- •Глава 1
- •§ 1. Об’єкт, предмет, структура та функції соціології
- •§ 2. Основні етапи розвитку соціології
- •Глава 2
- •§ 1. Суспільство як соціальна система
- •§ 2. Соціальна взаємодія та соціальні відносини
- •§ 3. Соціальні зміни та соціальний розвиток
- •Глава 3
- •§ 1. Соціологічний вимір особистості. Соціальна якість особистості
- •§ 2. Соціалізація людини
- •§ 3. Соціальна діяльність і соціальна поведінка особистості
- •§ 4. Соціальна активність особистості
- •Глава 4
- •§ 1. Поняття й ознаки соціального інституту. Механізми здійснення інституціоналізації
- •§ 2. Види та функції соціальних інститутів
- •Глава 5
- •§ 1. Поняття, ознаки та принципи соціальної організації
- •§ 2. Типологія організацій
- •§ 3. Управління організаціями
- •§ 4. Тенденції розвитку соціальної організації
- •Глава 6
- •§ 1. Соціальна група як елемент соціальної структури
- •§ 2. Національно-етнічна структура суспільства
- •§ 3. Соціально-поселенська структура суспільства
- •§ 4. Соціально-професійна структура суспільства
- •§ 5. Соціально-демографічна структура суспільства
- •§ 6. Соціальна стратифікація і соціальна мобільність
- •Глава 7
- •§ 1. Сім’я як об’єкт соціологічного аналізу
- •§ 2. Соціальні функції сім’ї
- •§ 3. Типи та фази розвитку сім’ї
- •§ 4. Тенденції шлюбно-сімейних відносин в Україні
- •Глава 8
- •§ 1. Сутність і загальні ознаки соціальних відхилень
- •§ 2. Типологія соціальних відхилень та форми девіантної поведінки
- •§ 3. Основні підходи до пояснення причин девіантної поведінки
- •§ 4 . Шляхи подолання і корекції соціальних відхилень
- •§ 5. Соціальний контроль як механізм соціальної регуляції поведінки людей і підтримання суспільного порядку
- •Глава 9
- •§ 1. Конфлікт як соціальне явище
- •§ 2. Класифікація і структура конфліктів
- •§ 3. Причини виникнення соціальних конфліктів. Динаміка конфлікту
- •§ 4. Шляхи і засоби подолання конфлікту
- •Глава 10
- •§ 1. Поняття, функції і принципи соціального управління
- •§ 2. Управлінське рішення: стадії розробки та основні вимоги
- •§ 3. Соціальне управління і соціальне прогнозування, проектування та планування
- •§ 4. Зміст соціальної політики, її місце в соціальному управлінні
- •§ 5. Соціальні індикатори та їх використання у процесі формування соціальної політики і соціальної держави
- •Глава 11
- •§ 1. Специфіка соціальних технологій: поняття, призначення та принципи
- •§ 2. Структура і типи соціальних технологій
- •§ 3. Психолого-правові аспекти соціальних технологій
- •§ 4. Проблеми формування бази даних для соціальних технологій
- •§ 5. Розробка й використання соціальних технологій при розв’язанні практичних проблем суспільства
- •Глава 12
- •§ 1. Поняття громадської думки та її природа
- •§ 2. Об’єкт і суб’єкт громадської думки, її структура та функції
- •§ 3. Становлення громадської думки. Критерії та показники її зрілості
- •§ 4. Джерела вивчення громадської думки
- •Глава 13
- •§ 1. Соціологічний підхід до аналізу права
- •§ 2. Соціальна обумовленість розвитку права
- •§ 3. Соціальний механізм дії права
- •§ 4. Критерії та показники соціальної ефективності правових норм
- •§ 5. Правова соціалізація особистості
- •Глава 14
- •§ 1. Сутність конкретно-соціологічних досліджень. Основні етапи
- •§ 2. Програма соціологічного дослідження
- •§ 3. Соціологічні методи дослідження: спостереження, експеримент, аналіз документів, опитування
- •§ 4. Обробка та аналіз соціологічних даних
- •§ 5. Використання соціологічних досліджень в юридичній практиці
§ 4. Соціальна активність особистості
Істотним моментом соціалізації людини є розвиток її соціальної активності, що виявляється у поведінці особистості та її діяльності.
Соціальна активність особистості — це системна соціальна якість, в якій виявляється та реалізується рівень її соціальності, тобто глибина та повнота зв’язків особистості із соціумом, рівень перетворення особистості на суб’єкта суспільних відносин.
Соціальна активність є вихідною соціальною якістю, що відображає цілісне, стале активне ставлення до суспільства, проблем його розвитку та визначає якісні особливості свідомості, діяльності і становища особистості.
Соціальна активність характеризується не тільки усвідомленням та прийняттям інтересів суспільства і певних спільнот, а й готовністю та вмінням реалізовувати ці інтереси, активною діяльністю самостійного суб’єкта.
Важливими ознаками соціальної активності особистості є сильне, стале прагнення впливати на соціальні процеси та дієва участь у суспільних справах, прагнення змінити, перетворити або, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний лад, його форми та елементи.
Процеси оновлення та розвитку суспільства неможливі, якщо до них не залучити основну масу населення, якщо соціальна активність має низький рівень, якщо відсутній розвиток її нових нетрадиційних форм. Однак ця потреба суспільства нині не задовольняється. Існує суперечність між необхідністю розвитку творчої активності та реальним станом активності мас, між цією потребою та деструктивними, негативними і дестабілізуючими факторами прояву активності.
Більше того, сучасні дослідники соціально-економічних процесів запровадили нове поняття «соціальне виключення» (social exclusion), яке відображає явище, що істотно перешкоджає розвиткові соціальної активності. Безробіття та «нова бідність», що притаманні як промислово розвинутому світу, так і посткомуністичним країнам (хоч і різною мірою), а також соціальні наслідки глобалізації сприяють поширенню такого явища, як «соціальне виключення». Перш за все це поняття стосується тривалого безробіття, некваліфікованої праці та статусу емігрантів.
Основу концепції соціального виключення становлять три парадигми.
Парадигма солідарності розглядає соціальне виключення як розрив соціальних зв’язків, відсутність взаємовідносин між індивідом та суспільством, тобто розглядається, з яких соціальних інститутів виключаються індивіди та групи. Соціальне виключення — це загроза моральній спільності та системі цінностей, що становлять основу соціального ладу.
Парадигма спеціалізації трактує соціальне виключення як наслідок індивідуальної поведінки, розподілу праці та обміну в цій сфері, дискримінації та нереалізованих прав і свобод.
Парадигма монополії уявляє суспільство як ієрархічну структуру з різними групами, що контролюють ресурси. Такий стан породжує несправедливість. Діє ієрархія включень та виключень. Ті, хто мають ресурси, солідаризуючись всередині своєї групи, не допускають до неї інших: обмежують доступ до освіти, професії, культури, послуг і т.ін.
Таким чином, соціально продукується особистість виключеного індивіда. Бідність — це часткова форма соціальної виключеності. Велике значення мають характер, період і темпи зубожіння, а також його масштаби.
Існують різні методологічні підходи до дослідження соціальної виключеності — груповий, інституційний та правовий. Правовий підхід концентрує увагу на реалізації прав, що впливають на добробут та забезпечення засобів існування, на соціальних гарантіях та стандартах, тобто на комплексі соціальних прав у суспільстві.