Тема 6. Сучасна дитяча музична педагогіка

• Система ритмічного виховання “Шульверк” Карла Орфа, заснов­ника загальноестетичного виховання дітей.

• “Система творчого виховання” Л. Баренбойма як основа професій­ного навчання.

• Видатні представники Київської фортепіанної школи та їх внесок у скарбницю дитячої музичної педагогіки.

Сучасна дитяча фортепіанна педагогіка Найбільший внесок у дитячу музичну педагогіку зробив австрій­ський композитор і педагог Кар.і Орф. Його система “Шульверк”, ви­найдена в 40-ві роки XX століття, набула колосальної популярності в усьому світі.

Масове захоплення західної молоді спортом і танцями наштовх­нуло Орфа на думку, шо прилучення до музичного виконавства най­краще починати через ритмічні рухи. Відкривши в Мюнхені школу му­зики і танцю для дорослих, він став працювати над створенням своєї Системи ритмічного виховання, суть якої синтез “елементарного”

музикування (на бубнах, марокасах, ксилофонах) з рухом у такт музиці (удари, притупування, погойдування) і мелодизованими промовками (імена, лічилки, прості пісеньки).

Елементарні інструменти, які легко опанувати + елементарні рит­мічні рухи + елементарна підтекстовка: на цій основі можна було за­охочувати до музики і малообдарованих дітей, сприяючи їхньому емо- ційно-творчому розвитку й виявленню прихованих можливостей. У такому синтезі (гра - рух - слово) ритм є початковою організуючою силою. Це - головне відкриття Орфа.

Наступне відкриття; ритмічне виховання треба починати якомога раніше, зі шкільного і навіть дошкільного віку Орф пішов працювати в школу, продовжуючи вдосконалювати свою систему. Дитячі малюнки до пісень і віршів привели його до здогаду про новий резерв емоційно- творчого розвитку - можливості використовувати зв'язок музики з об­разотворчим мистецтвом (ілюстрування). Все разом дозволяло дитині не пасивно слухати музику, а самому включатися як учасникові, емо­ційно розкріпачуватись і проявляти творчу активність.

Кінцевим відкриттям Орфа стала ідея масовості, всеохоплення музичним навчанням, впровадження “елементарної музики” у систему загальної освіти (школи) і дошкільного виховання (дитсадки) - тобто ідея розвитку фантазії та здатності до емоційного сприйняття музики у всіх дітей без винятку.

Із впровадженням цієї системи, девіз якої- музика повинна при­носити дітям радість! - музичне виховання розділилося на загально- естетичне (для всіх) і професійне (для обдарованих). Система Орфа орієнтована на аматорське музичне виховання.

* *

У нашій країні склалася система творчого виховання (СТВ), яка орієнтована на професійне навчання. Її основні положення сформу­лював Л. Баренбойм (учень Блуменфельда). Він написав ряд книг з історії й методики викладання гри на фортепіано, які містять багато новаторських ідей стосовно дитячого навчання. Девіз СТВ перегуку­ється з девізом “Шульверка” - “отримувати радість від навчання!” і визначає мету всієї музичної педагогіки.

СТВ висуває високі вимоги до особистості педагога, тому що він “не тільки навчає музиці, але і формує душу” (Нейгауз). Багаж знань, загальна культура, уміння знаходити контакт (знання психології), во­лодіння раціональними прийомами роботи, гарна пам’ять, артистизм, логічна і образна мова, здатність до самоаналізу, любов до дітей - це якості, необхідні гарному педагогові. Він повинен, залежно від по­греби, уміти бути активним - і стриманим, емоційним - і урівнова­женим, наполегливим - і терплячим, за ситуацією. Повинен володіти даром “яснобачення” - здатністю вживатися в психіку дитини, читати її думки по дрібних деталях, уміти відчути себе на її місці. А для цього потрібні такі якості, як спостережливість, інтуїція, уява, а особливо - педагогічна спрямованість мислення.

Самоаналіз - єдина умова самовиховання, що забезпечує постій­ний пошук. Педагог, "що сумнівається ” - шукаючий, творчий. “Докір учня в непослідовності: - На минулому уроці ви говорили прямо проти­лежне, - комплімент для педагога” (Перельман).

Найважливіша умова творчого виховання - індивідуальний під­хід у навчанні:

• пошук індивідуальних шляхів роботи з кожним учнем, відмова від штампів, догм;

• дотримання принципу поступовості та своєчасності (“не чекати троянд на початку травня”)',

• творча діяльність - провідна в навчанні музиці; прилучення ді­тей до творчості і творчих форм роботи (“висловлюватися “від себе”, а не “бубоніти по написаному”, “уміти внести хоч зер­нинку свого”);

• виховання бажання та уміння вчитися (а не “натаскування”);

• орієнтація на розвиток у першу чергу слуху і музичного мис­лення (а не рухових умінь), здатності аналізувати, порівнювати, робити висновки, знаходити взаємозв’язки в музичному матері­алі (т. зв. виховання “зсередини - назовні”, - Мартінсен, “слуху, що думає і рук, що чують”, - Блуменфельд);

• застосування особливих методів, які дозволяють дітям одержувати радість від процесу навчання і забезпечують ефективність ро­боти:

• проблемного - що змушує думати і проявляти ініціативу;

• евристичного -що підігріває інтерес і емоції;

• комплексного - що допомагає гармонічно розвивати всі здібності, а не тільки моторику, "учити музиці, а не лише грі на фортепіано ” (Нейгауз).

Суттєвий внесок у справу дитячого музичного виховання внесли педагоги російської й української фортепіанних шкіл: Асаф’єв, Ми­хайлов, Артоболевська, Хереско, Малахова, Любомудрова, А. Ні- колаєв, Тімакіп, Міліч, Браудо, Рябов і багато інших, їхня педагогіка грунтується на кращих традиціях російських і західних шкіл, а також містить нові творчі знахідки, почерпнуті з власного педагогічного до­свіду. Вона протистоїть консервативній, авторитарній, відсталій педа­гогіці та служить опорою і керівництвом для шукаючих, творчих педа­гогів наших днів.