Метод 1. Визначення внп по витратах

При розрахунку ВНП по витратах підсумовують всі види витрат на придбання кінцевого продукту або послуги, куди включаються особисті споживчі витрати, внутрішні інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг і чистий експорт (очевидно, цей перелік схожий на склад сукупного попиту).

Особисті споживчі витрати (С) - це витрати домашніх господарств на придбання предметів споживання тривалого користування, товари поточного споживання, споживчі витрати на послуги.

Внутрішні інвестиції (І) - всі інвестиційні витрати підприємств: кінцеві покупки машин, устаткування й верстатів, матеріалів ; все будівництво( в т.ч. і житлове ).

Державні закупівлі товарів і послуг (Д) - державні витрати на кінцеву продукцію підприємств і на всі прямі покупки ресурсів, особливо робочої сили. з боку держави. Сюди не входять трансферні платежі( „трансферт” – „передача”, тобто отримання державою податків з населення і передача частини з них безробітним, пенсіонерам, інвалідам), бо пенсіонер та інш. нічого не виробляють.

Чистий експорт (Е) являє собою величину, на яку закордонні витрати на вітчизняні товари й послуги перевищують вітчизняні витрати на іноземні товари й послуги. Таким чином, одержуємо основну формулу: ВНП = С + I +Д + Е

Метод 2. Визначення внп по доходах

При розгляді ВНП по доходах крім тих, які надходять у домашні господарства як заробітна плата (З), рентні платежі ( Р ), процент ( %) й прибуток ( П ), необхідно брати до уваги ще два види розподілу коштів, не пов'язаних з виплатою доходів: відрахування на споживання капіталу ( амортизація - А) та непрямі податки( Н ) на бізнес.

Щорічні відрахування, які показують обсяг капіталу, спожитого в ході виробництва в окремі роки, називаються амортизацією.

Непрямі податки на бізнес - це ті податки, які стягуються державою з підприємств і включаються останніми у витрати виробництва й тому додаються до цін на продукти. Це такі види, як акцизи, ліцензійні платежі й мита.

У винагороду за працю найманих робітників входить заробітна плата. Сюди ж включаються відрахування на соціальне страхування й у різноманітні приватні фонди пенсійного забезпечення, медичне обслуговування.

Рентні платежі - це доходи, одержувані домовласниками, які забезпечують економіку ресурсами власності – здавання в оренду землі, приміщень, житла.

Процент – це плата: за грошовий капітал, покладений у банк; за кредит тощо.

Отже, ВНП = З +Р + % + П + А + Н

Очевидно, результати розрахунків за обома методами будуть однаковими.

Існує зв'язок між показниками ВНП і ВВП:

ВНП = ВВП + чисті факторні доходи з-за кордону.

Чисті факторні доходи з-за кордону - це різниця між доходами, отриманими громадянами даної країни за кордоном, і доходами іноземців, отриманими на території даної країни. Якщо ВНП перевищує ВВП, значить, жителі даної країни отримують за кордоном більше, ніж іноземці заробляють в даній країні.

Тема 13 Відтворення та економічне зростання суспільства

1. Відтворення просте і розширене. . Відтворення сукупного суспільного продукту.

2. Економічне зростання та його чинники. Рівень життя та його показники.

1. Суспільне виробництво є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Процес суспільного вироб­ництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факто­рів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) ма­ють бути замінені на нові чи відремонтовані, а використане пали­во — відновлене. Відтворення не може відбуватися і без відновлен­ня предметів праці (запасів сировини).

Відомо два види відтворення: просте і розширене.

Просте відтворення — це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фак­тори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення ха­рактерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси — уповільненість економічного та соціального прогресу.

Приклад. Первісні вкладення К= 1 000 грн., з них постійний капітал С = 800 грн, змінний капітал V = 200 грн. Норма додаткової вартості m' = 100 %. Тоді вартість виготовленої продукції W = 800 С + 200 V + 200 m = 1 200 грн. Використавши з виручки ( 1200 грн ) 200 грн додаткової вартості на особисті потреби, підприємець підходить до початку наступного циклу виробництва зі своїм початковим капіталом К = 1 000 грн, і все продовжується в тих самих розмірах. Кінцеві обсяги виробництва ( 1 200 грн ) залишаються незмінними.

Розширене відтворення — це відновлення виробництва в кожно­му наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якіс­ніші фактори виробництва. Основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на осо­бисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, роз­витку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства.

Приклад. К = 1 000 грн, С = 800 грн, V = 200 грн, m' = 100 %. Так само W = 800 С + 200 V + 200 m = 1 200 грн. Але 200 m розподіляється таким чином : 100 – на задоволення особистих потреб ( у фонд споживання ФС ), а 100 – на додаткове придбання засобів виробництва та робочої сили ( у фонд нагромадження ФН ).

У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, орга­нізаційної структури та форми власності мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо), як мінімум, і з приростом, як максимум.

Національне багатство країни безпосередньо пов’язане з виробництвом сукупного національного продукту і його відтворенням на розширеній основі. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей. Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування обсягів виробництва, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зміни в економіці. Можливість цих змін дедалі більше визначається станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини.

Нематеріальне багатство суспільства - це його елементи, які визначають якість робочої сили – науково-технічний, освітній, культурний потенціал (це накопичений виробничий досвід, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси).Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних вчених і спеціалістів, то вона безповоротно втрачає певну частину ВВП. Те саме спостерігається у разі погіршення якості навчання, при скороченні асигнувань на науку та освіту.

Важливу роль у відтворенні національного багатства відіграють природні ресурси. Розрізняють відтворювані і не відтворювані природні ресурси. Так, існують природні ресурси, які не створені працею ( наприклад, ліс ), але можуть бути відтворені. А, наприклад, природні корисні копалини – не відтворювані.

Статистика національного багатства потребує його спеціального аналізу – обсягу, структури та динаміки, але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.

2. Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в еко­номічному зростанні. Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кіль­кісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продук­ту і факторів його виробництва.

Саме по собі економічне зростання суперечливе. Так, можна домогтися збільшення виробництва й споживання матеріальних благ за рахунок погіршення їхньої якості, за рахунок економії на очисних спорудженнях і погіршення умов життя, домогтися тимчасового зростання виробництва можна й за рахунок хижацької експлуатації ресурсів. Такий ріст або нестійкий або взагалі позбавлений змісту.

Цілі ефективного економічного росту:

- збільшення тривалості життя;

- зниження захворюваності й травматизму;

- підвищення рівня освіти й культури;

- соціальна стабільність й упевненість у своєму майбутньому;

- подолання вбогості й кричущих розходжень у рівні життя;

- досягнення максимальної зайнятості;

- захист навколишнього середовища й підвищення екологічної безпеки;

- зниження злочинності.

Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залеж­но від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

При екстенсивному типі розвитку економічний ріст досягається шляхом кількісного збільшення факторів виробництва, а при інтенсивному - шляхом якісного їхнього вдосконалювання й кращого використання.

Екстенсивне економічне зростання - це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою вдається порівняно швидко скоротити або ліквідувати безробіття. Але такий шлях збільшення виробництва має й серйозні недоліки: 1) йому не властиве застосування досягнень НТП; 2) випуск продукції підвищується тією самою мірою, у якій зростають величини використовуваних виробничих факторів, отже на незмінному рівні залишаються значення таких економічних показників, як фондовіддача і продуктивність праці;3) використання природних ресурсів йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орної землі, корисних копалин. Отже доводиться витрачати усе більше праці й засобів виробництва для видобутку кожної тонни сировини й палива. У результаті економічний зріст має витратний характер. Довгострокова орієнтація на переважно екстенсивний шлях зросту випуску продукції веде державу до тупикових ситуацій.

Більш складний тип економічного росту інтенсивний (від французького слова intensif - напруга). Його головна ознака - підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу : за рахунок застосування більш прогресивної техніки, передових технологій, досягнень науки, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки інтенсивному типу зростання досягається: підвищення якості продукції, ріст продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.

Всебічна інтенсифікація веде до якісного відновлення всього процесу розширеного відтворення. Нове проявляється в створенні сучасної структури народного господарства. У загальному обсязі підвищується питома вага наукомістких галузей (випуск ЕОМ, електротехнічна промисловість, атомна енергетика й інші галузі, що використовують досягнення НТП). В умовах науково - технічної революції, що розгорнулася із середини ХХ століття, переважним типом розвитку в західних індустріальних країнах стає інтенсивний економічний ріст.

Важко точно визначити вагу конкретного фактору економічного зростання. Існує ділення на інтенсивні та екстенсивні фактори:

а) інтенсивні :

• прискорення НТП ( впровадження нової техніки та технологій тощо );

• підвищення кваліфікації робітників;

• покращення використання основних та оборотних фондів;

• покращення організації діяльності підприємств та всього народного господарства.

б) екстенсивні:

• збільшення обсягу інвестицій за умови збереження існуючого рівня технології;

• збільшення чисельності робітників;

• зростання обсягів використання сировини, матеріалів та інших оборотних фондів.

Сьогодні наша країна зможе мати збільшення темпів економічного зростання тільки за рахунок інтенсивних факторів. Для цього необхідно:

1. створювати нові економічні механізми ринкового типу, щоб покращити розподіл обмежених ресурсів України;

2. поновити обладнання для підвищення ефективності технологій;

3. зберегти та підвищити науково-технічний потенціал країни та систему освіти, щоб не скорочувався людський капітал.

Поліпшення розширеного відтворення досягається, коли в складі національного доходу зростає частка продуктів споживання ( група Б ) в порівнянні із засобами виробництва ( група А ), які йдуть для нагромадження. У результаті підвищується рівень й якість життя населення, росте соціальна ефективність економіки.

Рівень життя – це сукупність умов життя, праці та побуту людей , а отже, ступінь задоволення їх фізіологічних, соціальних та інтелектуальних потреб.

До основних показників рівня життя відносять :

• загальний обсяг споживання матеріальних благ та послуг;

• обсяг і структура споживання окремих товарів;

• рівень і співвідношення роздрібних цін;

• рівень оплати праці і податки;

• соціальні та виробничі умови праці;

• тривалість робочого часу;

• структура позаробочого вільного часу;

• житлові умови;

• розвиток сфер охорони здоров’я, культури та відпочинку тощо.

Рівень життя характеризує середні умови життя людей. Для визначення структури населення ( мало- та високозабезпечені верстви) розраховується прожитковий мінімум. Він відображає мінімально допустиму межу споживання, тобто включає набір матеріальних благ та послуг, які дозволяють задовольняти лише наймінімальніші потреби людини. Нижче цієї межі доходи населення не мають права спускатися, інакше настає деградація суспільства. Водночас це є межа для встановлення мінімальної зарплати.

Отже, малозабезпечені верстви населення – це та категорія людей, які отримують доходи, менші прожиткового мінімуму, їх відносять за межу бідності й визнають необхідність надання їм соціальної допомоги.

Прожитковий мінімум у більшості країн Заходу встановлюється на основі грошової оцінки так званого споживчого кошика, до якого за діючою офіційною методикою включають 425 різних видів продуктів та послуг, необхідних для задоволення основних фізіологічних та соціально-культурних потреб людини. Цей прожитковий мінімум регулярно публікується та корегується в міру змін цін на продукти та послуги першої необхідності.