збирання матерiалiв щодо “iдейних противникiв нацiонал-соцiалiзму”, що означало створення бiблiотек з архiвосховищами фiльмiв, плакатiв, платiвок, фотографiй, картин та iн. з питань iудаїзму, масонства та бiльшовизму;
знищення матерiалiв “iдейних противникiв нацiонал-соцiалiзму” (книг, документiв, картин, плакатiв, фiльмiв i т.д.), якi не були вiдiбранi Айнзацштабом для своїх сховищ i могли б слугувати “iдейним противникам”;
Iдеологiчна боротьба, якою була обробка зiбраних матерiалiв I написання на основi цього аналiтично-iнформацiйних праць пропагандистського характеру з питань бiльшовизму, iудаїзму, масонства.
В рамках виконання цих завдань Айнзацштабом була створена так звана Схiдна бiблiотека Розенберга, яка мала стати бiблiотечним центром з iсторiї та культури народiв, якi населяли т.зв. “схiдний простiр” – росiян, українцiв, бiлорусiв, прибалтiйських нацiй, а також центром дослiдження iдей та практики бiльшовизму. Центральне книгосховище бiблiотеки розмiщувалося в Берлiнi (з жовтня 1943 р. у Польщi в м. Ратiборi), а допомiжне у Києвi.
Айнзацштаб був напiввiйськовою органiзацiєю. Вiн належав до партiйного вiдомства Розенберга, яке мало назву “Уповноважений фюрера у справi нагляду за загальним духовним та iдейним навчанням i вихованням в Нацiонал-соцiалiстичнiй робочiй партiї Нiмеччини” (далi “Уповноважений фюрера”), i фiнансувався нацистською партiєю. У вереснi 1942 р. команди Айнзацштабу були включенi в тиловi частини Вермахту, що дало йому право дiяти в областях як цивiльного, так i вiйськового пiдпорядкування.
Дiяльнiсть Айнзацштабу була пiдпорядкована також iнтересам т. зв. Вищої школи, яка мала стати по вiйнi “центром нацiонал-соцiалiстичного дослiдження, навчання та виховання”. Створити її доручалося рейхсляйтеру Розенбергу. У зв’язку з цим в рамках Вищої школи було створено Центральну бiблiотеку, як центр дослiдження германської нацiї та її iсторiї, а також цiлий ряд науково-дослiдних iнститутiв, першим з яких був Iнститут дослiдження єврейського питання у Франкфуртi-на-Майнi. Для названих iнститутiв Айнзацштаб активно провадив вiдбiр вiдповiдної лiтератури та перiодики.
Численнi завдання Айнзацштабу в рамках Вищої школи та вiдомства “Уповноважений фюрера” слугували однiй iз головних iдеологiчних цiлей нацiонал-соцiалiзму – обгрунтування на основi зiбраних та опрацьованих матерiалiв “iсторичної мiсiї” нiмецького народу на Сходi.
Безпосереднiми виконавцями завдань Айнзацштабу на окупованих територiях були головнi робочi, якi мали у складi робочi групи та зондеркоманди. Всього Айнзацштаб нараховував 7 головних робочих груп, якi контролювали величезну територiю Схiдної, Захiдної та Пiвденно-Захiдної Європи. Пiдроздiли Айнзацштабу не дiяли лише в Генерал-губернаторствi Польщi та Протекторатi Чехiї i Моравiї. На окупованiй територiї Радянського Союзу дiяло три головнi робочi групи: України, “Остланд” (Прибалтика та пiвнiчно-захiднi областi Росiї) i “Центр” (Бiлорусь та захiднi областi Росiї).
Айнзацштаб спiвпрацював також з т. зв. зондерштабами, якi працювали в окремих галузях науки i культури. За зондерштабами були закрiпленi окремi галузi науки i культури, що досить чiтко вiдображено в їх назвах, наприклад: науки, прадавньої iсторiї, музики, образотворчого мистецтва i т.д. Всього при Айнзацштабi працювало 13 зондерштабiв, спiвробiтниками яких були висококвалiфiкованi фахiвцi – доктори, професори.
Роздiл 1. “Стан наукової розробки проблеми. Архiвнi комплекси документiв Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга (1940-1945)” має три пiдроздiли i висвiтлює iсторiографiю та джерельну базу Айнзацштабу.
1.1. “Стан наукової розробки проблеми”. Дiяльнiсть Айнзацштабу завжди розглядалась дослiдниками в рамках проблеми культурного пограбування нацистами країн Європи та долi культурних цiнностей пiд час Другої свiтової вiйни. Вiд цiєї схеми не вiдiйшли нi захiдна, нi радянська, нi теперiшня українська iсторiографiї, в яких, проте, на сьогоднiшнiй день немає жодного окремого глибокого дослiдження, яке було б присвячене Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга. Якщо в захiднiй лiтературi у контекстi названих проблем добре висвiтлена дiяльнiсть Айнзацштабу в окупованих країнах Захiдної Європи, то його дiяльнiсть на Сходi залишається майже не дослiдженою. Такий великий пропуск був зроблений, в першу чергу, радянською iсторiографiєю, що пояснюється, по-перше, недоступнiстю для дослiдникiв внаслiдок засекреченостi багатьох архiвних джерел; по-друге, дiяльнiсть нацистських органiзацiй в галузi культури та пов’язана з нею доля культурних цiнностей не були прiоритетними темами дослiджень радянських iсторикiв, особливо в першi повоєннi десятирiччя.
Проте, в 60-х–80-х роках в радянськiй iсторiографiї з’являється ряд праць, присвячених рiзним аспектам проблеми долi культурних цiнностей пiд час вiйни, якi можна було б роздiлити приблизно на три групи: евакуацiя на Схiд, дiяльнiсть нацистiв щодо культурних цiнностей, повернення культурних цiнностей внаслiдок пошукових заходiв на сходi Нiмеччини, в Польщi, Чехословаччинi. Всi цi дослiдження у деякiй мiрi страждають двома недолiками: браком джерельної бази та iдеологiчною обмеженiстю.
Документальну iнформацiю про Айнзацштаб рейхсляйтера Розенберга, хоча i невелику, можна знайти в збiрниках документiв i матерiалiв, присвячених перiоду Великої Вiтчизняної вiйни. Це, в першу чергу, матерiали Нюрнберзького процесу та цiлий ряд тематичних збiрникiв документiв, якi можна роздiлити на двi групи: “нiмецько-фашистський окупацiйний режим” та регiон чи область “у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi”.
З розпадом СРСР та проголошенням незалежностi України тема долi культурних цiнностей пiд час вiйни стала в Українi, як i в кожнiй республiцi колишнього Радянського Союзу, однiєю з найактуальнiших.
У 1991 р. у Києвi виходить у свiт переклад монографiї американської дослiдницi Патрицiї Кеннедi Грiмстед за участю Геннадiя Боряка “Доля українських культурних цiнностей пiд час Другої свiтової вiйни: Винищення архiвiв, бiблiотек, музеїв” з додатком факсимiльно опублiкованих документiв нiмецькою, росiйською, українською та англiйською мовами. Ця публiкацiя не тiльки по-справжньому вiдкрила проблему долi культурних цiнностей пiд час вiйни, а й якiсно пiдняла її на щабель вище вiд усiх попереднiх дослiджень з цiєї теми. У монографiї використана велика нова джерельна база як захiдних архiвiв, так i радянських до недавна засекречених фондiв. У книзi також подано глибокий iсторiографiчний аналiз радянських та захiдних публiкацiй з даної теми. В основнiй частинi авторка вперше разом висвiтлює три сторони проблеми долi культурних цiнностей пiд час вiйни: евакуацiю на схiд, дiяльнiсть нацистських органiзацiй щодо культурних цiнностей, реституцiю культурних цiнностей. Не можна, проте, сказати, що кожний з цих аспектiв отримав глибоке дослiдження. Слiд вiдмiтити, що публiкацiя Патрицiї Кеннедi Грiмстед має, так би мовити, архiвний “уклiн”. Евакуацiя на схiд розглянута на прикладi архiвних матерiалiв, у висвiтленнi дiяльностi нацистiв щодо культурних цiнностей та реституцiї переважає також доля архiвних цiнностей. Говорячи про дiяльнiсть Айнзацштабу, авторка висвiтлює бiльше його бiблiотечну дiяльнiсть в Українi – комплектування ним Схiдної бiблiотеки, фондiв Iнституту дослiдження єврейського питання, Центральної бiблiотеки Вищої школи.
Серед великої кiлькостi дослiджень 90-х рокiв, в яких розглядалися рiзнi аспекти проблеми долi культурних цiнностей, слiд назвати двi серiї публiкацiй, що виходять пiд егiдою Нацiональної комiсiї з питань повернення в Україну культурних цiнностей – “Повернення культурного надбання України: Проблеми, завдання, перспективи” та “Доля культурних скарбiв України пiд час Другої свiтової вiйни: Архiви, бiблiотеки, музеї”. У другiй серiї Комiсiї цiнною за своєю глибиною наукового дослiдження є 2-й випуск – “Бiблiотечнi фонди Харкова в роки Другої свiтової вiйни: Документи”. Крiм публiкацiї документiв випуск мiстить детальну iсторичну розвiдку I.Лосiєвського про долю харкiвських бiблiотечних фондiв пiд час окупацiї. Велику увагу придiлено у дослiдженнi дiяльностi робочої групи Харкова Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга в бiблiотецi iм. В.Короленка по вiдбору та вивезенню лiтератури до Нiмеччини. Робота написана на великiй, не введенiй досi до наукового обiгу джерельнiй базi – на матерiалах окупацiйного перiоду з Державного архiву Харкiвської областi та ЦДАВО України.
У 90-х роках з’явилися двi дисертацiї, якi присвяченi окремим типам установ культури України – музеям та архiвам. Долi українських музеїв пiд час Другої свiтової вiйни присвячена за одноiменною назвою дисертацiя Михайла Ткаченка, а українським архiвам, архiвнiй полiтицi нацистiв на окупованiй територiї – дисертацiя Марини Дубик. Це першi i єдинi поки що дослiдження, якi досить глибоко i не упереджено висвiтлюють долю українських музеїв та архiвiв пiд час вiйни. Дисертацiї написанi на великiй, досi невiдомiй радянським дослiдникам джерельнiй базi i спростовують багато стереотипiв, прийнятих у радянськiй iсторiографiї.
Серед дослiдникiв, якi присвятили свою наукову дiяльнiсть проблемi долi українських культурних цiнностей, слiд назвати Сергiя Кота. Його великий науковий доробок охоплює рiзнi аспекти цiєї теми: евакуацiя українських музеїв у 1941 р. на Схiд, українськi культурнi цiнностi у Росiї, правовi аспекти реституцiї культурних цiнностей, культурнi цiнностi пiд час Другої свiтової вiйни. Всi вони говорять про глибокi знання та добре володiння автором матерiалом з даної проблеми.
Важливою є публiкацiя росiйськими науковцями т. зв. картотеки “Z” Айнзацштабу (1941-1942 рр.) разом з факсимiле нiмецькою. Опублiкована картотека Айнзацштабу була складена на основi огляду працiвниками Айнзацштабу бiблiотек, музеїв, архiвiв, пам’ятникiв архiтектури та науково-дослiдних iнститутiв України, Росiї та Бiлорусi з зазначенням стану об’єкту, обсягу та характеру матерiалiв, якi там знаходилися. Публiкацiя картотеки супроводжується iсторичним нарисом дiяльностi Айнзацштабу на окупованих схiдних територiях, а також великим довiдковим апаратом.
Захiдна iсторiографiя представлена у нашому дослiдженнi, головним чином, працями вчених Нiмеччини та Америки. Дiяльнiсть Айнзацштабу розглядається ними також у контекстi грабiжницької полiтики нацистської Нiмеччини. Є великi загальнi працi про пограбування нацистами Захiдної Європи, працi, якi стосуються окремих видiв культурних цiнностей, дослiдження, присвяченi окремим грабiжницьким нацистським органiзацiям, як зондеркоманда Кюнсберга, дослiдницьке товариство “Спадщина”, а також велике коло наукових праць з проблеми реституцiї культурних цiнностей, проведеної Американською вiйськовою адмiнiстрацiєю в Нiмеччинi.
В серединi 90-х рокiв в Дослiдному центрi Схiдної Європи при Бременському унiверситетi (Нiмеччина) розроблявся науковий проект “Доля перемiщених радянських культурних цiнностей пiд час Другої свiтової вiйни” (керiвник проф. – В.Айхведе). Робочими групами проекту була дослiджена велика кiлькiсть документальних джерел в архiвах Нiмеччини, Америки, Францiї, Росiї, України та Бiлорусi. Результатом проведеної роботи стала книга “Предмет: Збереження”: Пограбування нацистами культурних цiнностей в Радянському Союзi”. Книга є збiрником статей, в яких послiдовно висвiтлено ряд проблем, пов’язаних с перемiщенням культурних цiнностей пiд час вiйни: евакуацiя на схiд, практика нацистських установ та органiзацiй щодо культурних цiнностей, реституцiя, дiяльнiсть радянських властей щодо повернутих внаслiдок реституцiї предметiв культури. На сьогоднi це перше i єдине видання, яке на великiй джерельнiй базi глибоко i всебiчно розглядає проблему долi радянських культурних цiнностей пiд час Другої свiтової вiйни. Збiрник супроводжується багатою публiкацiєю фотографiй, карт i документiв.
Рiзноманiтним проблемам долi культурних цiнностей пiд час Другої свiтової вiйни (вивезення, повернення, пiдсумки втрат) були присвяченi також численнi мiжнароднi конференцiї, якi проходили в 90-х роках.
1.2. “Документальнi фонди Айнзацштабу в архiвах Києва, Москви та Берлiна. Структура та аналiз фондiв”. Рiзноманiтний матерiал Айнзацштабу, який розпорошений по архiвосховищам багатьох країн, складають архiви всiх його пiдроздiлiв, починаючи вiд вiддiлiв Управлiння штабу i закiнчуючи робочими групами, зондеркомандами та зондерштабами. Кожний пiдроздiл мав свiй службовий архiв, де в чiткому порядку в окремих теках або пiдшивках зберiгалися документи: внутрiшня документацiя (розпорядження, службовi записки, особовi справи) та листування з iншими пiдроздiлами Айнзацштабу, вiдомствами i органiзацiями рейха. У свою чергу, архiви рядових пiдроздiлiв складають матерiали тiєї керiвної ланки Айнзацштабу, якiй вони пiдпорядковувалися. Тому в даному дослiдженнi використовуються два поняття для характеристики документiв Айнзацштабу – “архiв” та “матерiали”.
У пiдроздiлi розглядаються три великих, оригiнальних, не дублюючих один одного масива матерiалiв Айнзацштабу, якi знаходяться: у Києвi в ЦДАВО України, у Бундесархiвi в Берлiнi та Росiйському державному вiйськовому архiвi у Москвi. Також документи Айнзацштабу зберiгаються у Парижi в Документальному центрi сучасної iудаїки, в Амстердамi – в Iнститутi вiйськової документацiї, у Вашiнгтонi – в Бiблiотецi Конгресу, у Нью-Йорку – в Єврейському науковому iнститутi, в бiблiотецi Гуверiвського iнституту в Пало Альто (Калiфорнiя), в Нiмеччинi в Iнститутi сучасної iсторiї у Мюнхенi та в Бундесархiвi у м. Кобленцi, де зберiгається велика колекцiя фотографiй зi штампом Айнзацштабу.
У пунктi 1.2.1. “Київська частина матерiалiв Айнзацштабу” розглядаються матерiали Айнзацштабу з ЦДАВО України – ф.3676 (Штаб iмперського керiвника Розенберга для окупованих схiдних областей) i 3674 (Штаб iмперського керiвника Розенберга для окупованих захiдних областей та Нiдерландiв). Фонд 3674 має 4 од.зб. i мiстить документи з архiву Головної робочої групи Бельгiї та Пiвнiчної Францiї (1940-1943 рр.). Фонд 3676 має 5 описiв, з яких першi 3 описи та двi справи (№№ 326, 444) 4-го опису мiстять матерiали Айнзацштабу (1941-1944 рр.). Фонд 3676 налiчує п’ять великих документальних масивiв, що належать окремим пiдроздiлам Айнзацштабу – головним робочим групам України, “Остланд”, “Центр”, Бельгiї та Пiвнiчної Францiї , а також Управлiнню Айнзацштабу. Згiдно з документами цi матерiали надiйшли до Києва наприкiнцi 1945 р. з Дрездена i були переданi до колишнього Центрального державного iсторичного архiву УРСР. Всього матерiали Айнзацштабу з фондiв 3676 та 3674 налiчують разом 351 одиницю зберiгань. Найчисельнiшими є матерiали Головної робочої групи України.
У пунктi 1.2.2. “Документи Айнзацштабу в Бундесархiвi в Берлiнi” аналiзуються матерiали Айнзацштабу (1940-1945 рр.) з фонду NS-30 (Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg) у Bundesarchiv Berlin. Вони були знайденi по вiйнi американцями в Баварiї бiля м. Бамбергу в мiстечку Штафельштайн i були вивезенi ними до США, звiдки повернулися у 1963 р. Фонд NS-30 налiчував спочатку 178 справ. З часом кiлькiсть справ у фондi збiльшилася за рахунок матерiалiв, якi надiйшли протягом 70-80 рокiв з iнших архiвiв. Найбiльше матерiалiв у виглядi копiй з мiкрофiльмiв надiйшло з Єврейського наукового iнституту у Нью-Йорку (справи №№ 182-197). Пiсля цих поповнень фонд Айнзацштабу став нараховувати 199 справ. У ф. NS-30 зберiгаються документи з архiвiв Управлiння Айнзацштабу, головних робочих груп – “Остланд”, “Центр”, України i “Пiвденний Схiд” та зондерштабiв музики i науки. Архiв Головної робочої групи України складають лише 4 од. зберiгання.
У пунктi 1.2.3. “Московський фонд Айнзацштабу з колишнього “Особого” архiву” висвiтлюються матерiали ф. 1401-К (Оперативный штаб Розенберга) з Росiйського державного вiйськового архiву у Москвi. Фонд налiчує 77 од.зб. з матерiалами Айнзацштабу за 1941-1945 рр. Це – документи з архiвiв робочих груп Хорватiї, Ревеля (Естонiя) та Управлiння Айнзацштабу i одна справа з архiву Головної робочої групи України. Цi матерiали надiйшли у 1955 р. до Особого архiву з Мiнська, а знайденi вони були у Верхнiй Сiлезiї в м. Ратiбор.
1.3. “Документи Айнзацштабу в iнших архiвах та фондах”. Коротко розглядаються “Колекцiя документiв про пограбування нiмецькими фашистами художнiх цiнностей на тимчасово окупованiй територiї СРСР”, яка була зiбрана Державною службою безпеки (далi ШТАЗI) колишньої НДР i зберiгається в Берлiнi в Центрi зберiгання документiв ШТАЗI (Der Bundesbeauftragte fьr die STASI-Unterlagen); ф. NS-8 (Канцелярiя Розенберга) з Бундесархiву в Берлiнi та ф. 3206 (Рейхскомiсарiат України) з ЦДАВО України, в яких також знаходяться документи Айнзацштабу.
Роздiл 2. “Дiяльнiсть Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга в Українi (1941-1944): Джерелознавчий аналiз” складається з п’яти пiдроздiлiв.
У пiдроздiлi 2.1. “Головна робоча група України (завдання, структура, конкуренцiя з Рейхскомiсарiатом України, перiодизацiя)”, який має три пункти, подається iсторичний нарис дiяльностi Головної робочої групи України (далi HAGU).
2.1.1. “Початок дiяльностi в Українi. Завдання та структура”. Про намiр створити та направити в Рейхскомiсарiат України робочу групу Айнзацштабу, яка б мала взяти пiд контроль тi культурнi цiнностi, якi могли становити iнтерес для “нацiонал-соцiалiстичного дослiдження”, було об’явлено в офiцiйному листi рейхсмiнiстра окупованих схiдних областей Розенберга до рейхскомiсара України Коха вiд 3-го жовтня 1941 р. Першi 9 спiвробiтникiв HAGU прибули до Києва 18.10.1941. Майбутня структура та завдання HAGU були розробленi в 17-ти службових розпорядженнях, якi були виданi в перiод 16.11.1941-17.04.1942 рр. В цей перiод були створенi першi чотири робочi групи – Захiдної (Київ), Пiвденної (Херсон) та Схiдної (Днiпропетровськ) України, Криму (Сiмферополь) та Харкова. За станом на 30.04.1942 HAGU налiчувала 60 спiвробiтникiв.
2.1.2. “Конкуренцiя з Рейхскомiсарiатом України”. Оскiльки мiж рейхскомiсаром України Е.Кохом та рейхсмiнiстром окупованих схiдних областей А.Розенбергом iснували непереборнi протирiччя у поглядах на окупацiйну полiтику в Українi, рейхскомiсар робив все, щоб контроль за установами культури i культурними цiнностями знаходився в його вiдомствi, а не в руках Айнзацштабу, який належав вiдомству Розенберга. Остаточну перемогу у цiй боротьбi отримав Е.Кох, створивши 7.12.1942 при рейхскомiсарiатi Крайове управлiння архiвами, бiблiотеками та музеями.
2.1.3. “Перiодизацiя дiяльностi”. Дiяльнiсть HAGU умовно можна роздiлити на чотири перiоди: I-й перiод (18.10.1941-30.04.1942) – початковий; II-й (травень 1942 р. -вересень 1943 р.) – перiод активної дiяльностi всiх робочих груп та зондеркоманд HAGU по облiку та вiдбору, головним чином, бiблiотечних культурних цiнностей. Третiй перiод (жовтень 1943 р. - сiчень 1944 р.) – це поступовий вiдхiд групи на Захiд, масовий вивiз культурних цiнностей, особливо у жовтнi-груднi 1943 р., серед яких найбiльша частка припадає на бiблiотечнi матерiали та колекцiї з iсторичних музеїв. Шлях вiдходу HAGU на Захiд пролягав по Українi пiсля залишення Києва через Трускавець (5-31.10.1943 р.) та Моршин (1.11.1943- 24.01.1944). Четвертий перiод (лютий 1944 р. - 20.10.1944 р.) в дiяльностi HAGU – завершальний. Спiвробiтники HAGU в цей час займалися розбором вивезеного матерiалу з України, а також написанням аналiтично-iнформацiйних статей пропагандистського характеру. Мiсцезнаходженням групи з 4 лютого до початку липня 1944 р. було мiсто Бiлосток, а приблизно з 14.07.1944 р. – Фрауенберг (нiм. – Frauenberg, чеськ. – Hluboka nad Vltavou).
2.2. “Документацiя зондерштабу образотворчого мистецтва”. Матерiали зондерштабу образотворчого мистецтва знаходяться компактно в архiвi управлiння HAGU (ф.3676, оп.1, спр.49). У пiдроздiлi розглядаються двi групи документiв зондерштабу – щодо завдань та списки, вивезених художнiх цiнностей з українських музеїв. Детально аналiзується список предметiв живопису XVI-XX ст., порцеляни i кришталю, вивезених з Воронцовського палацу в Алупцi до Берлiна; список живопису, гравюр, килимiв та гобеленiв з Харкiвського художнього музею, якi були вивезенi у серпнi 1943 р. до Києва i переданi потiм у розпорядження рейхскомiсара України, та список картин, малюнкiв, мiнiатюр, iкон, вивезених з київських художнiх музеїв росiйського та захiдного i схiдного мистецтва, якi були розмiщенi рейхскомiсаром в маєтку графа Шверiна у Вiльденгофi бiля м. Кенiгсберга.
2.3. “Документи щодо архiвної дiяльностi Айнзацштабу”. Архiвнi iнтереси Айнзацштабу були обмеженi рамками радянського перiоду (iдеологiчнi та полiтичнi матерiали), iсторичнi фонди його не цiкавили за виключенням iудаїки, тому ця сфера дiяльностi не була самою активною для Айнзацштабу в Українi. Весь комплекс документiв щодо українських архiвiв серед матерiалiв Айнзацштабу досить розпорошений i знаходиться у фондi № 3676 (ЦДАВО України), а окремi документи – у фондi NS-30 (BAB). Всi документи можна роздiлити на чотири групи: 1) документи директивного характеру та планування архiвної справи; 2) звiти про вiдрядження, в яких згаданi архiви; 3) звiти про дiяльнiсть HAGU в окремих архiвах; 4) документи, якi свiдчать про вивезення Айнзацштабом архiвних матерiалiв з України.
2.4. “Документацiя зондерштабу прадавньої iсторiї”. Матерiали зондерштабу прадавньої iсторiї щодо дiяльностi в Українi знаходяться лише у київському фондi матерiалiв Айнзацштабу – № 3676 та окремi документи в берлiнських фондах NS-30 та NS-8. Українськi матерiали зондерштабу датуються кiнцем 1942 р. – початком 1944 р., якi складають двi компактнi, досить великi групи документiв – щодо дiяльностi днiпропетровського вiддiлення за вересень 1942 р. – вересень 1943 р. (ф.3676, оп.1, спр.75) та дiяльностi зондерштабу прадавньої iсторiї, як фiлiалу HAGU, у Краковi за жовтень-грудень 1943 р. (ф.3676, оп.1, спр.225), де були зiбранi вивезенi колекцiї з українських iсторичних та краєзнавчих музеїв.
2.5. “Документи про бiблiотечний напрямок дiяльностi Айнзацштабу”. У пiдроздiлi аналiзуються групи документiв по вiдбору лiтератури та перiодики з українських бiблiотек для трьох великих новостворених книгосховищ вiдомства Розенберга – Iнституту дослiдження єврейського питання у Франкфуртi-на-Майнi, Центральної бiблiотеки Вищої школи у Танценберзi та Схiдної бiблiотеки Розенберга у Берлiнi/Ратiборi. Проводиться кiлькiсний та якiсний аналiз вiдiбраної лiтератури, висвiтлюються шляхи її вивезення.
Роздiл 3. “Повернення українських культурних цiнностей за матерiалами Мюнхенського центрального збiрного пункту (1945-1962)”. В останньому роздiлi розглядаються джерела, якi висвiтлюють повернення вивезених нацистами українських культурних цiнностей пiсля вiйни. Роздiл має три пiдроздiли.
У пiдроздiлi 3.1. “Огляд архiвних джерел щодо повернення українських культурних цiнностей з Нiмеччини та iнших країн Європи. Перспективи дослiдження” визначаються та аналiзуються джерела, якi висвiтлюють реституцiю та повернення українських культурних цiнностей з американської i радянської зон окупацiї Нiмеччини та iнших країн.
3.1.1. “Росiйськi та українськi джерела”. Це, в першу чергу, фонди Радянської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi з Державного архiву Росiйської Федерацiї та фонди союзних i республiканських центральних установ i органiзацiй одного i того ж профiлю: ЦК КПРС (ЦК Компартiї УРСР), Ради Мiнiстрiв СРСР (Рада Мiнiстрiв УРСР), Головного архiвного управлiння при Радi Мiнiстрiв СРСР (Архiвне управлiння МВС УРСР), Всесоюзного комiтету у справi мистецтв при Радi Мiнiстрiв СРСР (Комiтет у справах мистецтв УРСР) та Комiтету у справах культурно-освiтнiх установ УРСР. Архiви республiканських установ на вiдмiну вiд союзних фiксують перемiщення культурних цiнностей усереденi України, надходження їх в Україну внаслiдок реевакуацiї або реституцiї, вибуття культурних цiнностей за межi України, найчастiше до центральних союзних закладiв.
3.1.2. “Матерiали Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi”. У даному пунктi розглядаються та порiвнюються вiдповiднi документальнi комплекси Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi, якi зберiгаються в Нацiональному архiвi США у Вашiнгтонi у вiддiленнi адмiнiстративних матерiалiв у м. С’ютлендi в окремому фондi “Матерiали центральних збiрних пунктiв “Колекцiя Арделiї Хол” документальної групи RG-260 та в Нiмеччинi в Бундесархiвi у м. Кобленцi у фондi В-323 (Опiкунське управлiння щодо культурних цiнностей).
У пiдроздiлi 3.2. “Найбiльшi сховища культурних цiнностей в американськiй зонi окупацiї Нiмеччини. Заходи Американської вiйськової адмiнiстрацiї щодо повернення культурних цiнностей” розглядається дiяльнiсть трьох центральних збiрних пунктiв у Мюнхенi, Вiсбаденi та Оффенбасi, створених американцями для концентрацiї виявлених ними в нацистських сховищах на територiї Нiмеччини та Австрiї культурних цiнностей. Радянськi культурнi цiнностi були виявленi, головним чином, в сховищах Айнзацштабу: замку Кольмберг бiля м. Ансбах (культурнi цiнностi з царських палацiв пiд Ленiнградом та з Новгорода i Пскова), замку Буксгейм бiля м. Меммiнгена (сховище зондерштабу образотворчого мистецтва), замку Гьохштедт в Баварiї (головним чином, колекцiї з iсторичних музеїв України) та Гунген в землi Гессен (сховище iудаїки Iнституту дослiдження єврейського питання). Виявленi в цих сховищах культурнi цiнностi були перевезенi американцями, крiм iудаїки, до Мюнхенського центрального збiрного пункту (далi МЦЗП).
У пiдроздiлi 3.3. “Характеристика, структура, аналiз i порiвняння документальних груп Мюнхенського центрального збiрного пункту” зроблена спроба виявити частку українських культурних цiнностей, якi були сконцентрованi в МЦЗП, та виявити шляхом порiвняння Мюнхенської картотеки мистецьких об’єктiв (далi Картотека) та “Транспортних спискiв” ступiнь об’єктивностi Картотеки. Мюнхенську картотеку мистецьких об’єктiв (1945-1952 рр.) становлять iдентифiкацiйнi картки, складенi на кожний предмет культури або групу однорiдних предметiв, якi надiйшли до МЦЗП. “Транспортнi списки” (1946-1948 рр.) – перелiки англiйською мовою культурних цiнностей, якi окремими транспортами або партiями передавалися з МЦЗП радянськiй сторонi. В МЦЗП “українського походження” були археологiчнi, етнографiчнi та iншi колекцiї, виявленi у замку Гьохштедт; картини радянських художникiв з замку Буксгейм, з замку Нойшванштайн частина картин, вивезених Айнзацштабом з Воронцовського палацу в Алупцi. При порiвняннi Картотеки та “Транспортних спискiв”, були виявленi незначнi розбiжностi, що пояснюються, по-перше, наявнiстю у Картотецi механiчних помилок, зроблених при заповненнi карток; а, по-друге, на вiдмiну вiд її даних фактично неповним поверненням деяких культурних цiнностей Радянському Союзу. Виявленi розбiжностi та механiчнi помилки примушують ставитися до даних Картотеки критично, тим бiльше, що процент механiчних помилок встановити досить важко, майже неможливо. Єдиним, на нашу думку, засобом виявлення помилок у Картотецi є її по-предметне, скрупульозне, номер за номером порiвняння з “Транспортними списками”, якi є фактичним свiдоцтвом того, що ж було повернуто СРСР.
В результатi проведеного дослiдження зробленi наступнi висновки:
Матерiали Айнзацштабу складають оригiнальнi, не компiлятивнi документи, якi є першоджерелами з порушеної теми. В результатi їх аналiзу та порiвняння з ЦДАВО України, Бундесархiву в Берлiнi та РГВА у Москвi було встановлено, що вони є зiбранням архiвiв рiзноманiтних пiдроздiлiв Айнзацштабу, якi репрезентованi окремими головними робочими групами, робочими групами, зондеркомандами та зондерштабами. Всi цi архiвнi збiрки не цiлiснi, дослiдники мають справу з менш або бiльш вцiлiлими частинами цих архiвiв.
До України мають вiдношення архiви управлiння Головної робочої групи України, пiдпорядкованих їй робочих груп: Києва, Харкова, Днiпропетровська, Херсона, Криму та зондеркоманди Одеси, а також та частина архiву Управлiння Айнзацштабу, яка мiстить документи HAGU. Названi комплекси документiв зберiгаються в ЦДАВО України у ф. 3676 i лише незначна частина у Берлiнi та Москвi.
Дiяльнiсть Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга в Українi слiд розглядати не лише як дiяльнiсть грабiжницької органiзацiї. Характер його дiяльностi був результатом грабiжницької державницької полiтики нацистської Нiмеччини, яка розглядала культурнi багатства захоплених нею країн Європи як свої власнi.
Айнзацштаб рейхсляйтера Розенберга був покликаний iдеологiчно обгрунтувати загарбницьку полiтику нацистської Нiмеччини та розв’язаної нею вiйни майже проти всiєї Європи. Тому вiн був надiлений широкими повноваженнями щодо культурних цiнностей – правом їх дослiджувати на предмет полiтичних, iдеологiчних матерiалiв, “направлених проти нацiонал-соцiалiзму”, та правом конфiсковувати потрiбнi їм матерiали. Вивезення культурних цiнностей з окупованих країн було для Айнзацштабу побiчним явищем виконання його основних iдеологiчних завдань, яке, проте, стало головним при оцiнцi його дiльностi пiсля вiйни, оскiльки саме це спричинило втрати нацiональних багатств i саме це охарактеризувало його як грабiжницьку органiзацiю.
Опрацьованi матерiали Мюнхенського центрального збiрного пункту Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi є яскравим свiдченням того, що, по-перше, не всi культурнi цiнностi, якi були вивезенi Айнзацштабом, загинули; по-друге, вони були повернутi. Проблема бiльш точного визначення, що саме було повернуто в Україну, з порiвнянням наявних сьогоднi в фондах українських установ культури їх колекцiй чекає на наступнi дослiдження. Це свiдчить про те, що не слiд забувати цю тему, оскiльки вона обiцяє новi вiдкриття i, можливо, повернення до життя окремих пам’яток культури.
Основний змiст i положення дисертацiї викладено
у таких публiкацiях автора:
Колекцiя документiв ШТАЗI як джерело дослiдження долi українських культурних цiнностей пiд час Другої свiтової вiйни // Архiви України. –1995. – № 1-3. – С.69-76.
Українськi музеї пiд час окупацiї в роки Другої свiтової вiйни (Огляд архiвних матерiалiв) // Матерiали нацiонального семiнару “Проблеми повернення нацiонально-культурних пам’яток, втрачених або перемiщених пiд час Другої свiтової вiйни”. Чернiгiв, вересень 1994. – Київ, 1996. – С.130-137. – (Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи; Вип. 6).
Доля українських культурних цiнностей в роки Другої свiтової вiйни в рамках Бременського проекту “Доля перемiщених радянських скарбiв мистецтв пiд час i пiсля Другої свiтової вiйни” // Нацiональна архiвна iнформацiйна система “Архiвна та рукописна українiка” i комп’ютеризацiя архiвної справи в Українi / НАН України. Iн-т укр. археографiї та джерелознавства iм. М.С.Грушевського. – Київ, 1996. – С.175-180. – (Iнформатизацiя архiвної справи в Українi: Сучасний стан та перспективи. Зб. наук. праць; Вип. I). (У спiвавт. з О.В.Долинським, М.Г.Дубик та О.В.Соханем, дисертантовi належать с.175, 177, 179-180).
Київська частина матерiалiв Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга // Архiви України. – 1997. – № 1-6. – С.53-73.
Привласнення i реституцiя: Документи про втрати мистецької спадщини Михайлiвського Золотоверхого собору // Пам’ятки України. – 1999. – № 1. – С. ХХVI-XXVIII. – (У спiвавт. з С.I.Котом та Ю.О.Коренюком, дисертантовi належать с. XXVI-XXVII).
Документи Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга про дiяльнiсть в українських бiблiотеках пiд час нацистської окупацiї (1941-1944) // Науковi записки: Зб. праць молодих вчених та аспiрантiв / НАН України. Iн-т укр. археографiї та джерелознавства iм. М.С.Грушевського. – Т.4. – К., 1999. – С.398-412.
AНОТАЦIЯ
Себта Т.М. Архiвнi джерела про українськi культурнi цiнностi, вивезенi нацистами в роки Другої свiтової вiйни. – Рукопис.
Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата iсторичних наук за спецiальнiстю 07.00.06 – iсторiографiя, джерелознавство та спецiальнi iсторичнi дисциплiни. – Iнститут української археографiї та джерелознавства iм. М.С.Грушевського НАН України, Київ, 2000.
В дисертацiї комплексно i глибоко аналiзується маловiдомий до цього часу великий масив архiвних джерел щодо дiяльностi Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга в Українi та долi вивезених ним українських культурних цiнностей пiд час Другої свiтової вiйни. Об’єктом дослiдження є архiвнi комплекси документiв Айнзацштабу (1940-1945 рр.) та Мюнхенського центрального збiрного пункту Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi – Мюнхенська картотека мистецьких об’єктiв (1945-1952 рр.), т.зв. “Транспортнi списки” (1946-1948 рр.) та перелiк культурних цiнностей, переданих з Мюнхенського центрального збiрного пункту СРСР протягом 1945-1962 рр.
При роботi над даною темою вперше було порiвняно три великi архiвнi комплекси документiв Айнзацштабу, якi зберiгаються у Києвi (Центральному державному архiвi вищих органiв влади та управлiння України, ф.ф. 3674, 3676), Москвi (Росiйському державному воєнному архiвi, ф.1401-К) та Берлiнi (Bundesarchiv Berlin, ф. NS-30), а також описанi та проаналiзованi на предмет повернення українських культурних цiнностей комплекси документiв Мюнхенського центрального збiрного пункту, якi зберiгаються в Бундесархiвi в м. Кобленцi (ф. В-323).
Ключовi слова: Айнзацштаб, рейхсляйтер Розенберг, культурнi цiнностi, Друга свiтова вiйна, Мюнхенський центральний збiрний пункт.
1 Палладін О.В. Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки 1919–1944. / Палладін О.В. – К.: Вид-во АН УРСР, 1945. – 109 с.
2 Розвиток науки Української РСР за 40 років / гол. ред. О.В. Палладін. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 261 с.
3 Історія Академії наук Української РСР у 2-х кн. Кн. 1. / редкол.: Б.Є. Патон [та ін.]. – К.: Вид-во “Укр. рад. енциклопедія”, 1967. – 835 с.
4 Терлецький В.М. Академія наук Української РСР 1919–1969: Короткий іст. нарис. / Терлецький В.М. – К.: Наук. думка, 1969. – 278 с.
5 Немошкаленко В.В. Академія наук Української РСР: (До 50-річчя заснування) / Немошкаленко В.В., Новіков М.В., Пелих В.М. – К.: Наук. думка, 1969. – 272 с.
6 Тонкаль В.Ю. Академія наук Української РСР / Тонкаль В.Ю., Пелих В.М., Стогній Б.С. – К.: Наук. думка, 1979. – 445 с.
7 Історія Академії наук Української РСР / редкол.: Б.Є. Патон [та ін.]. – К.: Наук. думка, 1982. – 859 с.
8 Шпак А.П. Академия наук Украинской ССР: История и современность / под ред. Б.С. Стогния / А.П. Шпак, В.П. Цемко. – К.: Наук. думка, 1990. – 432 с.
9 Розвиток науки в західних областях Української РСР за роки Радянської влади (1938–1989) / упоряд. В.В. Шкараб’юк. – К.: Наук. думка, 1990. – 304 с.
10 Шовкопляс І.Г. Археологічні дослідження на Україні (1917–1957): [огляд вивчення археологічних пам’яток] / Шовкопляс І.Г. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 424 с.
11 Санцевич А.В. Проблеми історії України післявоєнного періоду в радянській історіографії / Санцевич А.В. – К.: Наук. думка, 1967. – 254 с.
12 Дядиченко В.А. Развитие исторической науки в УССР / В.А. Дядиченко, Ф.Є. Лось. – К.: Наук. думка, 1970. – 80 с.
13 Розвиток історичної науки на Україні за роки Радянської влади / редкол.: П.М. Калениченко, А.В. Санцевич, В.Г. Сарбей. – К.: Наук. думка, 1973. – 254 с.
14 50 лет Институту археологии АН УССР / [Артеменко И.И., Баран В.Д. и др.]. – К.: Наук. думка, 1984. – 138 с.
15 Санцевич А.В. Развитие исторической науки в Академии наук Украинской ССР 1936–1986 / А.В. Санцевич, Н.В. Комаренко. – К.: Наук. думка, 1986. – 208 с.
16 Історія Академії наук України 1918–1993. / редкол.: Б.Є. Патон [та ін.]. – К.: Наук. думка, 1994. – 320 с.
17 Кульчицький С.В. Історія Національної академії наук України в суспільно-політичному контексті 1918–1998 / [Кульчицький С.В. Павленко Ю.В., Храмов Ю.О., Руда С.П.]. – К.: Фенікс, 2000. – 527 с.
18 60 років Інституту археології НАН України / редкол.: П.П. Толочко (відп. ред.) [та ін.] / [Баран В.Д., Бєляєва С.О., Блажевич Н.В. та ін.]. – К.: Київ. акад. євробізнесу, 1994. – 138 с.
19 Санцевич А.В. Інститут історії України Національної академії наук України: [історіограф. нарис до 60-річчя установи]. – К.: Вид-во Ін-ту історії України НАН України, 1998. – 130 с.
20 Інститут українознавства ім. І.П. Крип’якевича Національної академії наук. Наукова діяльність, структура, працівники / відп. ред. Я.Д. Ісаєвич. – Львів, Вид-во Ін-ту українознавства, 2001. – 336 с.
21 Інститут історії України НАН України. 1936–2006. – К.: Вид-во Ін-ту історії України НАН України, 2006. – 818 с.
22 Коцур В.П. Історіографія історії України: [курс лекцій] / В.П. Коцур, А.П. Коцур. – Чернівці: Золоті литаври, 1999. – 519 с.
23 Калакура Я.С. Українська історіографія: [курс лекцій] / Калакура Я.С. – К.: Ґенеза, 2004. – 496 с.
24 Соловей Д.Ф. Українська наука в колоніальних путах / Соловей Д.Ф. – Нью-Йорк.: Вид-во “Пролог”, 1963. – 276 с.; Соловей Д.Ф. Повільне удушування української науки. Дещо з нарисів 37-річної окупації України й диктатури ЦК КПРС / Соловей Д.Ф. – Торонто, 1958. – 29 с.
25 Оглоблин О.П. Українська історіографія 1917–1956 / Оглоблин О.П. – К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2003. – 252 с.