Тема 2.1. Поняття, походження та розвиток держави

і права

Питання для самостійної роботи

1. Поняття "об'єктивне право" та "суб'єктивне право", їх загальна характеристика.

2. Право та управління, правові форми діяльності держави.

3. Право і державний примус.

Завдання для самостійного вивчення

1. Визначте термін «право» та його специфічні ознаки.

2. Визначте термін «держава.»

3. Розкрийте соціальну цінність права .

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Поняття "об'єктивне право" та "суб'єктивне право", їх загальна характеристика.

Право - одне із суспільних явищ, тому теорія права входить до складу суспільних наук. У чому специфіка права як суспільного чи явища, іншими словами, яке місце в суспільстві займає право? Відповідь на це питання визначає і місце науки про право в системі суспільних наук.

Для кожного громадянина право виступає в першу чергу як визначений порядок у суспільстві, причому такий порядок, що суспільство саме встановлює, підтримує, забезпечує його функціонування. За межами цього загального представлення думки про право в різних людей розходяться. Для одних воно уособлює їхнє положення в суспільстві, їхні права й обов'язки, для інших право зв'язується з діючими в суспільстві законами, для третіх - із захистом від злочинних зазіхань. Усі ці представлення по-своєму вірні, тому що стосуються різних сторін права. І усі вони охоплюються загальним підходом до права, як до визначеного порядку в суспільстві.

Право - складне явище. Воно охоплює як би три шари, три елементи. Перший шар - правові ідеї, правова свідомість, другий - правові норми і третій - суспільні відносини, що регулюються цими нормами. От як виглядає структура права на конкретному прикладі. У суспільстві зріє і формується ідея про недоторканість особи. Зрозуміло, ця ідея виникає тільки на визначеному етапі розвитку людської цивілізації, з'являється як реакція на сваволю над особистістю. І тільки на визначеному етапі, коли суспільство піднімається до усвідомлення недоторканості особи, ідея перетворюється в правову норму. Подібною нормою найчастіше виступає закон. З'являються закони про заборону позбавлення громадянина волі без вироку суду, про неприпустимість довільної затримки громадянина, про недоторканність житла іромадянина, його особистої власності і т.д. Усі ці норми в сукупності є реалізацією правової ідеї про недоторканість особи. А потім, під впливом прийнятих законів, складаються нові суспільні відносини, що виключають можливість необгрунтованого позбавлення громадянина волі, його права на власність. Так

її

гуманний цивілізований принцип недоторканості особи і власності прошипи всі елементи права і перетворився в складову частину суспільного порядку, гарантом якого, як ми знаємо, є право.

В широкому значенні термін "суб'єктивне право" означає все те, що випливає з правових норм (об'єктивного права) для особи і характеризує її ик суб'єкт права. Визнання особи суб'єктом права знаходить вираз у тому, ню вона через норми об'єктивного права виступає як його учасник. У вузькому значенні суб'єктивне право розуміється як право (можливість певної поведінки) особи, що передбачено правовою нормою (наприклад, право ми освіту, право на відпочинок і т. ін.).

Термін "об'єктивне" щодо права означає, що юридичні норми набули своєї об'єктивації в офіційних державних актах і тому стають незалежними ні і розсуду окремих індивідів. Термін "суб'єктивне" вказує на принапежніс 11, права певному суб'єкту, на його певні юридичне визнані можливості, якими ній на свій розсуд може скористатися або не скористатися.

Питання 2. Право та управління, правові форми діяльної'11 держави.

На шляху функціонування складових елементів і стадій механізму правового регулювання виникають перешкоди, які усуваються за допомогою засобів, що перебувають поза сферою правового регулювання. Ці зовні шиї сторони кваліфікуються як правові форми діяльності держави.

Правова форма діяльності — організаційно-управлінська формо діяльності уповноважених на те суб'єктів, завжди пов'язана зі здійсненням юридично значущих дій (розглядом юридичних справ) у порядку, визначеному законом.

Юридична сутність правової форми діяльності держави:

• Грунтується на розпорядженнях права;

• завжди спричиняє певні правові наслідки.

На відміну від фактичної правова форма діяльності має чітко виражені ознаки (риси):

1. припускає розгляд юридичної справи (прийняття норма* тивно правового акта, винесення вироку та ін.);

2. використовує норми матеріального або процесуального права ми спеціальний робочий інструментарій;

3. здійснюється виключно уповноваженими на те суб'єктами (правосудді! — суддями, розслідування — слідчими);

4. закріплюється в офіційних процесуальних документах (вироку, протоколі допиту, постанові про проведення обшуку та ін.);

5. у ході розгляду справи регламентує відносини, що складаються, системою норм процесуального праваї;

6. при розгляді справ використовує досягнення юридичної техніки (наприклад, при розгляді кримінальних справ широко застосовується криміналістика).

Основні правові форми діяльності держави:

правотворча;

правозастосовна;

правоохоронна;

установча;

контрольно-наглядова. Правотворча діяльність — це правова форми діяльності держави, спрямована на офіційне встановлення (санкціонування) і зміну норм права компетентними органами, яка виражається в підготовці, прийнятті і оприлюдненні нормативно-правових актів. Суб'єкти правотворчості — народ, Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства, місцеві органи влади і управління (див. главу «Правотворчість»).

ІІравозастосовна діяльність — це правова форма діяльності держави, ^Лка забезпечує безперервність процесу здійснення нормативно-правових розпоряджень через наділення одних учасників правових відносин суб'єктивними юридичними правами, а інших — суб'єктивними юридичними обов'язками; полягає у розгляді і вирішенні індивідуальних справ, що мають юридичне значення.

Управлінська природа діяльності, пов'язаної з вирішенням індивідуально-конкретних справ — глибинна і визначальна основа правозастосування. Особливість правозастосовної діяльності полягає в її владному характері, який проявляється в державній волі керуючих (правозастосовних органів) суб'єктів стосовно керованого з метою вирішення конкретних правових ситуацій. Владний вплив На поведінку безпосередніх суб'єктів права відбувається в ході розгляду індивідуальних справ і винесення щодо них конкретних авторитарних-правових розпоряджень, а також

у ході реального перетворення в життя цих розпоряджень. Юридичний зміст правозастосовної діяльності створюють відповідні один одному права і обов'язки їх суб'єктів: право компетентного органу вирішити справу і обов'язок зацікавлених у справі осіб виконати прийняте рішення. Фактичний зміст правозастосовної діяльності полягає в діяльності уповноважених органів і посадових осіб, пов'язаній з вивченням обставин справи, її юридичною кваліфікацією і винесенням акта застосування права, а також у діях зацікавлених у справі осіб у зв'язку з її розглядом і ухваленням рішення (див. главу «Реалізація норм права. Правозастосування»).

Правоохоронна діяльність — це правова форма діяльності держави, спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих правом, захист індивіда від правопорушень і притягнення винних до відповідальності. Будь- які органи держави тією чи іншою мірою здійснюють правоохоронну діяльність, тому її можна вважати одним з різновидів правозастосовної діяльності. Разом з тим існують і такі органи, для яких ця діяльність є основною — органи прокуратури, внутрішніх справ, сСлужби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони.

Контрольно-наглядова діяльність — це правова форма діяльності органів держави, що виражається в здійсненні юридичних дій у справі спостереження і перевірки відповідності виконання і додержання підконтрольними суб'єктами правових розпоряджень і припинення правопорушень певними організаційно- правовими засобами. Контрольні структури України: Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокуратура, Рахункова палата законодавчого органу, аудиторські структури Національного банку України, податкова адміністрація та ін. Контрольну діяльність здійснюють органи законодавчої, виконавчої і судової влади, однак вона провадиться як у різному обсязі, так і в різних питаннях і сферах правового регулювання.

На цей час у світі склалися декілька видів контрольно-наглядової діяльності. Це — контроль за конституційністю законів та інших норм*ативно- правових актів (здійснюється Конституційним Судом або загальними судами; прокуратурою, спеціальними посадовими особами —• омбудсменами та ін.). Це

із— фінансовий контроль як складова частина загального контрі mm (здійснюється фінансовими палатами (Австрія), генеральними контролерами (Колумбія), генеральними аудиторами (Нігерія) та ін.). Слід зазначити, її•• > контрольно-наглядова діяльність держави набуває все більш важлииош характеру. Поряд із законодавчою, виконавчою, судовою владою и демократично розвинутих державах контрольно-наглядова діяльність дерлими оформляється в нову галузь влади.

Юридичним результатом контрольно-наглядової діяльності г контрольно-правовий акт (рішення, постанова, подання, застереження, ухни ні повідомлення та ін.), який містить розпорядження констатуючого поряди тобто встановлені внаслідок перевірки позитивні моменти, а поряд з ними правоохоронні розпорядження про усунення виявлених правопорушень.

Стадії контрольно-наглядової діяльності (наприклад, прокурорської.' нагляду, судового і арбітражного контролю, державного Контролю інсгіекціІІ) організаційно-підготовча; встановлення фактичних обставин справи ні н аналіз; вироблення і ухвалення рішення у справі; перевірка виконання рішений

Становча діяльність — де правова форма діяльності держави, німі виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважені. ми формування, перетворення або скасування органів держави, їх структурнії■■ підрозділів, посад.

Безпосереднє призначення установчої діяльності — кадроіи¹ забезпечення всіх ланок державної влади і управління. Визначальною стадії н ' установчої діяльності є виборчий процес, який полягає у реалізації виборчій прав громадян на формування представницьких органів держави і вищих посад.

До не правових форм діяльності держави відносять насамперед суш організаційну роботу, яка не потребує суворого юридичного оформлення, иг пов'язана зі здійсненням юридично значущих дій, що спричиняють правоні наслідки, наприклад, культурно-масова, технічно-виконавча, організаційно економічна, збройний захист країни. Однак це не означає, що організаційнії діяльність ніяк не регулюється правом. Вона є підзаконною, здійснюється и рамках чинного законодавства і у межах компетенції того чи іншого органу. Правом тут регулюється лише загальна процедура здійснення дій. Здійснений організаційних дій — це повсякденні і різноманітні прояви управлінської діяльності, позбавлені юридичної оболонки.

Питання 3. Право і державний примус.

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративні' законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).

Запитання для повторення та закріплення матеріалу.

1. Що таке "об'єктивне право"?

2. Що таке "суб'єктивне право"?

3. Які Ви знаєте правові форми діяльності держави?

3. Як взаємодіє право і державний примус?