суттю умовно. Але це треба доробити, зберігаючи єдиний контекст причини.

Причини розрізняють як об'єктивні так і суб'єктивні. Є причина і функціональна залежність. Мат модел привело до поняття функціональної залежності. Для ученого важливо не тільки якісна залежність м/у причиною і наслідком, важливо і кількісне, яке виражається у функціональній залежності. Коли говорять про причинність мають на увазі явище яке породжує слідство, а коли говорять про функціональну залежність гинетическая зв'язок стирається. У функціональній залежності можна міняти місцями аргумент і функцію. Останні роки стали говорити що поняття причинності застаріло і досить володіти функціональною залежністю. З'явилася теорія чинників, коли якась величина ставитися в залежність від ряду чинників. Проблема причинності стала ще заплутанішою у зв'язку з проникненням в мікросвіт. У статист-й закономірності працює вірогідність, в ній немає посилання на причинність. Багато учених намагаються зберегти поняття причини, говорять що є різноманіття причинно слідчих зв'язків. Це прийнятно, т до інакше можна допустити наявність чудес.

Принцип детермінізму є фундаментальним принципом філософського вчення про буття. Принцип детермінізму містить відповідь на питання, чи обумовлені явища світу в своєму існуванні і розвитку, чи має ця обумовленість регулярний, впорядкований або довільний, неврегульований характер.

Детермінізм - це вчення про загальну обумовленість об'єктивних явищ. В основі такого уявлення про світ лежить універсальний взаємозв'язок всіх явищ, який, з одного боку, є проявом субстанціальної єдності світу і способом його реалізації, а з іншої - наслідком і передумовою універсального характеру розвитку.

Детермінізм є загальним вченням, що визнає існування універсального взаємозв'язку і заперечує існування яких-небудь явищ і речей зовні цього універсального взаємозв'язку.

З буттям як одним із ключових понять онтології асоціюється також і поняття «світ», що позначає, як правило, деяку відносно замкнуту і самодостатню цілісність. Чим же обумовлена ця цілісність? Яка природа різноманіття проявів світу (світ - один чи єдиний у своєму різноманітті)?

Поняття дійсності як зв'язного цілого складає основу концепції детермінізму. У рамках цієї концепції дійсність з'являється як закономірна і причинно обумовлена: будь-яка подія чи явище, які в принципі (нехай, поки ще не зараз) можуть бути пояснені раціональним способом. Наприклад, підведенням під який-небудь закон природи. Протилежна ж концепція, прихильники якої віддають пріоритет чудесам, ірраціональному, надприродному, нез'ясовним (наприклад, на основі законів науки) явищам, називається, відповідно, індетермінізмом. Таким чином, детермінізм тісно зв'язаний з наукою, з ідеєю раціональності, у той час як індетермінізм - відповідно, з релігією. Тут мається на увазі та її сторона, що зв'язана з вірою в надприроднє. Теологія ж, як раціоналізована частина релігії, цілком сумісна з детермінізмом.

Концепція детермінізму застосовна не тільки до природи, але і до соціуму, тобто її прояв можна знайти й у соціальній філософії.Мається на увазі, наприклад, соціальний детермінізм у філософії історії Гегеля, що вплинув на таких видатних мислителів, як К. Маркс, А. Кожев, Ф. Фукуяма й ін.

Філософію і науку завжди цікавили найбільш важливі й істотні зв'язки, що характеризують внутрішні особливості об'єктів і явищ, їх звичайно називають закономірними зв'язками чи просто законами. Не можна уявити собі науку, у якій відсутні закони, чи, принаймні, закономірні зв'язки. Ця категорія досягла найвищого рівня розвитку в природничих науках. Саме з їхнього досвіду раціонально виходити при визначенні категорії "закон".

Закон - це зв'язок; однак не будь-який зв'язок є закон. Закон - це особливий зв'язок. Які ж ці особливості? Виділимо найбільш важливі:

1) регулярність, повторюваність. Тут припустима така ілюстрація: відмінна риса сучасного вченого - вміти побачити в удаваному спочатку хаосі явищ прихований (від простого ока) порядок, що і полягає у повторюваності окремих явищ чи їх властивостей;

2) істотність. Зв'язки, що претендують стати законом, як правило, не лежать, так би мовити, "на поверхні". Для їхнього виявлення потрібні значні інтелектуальні зусилля (наприклад, для розкриття сутності чуттєвого досвіду недостатньо);

3) усезагальність. Іншими словами, це означає, що такий зв'язок відноситься до будь-якого об'єкта з його предметної області. Забігаючи вперед, відзначимо, що тут мається на увазі наявність у кожного закону своєї предметної області;

4) необхідність. Деякою мірою ця особливість примикає до (1): якщо встановлена регулярність і повторюваність, то витрачені при цьому інтелектуальні (і інші) зусилля звичайно породжують переконання в обов'язковості такої повторюваності і надалі, що, у свою чергу, пов'язано (знову забігаючи вперед) із передбачувальною функцією закону;

5) відтворюваність, тобто можливість повторення відміченої у (1) регулярності будь-яким суб'єктом. Якщо ж зв'язок унікальний, неповторний, одиничний (тобто, наприклад, місця і часу), то його не можна назвати закономірним чи законом. Властивість відтворюваності пов'язана з такими важливими в гносеологічному відношенні процедурами, як перевірка і підтвердження;

6) об'єктивність. Зауважимо, що одна справа об'єктивне існування такого зв'язку, наприклад, у природі, а інша — спосіб вираження її в знанні, мовою понять, через їхній зв'язок. Це якісно різні зв'язки — зв'язок природних явищ і зв'язок понять (величин), що виражають якісь їхні істотні риси, наприклад, у вигляді якоїсь математичної функції. Найбільш загальною граматичною формою вираження закону є умовне речення виду: "Якщо ..., то ...". У логіці ця форма називається імплікацією, а висловлення - відповідно, імплікативним.

Таким чином, має сенс визначати закон як зв'язок, що має властивості (особливості) (1) - (6). Ці шість властивостей - необхідні, але, можливо, не достатні: можна вказати і додаткові властивості та/чи особливості або модифікувати наявні, не втрачаючи основи. Проте приведене означення вимагає доповнень.

По-перше, необхідно враховувати область (предметну область) чи умови чинності закону.

По-друге, із законами асоціюються принаймні три основних функції: 1.-описова; 2. - пояснювальна і 3. - передбачувальна.

Класифікація законів. Найбільш простим але не настільки визначеним розподілом законів є поділ їх за "обсягом" їхньої предметної області на окремі (наприклад, закон Ома) і загальні (наприклад, закон збереження і перетворення енергії)).

Якщо враховувати форму вираження законів, то їх можна розділити на якісні і кількісні. Перші формулюються чисто вербально (словесно), у той час як кількісні допускають математичну форму вираження, через зв'язок величин.

Якщо мати на увазі характер об'єктів і передбачення їх "поведінки", то закони поділяють на динамічні (їм "підкоряються" одиничні об'єкти і передбачення їх поведінки жорстко однозначні) і статистичні, що стосуються об'єктів, які включають величезну безліч елементів і тому дають лише ймовірні передбачення.

Якщо ж враховувати характер об'єктів в іншому плані - в сенсі їхньої природи, то варто розрізняти, наприклад, природничонаукові (закони природи) і соціальні закони. При такому розрізненні прийдеться внести корективи й у приведене вище визначення, що справедливо, головним чином, для законів природничих наук. Насамперед це пов'язано з істотною роллю суб'єктивних факторів, тому що соціальні об'єкти, до яких відносяться такі закони, складаються з людей, особистостей, що володіють, крім іншого, свободою і волею.