0 Інвестиційні ресурси

Графік межі виробничих можливостей ( МВМ)

Економіка виробляє два великих і протилежних за функціональним значенням типи продуктів: споживчі блага (наприклад, піцу) та інвестиційні ресурси (верстати). Припустимо, комбінація А демонструє крайню можливість, коли виробля­ються лише споживчі блага, Е — інвестиційні ресурси. Це —дві крайні можливості, бо реально не існує країн з таким станом розвитку економіки. Між ни­ми В,С,D — кількість споживчих благ, від якої суспільство відмовляється заради інвестиційних ресурсів. Кожна точка на кривій являє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Таким чином, ця крива фактично показує деяку межу за умови найбільш ефективного ви­користання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, наприклад, точка W, недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва. З іншого боку, будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, наприклад точка U , указує, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином.

Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потен­ціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробниц­тво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага.

Тема 5 Форми організації суспільного виробництва

1. Натуральна та товарна форма організації виробництва.

2. Товар і його властивості.

1. Суспільство знає два основних типи організації економіки: на­туральне господарство і товарне господарство. Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом майже 3 млн.років, було нату­ральне господарство, за якого продукти праці як результат вироб­ництва використовувались для задоволення особистих потреб без­посередніх виробників і членів їх родин та потреб виробництва, тобто для використання в межах господарської одиниці — роду, патріархальної сім'ї, общини, великого маєтку тощо. Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. При цьому робоча сила позбав­лена мобільності, вона виробничо та територіально закріплена. Продукти праці без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість. Домашня промисловість виникла в епоху неоліту ( первіснообщинний лад ) і охоплювала такі виробництва, як ковальське, гончарне, ткацьке, столярне, виготовлення взуття, одягу, предметів хатнього вжитку тощо.

Історичне заначення натурального господарства полягає в тому , що :

1) воно є історично першим типом господарської діяльності людей;

2) з’явилися галузі господарства : землеробство та тваринництво;

3) на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла, а також для нового великого поділу суспільної праці ;

4) людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва та домашньої промисловості;

5) розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх вдосконалення підвищували продуктивність праці в системі натуральних господарств.

Кінцевою історичною межею натуральної форми господарювання є перший суспільний поділ праці *** та феодальний спосіб виробництва. А взагалі, елементи натурального виробництва завжди зберігаються там, де є селянське господарство.

*** Виділення вівчарських, тваринницьких племен з маси первісних племен уможливило регулярний обмін між общинами, що поклало початок першому великому суспільному поділу праці. У рабовласницькому суспільстві відбувся другий великий суспільний поділ праці – ремесло відокремилося від землеробства, що означало виникнення товарного виробництва, тобто виробництва, спеціально орієнтованого на обмін. Розвиток обміну обумовив виникнення металевих грошей, формування класу купецтва, появу торгівельного капіталу. Це був третій великий поділ праці. У ХХ ст. у розвинених країнах відбувся четвертий великий поділ праці – відділення нематеріального виробництва (науки, освіти, охорони здоров'я тощо.) від матеріального. Із середини 70-х рр., тобто з розгортанням інформаційної революції, почався п'ятий великий суспільний поділ праці – виділення інформаційної діяльності й сфери інформаційних послуг.

3 розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. На зміну натуральному господарству прийшла товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом.

Товарне виробництво - це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через викорис­тання ринкових відносин. Товарне виробництво існує вже близько 7 000 років.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товар­ного виробництва є суспільний поділ праці.

Основні загальні ознаки товарного виробництва : суспільний поділ праці (на його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці); приватна власність на засоби виробництва, економічна відособленість виробників; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; наявність ринку, конкурен­ції; існування та­ких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу.

2. Товар — це продукт праці, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну.

Обмін товарів - складне явище економіки, саме в обміні зосереджені всі таємниці ринкової економіки. Тому аналіз сутності товару як посередника інших економічних категорій – грошей, капіталу, найманої праці тощо - є важливим аспектом економтеорії.

Кожен товар має дві основні властивості: споживча вартість (або корисність) та вартість ( деякі економісти вважають, що окремо існує третя властивість - відносна рідкість товару).

Споживча вартість товару — це його здатність задовольняти потреби людини: не самого виробника , а покупців. Споживча вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з НТП, розвитком продуктивних сил у ціло­му. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди на­вчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Сучасний світ споживчих вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого спожи­вання. Все більшого значення серед сукупності споживних вартостей набувають різні види сучасного транспорту, енергії, інформації, комп'ютер­ного забезпечення, доставки енергоносіїв тощо.

Вартість, на відміну від споживчої вартості, не лежить на по­верхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості това­ру є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживчі вар­тості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюєть­ся залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж в найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони — продукти праці. Внутрішнім змістом товару є вар­тість як вкладена в товар праця — те спільне, що знаходить вира­ження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживчі вартості товари якісно розрізняються, як вартості — мають спільну міру.

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відпо­відно індивідуальну і суспільну вартість товару. Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Тому на виробництво одного й того са­мого товару, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в різних витратах робочого часу. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником , називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, — індивідуальною вартістю. Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюють­ся споживачами однією мірою, яка не збігається з інди­відуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не інди­відуальними витратами праці, а суспільно необхідним робочим ча­сом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними сус­пільно нормальними умовами виробництва при середньому (в кон­кретному періоді і в даному суспільстві) рівні уміння й інтен­сивності праці товаровиробників (отже, кращим є становище у тих виробників, чий індивідуальний робочий час________, ніж суспільно необхідний ). Суспільно нормальні умови виробництва — це типові, пануючі в конкретному суспільстві в певний час. Величина вартості товару зміню­ється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно про­дуктивності праці.