2. Інвестиційний ринок

У сучасній економічній літературі можна зустріти різні підходи до тлумачення, зокрема, у вузькому значенні цей термін використовують для позначення ринку інвестиційних товарів (усіх видів будівельних матеріалів і активної частини основних виробничих фондів) та інвестиційних послуг (будівельно-монтажних робіт). У зарубіжній літературі інвестиційний ринок ототожнюється із фондовим, на якому основними формами інвестицій є інвестиції в цінні папери.

Інвестиційний ринок – сукупність інвестиційних відносин між продавцями й покупцями інвестиційних товарів і послуг, а також об’єктів інвестування в усіх його формах.

Формує інвестиційний ринок його суб’єкт – інвестор, тобто суб’єкт господарювання, який має інвестиційні ресурси, але в той час у якого виникає попит на додаткові інвестиції та інвестиційні товари.

Система рівноважних цін формується мікроекономічними пропорціями у виробництві та збуті, головною з яких е співвідношення інвестиції – приріст інвестиційних товарів (капітального майна).

При цьому ринок характеризується випереджальним розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.

Механізм дії ціни рівноваги виявляється у наступному.

Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток при мінімальних витратах. Він віддає перевагу найбільш прибутковим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь притягує більшу масу капіталу.

Відповідно попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію, i їхня ціна збільшується. Висока ринкова ціна цих товарів є індикатором їхньої привабливості для інвесторів з точки зоpy віддачі інвестицій – їхньої доходності.

Перелив інвестицій у вказану галузь призведе, в кінцевому результаті, до поширення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуються до нових високоприбуткових виробництв, що у майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, вироблення їх нових видів та стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, також створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку як головні продавці інвестиційного товару.

Існує безліч класифікацій ринків, найбільш розроблені класифікації фінансових ринків, проте не існує єдиної принципової схеми. У примітивному розумінні фінансовий ринок капіталу – це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які хочуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, у кого є зайві гроші.

Рисунок 2.1. Схема інвестиційного процесу, що здійснюється за умов

адміністративно-регулюючої системи

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень та поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає.

Крім цього, інвестор завжди намагається залучити акціонерний капітал у справу з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На рис. 2.2 наведена схема ринкових відносин, суб’єктом яких є інвестор.

Після задоволення власних потреб потенційний інвестор вивчає кон’юнктуру інвестиційного ринку. Ринок реальних активів (інколи застосовується термін “матеріальних чи фізичних активів”) пропонує інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових ресурсів розподіляється на грошовий ринок (ринок цінних паперів – боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року), ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій) і кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу.

Рисунок 2.2. Схема взаємодії ринків

Ринок капіталів, у свою чергу, розподіляється на первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і знаходяться в обігу).

Фондові біржі – є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже знаходяться в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує якого-небудь прибутку від їхніх продаж. Також існують вторинні ринки для різних інших фінансових активів.

Найбільш важливою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво та рух цих товарів ні ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа цих елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури–обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.

Оскільки ринок інвестицій та інвестиційних товарів – це вільне від державного керування підприємництво, ґрунтоване на різних, переважно приватних формах власності та вільному обміні товарами між виробниками та споживачами відповідно до цін попиту та пропозиції, то і кількість представників кожного елемента інвестиційної інфраструктури має бути значною. У протилежному випадку монополізація функцій того чи іншого елемента інвестиційної сфери веде до зростання цін на інвестиційні товари та породжує інфляційні процеси.

Головним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм та постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка загалом забезпечує інвестиційний процес. На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. (Рис. 2.3)

Саме взаємодіями цих посередників і характеризується с інвестиційного ринку.

Рисунок 2.3. Інфраструктура інвестиційного ринку